1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною

Багато вірусів і поза організмом тривалий час зберігають патогенні властивості. Так, багато які віруси - збудники захворювань рослин, натуральної віспи людини - здатні зберігати свою інфекційну активність в природних умовах протягом декількох місяців. Високою стійкістю відрізняються ентеровіруси, що виділяються із забруднених природних і побутових стічних вод. У той же час віруси, що передаються через кров і, в меншій мірі, збудники респіраторних інфекцій, швидко гинуть під дією природного ультрафіолетового випромінювання і внаслідок висушування. Всі роботи з вирусвмісним матеріалом і живими вірусами проводяться виключно в боксі, ізольованому від інших приміщень лабораторії і забезпеченому кварцовими бактерицидними лампами, а в окремих випадках - і пристроями подачі стерильного повітря і знезараження повітря, що виходить з лабораторії і стічних вод.

1.7.8. Особливості вірусних інфекцій

Патогенез вірусних інфекцій - сукупність процесів, що приводять до захворювання, визначають його розвиток і закінчення захворювання. Патогенез вірусних інфекцій зумовлюють наступні чинники:

1) тропізм вірусу, тобто його здатність заражати певні клітини;

2) швидкість репродукції вірусу, яка варіює від декількох годин до декількох діб;

3) кількість вірусних часток в інфекційному потомстві;

4) вірулентність заражаючого вірусу, що частіше за все визначається взаємодією його генів;

5) цитопатична активність вірусу (здатність вірусу викликати поразки в чутливих до нього клітинах);

6) реакція клітини на інфекцію;

7) реакція організму на зміни клітин і тканин, викликані інфекцією.

Ці та інші чинники впливають на тривалість інкубаційного періоду. Між зараженням вірусом і появою перших клінічних ознак захворювання звичайно минає деякий час (інкубаційний період). Короткий (1 - 3 дні) інкубаційний період буває звичайно в тих випадках, коли вірус розмножується в клітинах, близьких до вхідних воріт інфекції (респіраторні захворювання, кон'юнктивіт та ін.). Більш тривалий інкубаційний період при генералізованих інфекціях, оскільки при цьому вірус послідовно, в декілька стадій розповсюджується по організму, перш ніж досягне органу-мішені, поразка якого веде до розвитку клінічної картини.

До особливостей вірусних інфекцій також відносяться:

1. Здатність багатьох РНК- і ДНК-вмісних вірусів викликати інтегративну інфекцію (вірогенію), яка відбувається при вбудовуванні нуклеїнової кислоти в хромосому клітини-господаря (гепатит В, аденовірусна і герпетична інфекції, СНІД та ін.). При інтегративній інфекції вірусний геном може не транскрибуватися або транскрибуватися частково. У випадку вищеплення вірусного геному з клітинної ДНК відбувається його транскрипція і автономна реплікація, яка закінчується виходом вірусного потомства так само, як при продуктивній інфекції.

2. У багатьох випадках вірус може надходити з лімфатичної системи, переноситися лейкоцитами, проникати до кровоносних капілярів з первинно інфікованих клітин і циркулювати в крові (явище вірусемії). Виняток - віруси, що розповсюджуються нейрогенним шляхом (сказу, простого герпесу та ін.).

3. Віруси здатні вражати клітини імунної системи - лімфоцити. Лімфотропність переважної більшості вірусів людини і тварин істотно відбивається на патогенезі, що виявляється у виникненні імунодефіцитних та інших імунопатологічних станів.

Найбільш спеціалізованими лімфотропними вірусами є віруси, що вражають Т- і В-лімфоцити людини. Посилений поділ (проліферацію) Т-лімфоцитів, наслідком чого є лейкоз, викликають віруси HTLV-1 і HTLV-11 (від англ. human T-cell limphotropic virus). Проліферація В-лімфоцитів під впливом вірусу Эпштейна-Барр призводить до інфекційного мононуклеозу. Вірус ВІЛ (HTLV-111), що є збудником СНІДу, спричиняє руйнування Т-лімфоцитів.

4. За деяких вірусних інфекцій (віспа, сказ, герпес, кір та ін.) утворююються внутрішньоядерні або внутрішньоцитоплазматичні включення, що мають різну форму і величину. Присутність включень в клітині має діагностичне значення.

Таблиця 3.