- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекіий
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7.10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класіфікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусрскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень людини та тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмуваня гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полвмеразна ланцюгова реакція
- •Питання до індз
- •Литература
2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
Стійкість у вірусів розвивається при багатократному застосуванні препаратів і передається наступним поколінням. У лабораторних умовах досить швидко можливо отримати стійкі штами збудників практично до усіх відомих противірусних засобів. У природних умовах, в організмі, цей процес йде з меншою швидкістю, але також ефективно.
У основі зміни спадкових властивостей вірусів, як і інших биологічних систем, лежать процеси зміни спадкової інформації (мутаційні, рекомбінаційні) і наступний відбір стійких форм. У основному, поява природних мутантів - досить рідкісне явище, і першочергова роль у формуванні резистентних штамів належить процесам селекції. У клінічних умовах зареєстровані випадки стійкості до ряду противірусних препаратів.
Ацикловір. Виділені штами герпесвирусов, мало патогенні для нормальних осіб, але вони представляють серйозну загрозу для хворих з імунодефіцитами. Механізм стійкості обумовлений відсутністю або модифікаціями структури тімідінкінази; рідше стійкість опосередкують мутації генів, кодуючих структуру ДНК-полімерази, що робить її несприйнятливою до дії інгібіторів ферментів.
Зідовудін. Спостерігається майже повна резистентність штаммів ВІЛ, виді-ленних від хворих, одержуючих препарат більше 6 місяців. Стійкість обумовлена мутаціями генів, що кодують структуру зворотної транскріптази.
Ганцикловір. Стійкість обумовлена зниженням рівня фосфорилірування препарату в заражених клітинах у зв'язку із змінами структури вірусної фосфотрансферази і ДНК-полімерази.
Виділяють два основні шляхи подолання стійкості до хіміопрепаратів - комбіноване застосування препаратів з різними механізмами дії і використання препаратів, що впливають на ранні етапи репродукції, що різко знижує вірогідність появи резистентності.
Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
Діагностика вірусних захворювань заснована на застосуванні наступних методів:
1. Вірусоскопічний - виявлення специфічних включень у ураженій клітині.
2. Імунної електронної мікроскопії - за допомогою електронного мікроскопу виявляють комплекс “вірус + специфічні проти даного типу вірусу антитіла”.
3. Вірусологічний (вірус розмножують, визначають його титр і тип на культурах клітин, що розвиваються на курячих ембріонах і на лабораторних тваринах).
4. Серологічний (від лат. serum – сироватка, рідка складова частина крові) -імуноферментний аналіз, реакція нейтралізації, реакція зв'язування комплементу, реакція пасивної гемаглютинації, реакція гальмування гемаглютинації й ін.
5. Молекулярно-гібрідологічний аналіз (зондування нуклеїнових кислот, ПЛР).
Вірусологічні та серологічні методи доповнюють один іншого та являють собою основу лабораторної діагностики вірусних інфекцій (табл. 10).
Таблиця 10
Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
Вірусологічні методи |
Серологічні методи |
- виділення вірусів із клінічного матеріалу та їх наступна ідентифікація |
- визначення противірусних антитіл у сироватці крові хворих і тих, хто переніс хворобу (серологічна діагностика), або здорових осіб (визначення показань перед вакцинацією або контроль напруженості поствакцинального імунітету. |
Виділення вірусів здійснюють: - у разі виникнення нових епідемій та необхідності розшифрування їхньої етіології; - для вивчення етіології нових захворювань або подібних до них за клінічними проявами хвороб, що мають різні причини; - якщо виникають труднощі в діференціюванні вірусів за допомогою серологічних тестів. Виділення вірусів потребує більшого часу (від 2 до 4 тижнів) і великих матеріальних витрат. Факт виділення вірусу з клінічного матеріалу та визначення високих титрів антитіл у сироватці крові хворого ще не означають, що дане захворювання спричинено саме цим збудником |
Серологічні методи діагностики простіші, ніж вірусологічні і швидче виконуються. Разом з тим, вони потребують наявності в лабораторії збудника вірусної інфекції. Діагностичний приріст антитіл може бути виявлений через 2 – 3 тижні від початку прояву клінічних симптомів захворювання. Тому часто діагноз підтверджується лише в період реконвалесценції.
|
Істотного значення набувають методи експрес-діагностики, що ґрунтуються на безпосередньому виявленні вірусів або їхніх антигенів, а також вірусутримуючих включень у матеріалі хворого протягом 2 – 3 годин.
Вибір методу діагностики визначається особливостями перебігу захворювання, властивостями збудника, а також методичними можливостями діагностичної лабораторії: наявністю діагностичних тест-систем, матеріально-технічним забезпеченням і кваліфікацією персоналу.