Тема 6. Реформування і розвиток недержавного пенсійного забезпечення
План
6.1. Формування системи недержавного пенсійного забезпечення
6.2. Пенсійна реформа України і її вплив на розвиток недержавного пенсійного забезпечення.
6.3. Сутність недержавного пенсійного забезпечення.
6.4. Перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення.
6.1. Формування системи недержавного пенсійного забезпечення
Формування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні розпочалося в 1992 році. В цей час декілька громадських організацій, трастів та акціонерних компаній оголосили про заснування перших недержавних пенсійних фондів (НПФ) з метою доповнення існуючої системи державного пенсійного забезпечення. Більшість НПФ засновувалися в Києві, Харкові та Одесі. Пізніше філії НПФ були відкриті й в інших містах України. У 1995 році кількість НПФ в Україні зросла до 21.
В середині 1996 року в Україні налічувалося близько 40 НПФ, приблизно половина з яких працювала в Києві, решта – у великих промислових містах. Серед найбільших НПФ слід згадати СПАС (Київ), Добробут (Київ), Pension Mutual (Київ), Печорський (Київ), ПФ банку Україна (Київ), Укоопспілка (Київ), Європейський (Харків), Народний ПФ банку Україна (Одеса) та Оберіг (Харків). Статутний капітал НПФ становив 20-30 тис. грн. Кількість вкладників НПФ в Україні на початку 1996 року оцінювалася на рівні 500-700 тис., а сума активів НПФ – майже в 1,5 млн. доларів США.
За даними Державної податкової адміністрації в липні 1997 року словосполучення “пенсійне забезпечення” згадувалося в назвах 76 організацій. Проте назви організацій не завжди віддзеркалюють те, чим вони насправді займаються. З цих 76 організацій пенсійним забезпеченням фактично займалися менше 20. Брак повних статистичних даних про діяльність НПФ, кількість НПФ, обсяги надходжень, платежів, отримувачів виплат та інших показників пояснюється відсутністю спеціальної установи, відповідальної за регулювання роботи всіх НПФ
Як правило, НПФ є товариствами відкритого типу, заснованими фізичними та/або юридичними особами – приватними підприємствами та державними установами.
Більшість НПФ засновувалися у формі акціонерних товариств, де акціонерами могли бути як фізичні, так і юридичні особи. Страхові компанії, трасти та громадські організації також створювали пенсійні програми. В деяких випадках НПФ є складовою частиною організації, юридичний статус якої є комбінацією кількох юридичних фірм. Наприклад, СПАС є недержавною громадською організацією, що одночасно виконує доброчинні функції і є частиною групи, яка розробляє нові пенсійні програми в Україні.
Організаційна структура та порядок роботи були неоднакові в різних пенсійних фондах. Нерідко вони покладалися на допомогу з боку впливових осіб або організацій. Наприклад, СПАС було засновано в 1994 році за сприяння Української ради миру і таких компаній, як Учтехприлад, Аналітприлад та ін. Інші організації, які бажали заснувати НПФ, натрапляли на ряд перешкод і були змушені відмовитися від цих намірів.
Більшість НПФ пропонували пенсійні плани з внесками фіксованих розмірів. Окремі фонди (зокрема “Оберіг”) укладали договори з гарантованими мінімальними платежами (аналогічні пенсійним планам з виплатами фіксованих розмірів). Взагалі фонди можна поділити на дві групи:
1. Фонди, які укладають договори довічної пенсії як додаткової до державної пенсії, за якими пенсія виплачується після досягнення встановленого державою віку виходу на пенсію.
2. Фонди, що укладають договори, за якими пенсії виплачуються одноразово або щомісячно чи щоквартально.
Звичайно фонди вкладали пенсійні кошти в: банківські депозити; страхові поліси; цінні папери (здебільшого державні облігації); спільні інвестиційні проекти.
Кошти фондів передавалися також третім сторонам для інвестицій. Крім згаданих вище фондів, окремі підприємства засновували свої власні фонди. Проте, оскільки такі фонди, як правило, не реєструвалися, інформація про них обмежена. Звичайно, фонди підприємств створювалися керівництвом підприємств, об'єднаннями або групами акціонерів приватизованих підприємств. На практиці кошти фондів підприємств часто використовуються керівництвом підприємств для інших (непенсійних) потреб підприємств. Сьогодні фонди підприємств становлять незначну частку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні.
У серпні 1994 року недержавна організація – Організація сприяння недержавній системі пенсійного забезпечення – почала розробку першого законопроекту про недержавну систему пенсійного забезпечення в Україні з метою створення законодавчої бази недержавних пенсійних фондів. Законопроект було подано до Верховної Ради у 1994 році, де він активно обговорювався. Ряд міністерств вніс пропозиції щодо поліпшення законопроекту. В листопаді 1995 року Кабінет Міністрів утворив Комісію з перевірки діяльності трастових компаній та інших небанківських установ. Кабінет Міністрів також видав указ, яким Пенсійному фонду України (та відповідним міністерствам) наказувалося підготувати і подати до Верховної Ради проект закону про недержавні пенсійні фонди.
Впродовж другої половини 1995 року недержавний пенсійний фонд “Оберіг” (з головним офісом у Харкові та філією в Києві) припинив усі операції, і всі його кошти “просто зникли”. “Оберіг” було засновано роком раніше. З усіх НПФ в Україні він обіцяв найвигідніші умови вкладення коштів (1900% доходу на внески). З ним уклала пенсійні угоди найбільша кількість громадян – приблизно 200 тисяч. Уряд України провів слухання і утворив комісію для вивчення ситуації з НПФ, зокрема з фондом “Оберіг”. Побоюючись зловживань у використанні пенсійних коштів і враховуючи, що чимало НПФ в Росії та в Україні збанкрутували, 22 грудня 1995 року Верховна Рада прийняла Постанову “Про заборону недержавним небанківським установам залучати кошти громадян” (№ 491/95-ВР). Зобов’язали їх повністю виконати зобов'язання за вже укладеними договорами.
Після виходу цієї постанови більшість організацій, що раніше укладали договори пенсійного страхування, припинили свою пенсійну діяльність, змінили вид діяльності або оголосили себе банкрутами. Ряд великих фондів і страхових компаній тимчасово припинили пенсійну діяльність, інші, такі як, СПАС, Pension Mutual, Пенсійний Фонд Міжбанківського союзу, страхова компанія Оранта – припинили відкриття нових пенсійних рахунків і продовжували обслуговування клієнтів за пенсійними договорами, укладеними раніше. НПФ не дозволяється укладати нові договори до прийняття нового закону про НПФ. В результаті НПФ практично згорнули свою діяльність.
6.2. Пенсійна реформа України і її вплив на розвиток недержавного пенсійного забезпечення
В умовах ринкової економіки одним із напрямків удосконалення системи соціального захисту громадян слід вважати здійснення пенсійної реформи та формування багаторівневої системи пенсійного страхування. Однорівнева солідарна система державного пенсійного забезпечення могла виконувати свої функції лише в плановій економіці. У ринковій економіці, якій характерна свобода підприємницької й трудової діяльності громадян, обов’язкове державне пенсійне забезпечення має доповнюватись недержавним пенсійним забезпеченням.
Економічна криза в Україні впродовж кількох років після набуття незалежності призвела до глибокої кризи солідарної системи. Різке скорочення ВВП і реальної заробітної плати поставило систему соціального захисту України в скрутне становище. Заощадження громадян, які вони робили на старість, знецінилися через високий рівень інфляції. Катастрофічно зменшився рівень соціальних виплат.
До проведення пенсійної реформи уряд особливо спонукали наступні фактори:
За період 1995-2002 рр. спостерігалося природне скорочення чисельності українського населення в середньому на 338,1 тис. осіб за рік.
Чисельність пенсіонерів по відношенню до зайнятих у відсотках за той же період має тенденцію до збільшення. Якщо у 1995 р. ця цифра сягала 60,6%, то на початок 2002 р. відсоток пенсіонерів зріс на 5,1%. А за прогнозними підрахунками на 2016 р. припадатиме вже 446 осіб пенсійного віку на 1000 осіб працездатного віку, у 2026 р. – 561 особа.
Отже, можна говорити про старіння нації, унаслідок чого матиме місце зменшення чисельності працездатного населення, яке сплачує пенсійні нарахування, що, у свою чергу, спонукає до зниження середньомісячної пенсії з 41,8% до 31,2% відносно заробітної плати за роки незалежності нашої держави.
Про неможливість належного забезпечення українських пенсіонерів державними пенсіями свідчить і те, що середньомісячна пенсія на початок 2002 р. була на рівні 122,5 грн, а прожитковий мінімум, який було встановлено на той же рік, дорівнює 342 грн на одну особу.
Необхідність пенсійної реформи обумовлена ще й відсутністю диференціації пенсій залежно від заробітної плати й стажу, величини сплачених пенсійних відрахувань і, як наслідок, відсутністю стимулів у працівників до формування пенсійного фонду.
Всі ці фактори змушують переглянути існуючу солідарну систему підтримки літнього населення та визначити напрямки реформування системи державного пенсійного забезпечення, серед яких окремо місце займає посилення ролі приватних пенсійних систем.
В 1993 р. було прийнято концепцію соціального забезпечення, в якій вперше згадується про необхідність пенсійної реформи в Україні. Перші кроки в цей бік було зроблено в червні 1998 р., коли Президент надав до Верховної Ради України Указ "Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення".
У результаті розпочатої пенсійної реформи на зміну існуючої системи прийшла багаторівнева, яка об’єднує солідарний та накопичувальний принципи формування пенсійних виплат пенсіонерам.
Отже, система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Структура пенсійного страхування в Україні
На першому рівні обов’язкове загальнодержавне пенсійне забезпечення (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених законодавством.
На другому – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством. Іншими словами другий рівень характеризується обов’язковими індивідуальними пенсійними рахунками, наявність яких дозволяє платнику податків отримувати пенсію за віком, виходячи з суми, яка була накопичена ним.
І третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення. Тобто добровільне (недержавне) пенсійне страхування, яке дозволяє майбутньому пенсіонеру отримувати недержавну пенсію (добровільна приватна накопичувальна система).
Зазначимо також, що перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а другий та третій рівні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.
Перші два рівні пенсійної системи України законодавчо оформлені в Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” ( № 1058-IV від 09.07.2003 р.), а третій рівень – в Законі України “Про недержавне пенсійне забезпечення” (№ 1057-IV від 09.07.2003 р.).
Ухвалення Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” дає змогу впровадити чинні в Україні недержавні пенсійні фонди у законодавче поле, окреслити основні концептуальні засади функціонування та розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення. Розвиток недержавних пенсійних фондів також дає можливість зняття соціальної напруженості в суспільстві та накопичувати пенсії законним шляхом за власний рахунок і за рахунок роботодавців.
Вважається, що запровадження нової пенсійної системи забезпечить отримання загального розміру пенсійних виплат на рівні 60-70% середньої заробітної плати, що відповідатиме світовим стандартам соціального забезпечення цієї категорії громадян. Близько половини цих виплат складатиме частка коштів, що накопичуватиметься в недержавних пенсійних фондах, банківських установах і страхових компаніях. У рамках цієї системи будуть фінансуватися і дострокові (пільгові та професійні) пенсії. Це, в свою чергу, стане можливим за умови створення і функціонування професійних пенсійних систем за участю роботодавців, працівників та недержавних пенсійних фондів або інших фінансових установ.
В країнах з розвиненою економікою більшість населення охоплено системою недержавного пенсійного забезпечення. І чим меншою є частка пенсії від держави (перший і другий рівні) в доході людини, тим більшою стає частка з третього рівня, сформованого самим громадянином (найманим працівником) та його роботодавцями.
За умови відпрацювання і внесення змін до відповідних нормативно-правових актів з питань оподаткування та гарантій системи недержавного пенсійного забезпечення найбільш прийнятними для України можуть виявитися недержавні пенсійні фонди. Це можна пояснити тим, що вони є спеціалізованими неприбутковими організаціями системи соціального забезпечення, які використовують широкий спектр методів утворення пенсійних накопичень – від банківського депозиту до пенсійних планів, що формуються спільно з роботодавцем, та мають низки переваг, на відміну від усіх інших фінансових установ.
До основних переваг систем приватного пенсійного забезпечення слід віднести:
незалежність від несприятливих демографічних тенденцій;
справедливішу диференціацію пенсій;
підвищення ефективності використання пенсійних заощаджень внаслідок їх реінвестування в економіку;
створення додаткових джерел внутрішніх інвестицій. Портфелі пенсійних активів репрезентують значну частину загального боргу та фінансових активів підприємств; великі, професійно керовані пенсійні фонди впливають на функціонування, конкурентоспроможність і диверсифікацію на ринку капіталів.
Основні цілі, яких можуть досягти підприємства-роботодавці, приймаючи участь в системі недержавного пенсійного забезпечення представлені в табл. 6.1.
Основні переваги участі в системі недержавного пенсійного забезпечення для фізичних осіб представлені в табл. 6.2.
Таблиця 6.1
Основні цілі, яких можуть досягти підприємства-роботодавці, приймаючи участь в системі недержавного пенсійного забезпечення.
Мета |
Зміст |
1 |
2 |
Покращення свого іміджу шляхом створення механіз-му соціального захисту співробіт-ників |
Створюючи для співробітників додаткові механізми соціального захисту шляхом сплати внесків в корпоративний пенсійний фонд, підприємство отримує статус роботодавця, який піклується про своїх робітників не тільки сьогодні, але й в перспективі. |
Створення меха-нізму залучення і закріплення квалі-фікаційних кадрів |
Впроваджуючи пенсійну програму через корпоративний фонд і використовуючи можливість встановлення розмірів пенсійних внесків у залежності від стажу роботи співробітників і їхо віку, роботодавець зможе залучити і закріпити кваліфіковані кадри. Адже звільнення працівника з підприємства приводить до припинення його участі в корпоративному пенсійному фонді. |
Створення додат-кового інструмента самовіддачі спів-робітника |
Отримуючи від роботодавця на свій рахунок пенсійні внески, робітники свідомо сприяють розвитку і фінансовому успіху підприємства, оскільки їх матеріальний статок прямо залежить від роботи організації. |
Отримання пільг по оподаткуванню прибутку |
Сума внесків, сплачених роботодавцями на користь своїх співробітників, буде відноситися на валові витрати в розмірах, встановлених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємства” |
Зниження витрат при покращенні матеріального ста-ну співробітників |
Підвищуючи заробітну плату, роботодавець змушений нести додаткові витрати, пов’язані зі сплатою внесків в соціальні фонди (біля 40%). При сплаті внесків в рамках системи недержавного пенсійного забезпечення таких додаткових витрат не виникає. |
Таблиця 6.2
Основні переваги участі в системі недержавного пенсійного забезпечення для фізичних осіб
Перевага |
Зміст |
1 |
2 |
Додаткові гарантії матеріального забезпечення після виходу на пенсію |
Після досягнення пенсійного віку громадянин отримує додатково до державних пенсій виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення, які можуть бути більшими, ніж пенсія з солідарної системи пенсійного страхування. |
Отримання відповідної податкової пільги |
Співробітник отримує право за власним бажанням сплачувати внески в систему недержавного пенсійного забезпечення. При цьому сплачені внески підлягають пільговому обкладенню податком з доходів фізичних осіб. Передбачається, що не підлягає оподаткуванню і інвестиційний доход, отриманий пенсійним фондом. |
Право власності на пенсійні активи |
Накопичені пенсійні кошти, у тому числі внески, сплачені роботодавцем і учасником, і отриманий від їх інвестування прибуток, є власністю учасника фонду. У випадку його смерті ці кошти передаються в спадщину. |
Основою системи недержавного пенсійного забезпечення в багатьох країнах (США, країнах - членах ЄС, Росії) є виробничі пенсійні програми. В Україні вирішальну роль у запровадженні недержавного пенсійного забезпечення громадян будуть відігравати корпоративні, професійні, муніципальні та регіональні пенсійні системи на базі недержавних пенсійних фондів. Це вимагатиме відповідного організаційно-правового, наукового, навчально-методичного, кадрового, інформаційного, програмно-технічного та інших видів забезпечення, необхідних для надійного і ефективного функціонування нових пенсійних систем.
Створення в Україні системи недержавних пенсійних фондів – це не тільки реальний шлях до збільшення розміру пенсій та зміцнення впевненості громадян України в забезпеченій старості, але й ще потужний інвестиційний ресурс, який сприяє прискоренню зростання економіки, структурній перебудові, підвищенню її конкурентоспроможності.
Проте наявність очевидних та вагомих результатів діяльності трастів та недержавних пенсійних фондів 90-х років минулого століття, які сьогодні є основною причиною недовіри населення до будь-яких недержавних інститутів, виступає свідченням недостатнього державного контролю та регулювання таких фондів, а також необґрунтованої стратегії і тактики держави в формуванні політики добровільного пенсійного забезпечення.
В Україні становлення й розвиток недержавних пенсійних фондів відбувається не на порожньому місці. На сьогодні в Україні понад сто установ у своїх статутах зафіксували положення про право створення недержавних пенсійних фондів. Більшість недержавних пенсійних фондів зареєстровано у м. Києві і з початку заснування працювали з місцевими вкладниками. Сьогодні ж багато з них активно освоювати регіони. Переважна більшість недержавних пенсійних фондів України є корпоративними, тобто створеними в рамках однієї організації.
Державна політика в сфері недержавного пенсійного забезпечення, заохочення роботодавців та найманих працівників до накопичення пенсійних заощаджень повинна формуватися з урахуванням наявних економічних можливостей та у відповідності із вимогами міжнародних союзів та угод, до яких Україна приєдналась та по яких вона взяла на себе зобов’язання виконання. В цьому напрямку одним із найважливіших завдань слід визначити необхідність розробки нормативної правової бази для діяльності усіх суб’єктів страхового ринку, активізацію юридичної. економічної, політичної та дипломатичної роботи щодо інтеграції України до міжнародних організацій та союзів, які визначають механізми функціонування глобального ринку фінансових інститутів, до яких, зокрема, відносяться і недержавні пенсійні фонди.
Р
Рис.
6.2. Кількість недержавних пенсійних
фондів по областям України станом на
березень 2006 р.
Зокрема, в країнах, що входять до Європейського Союзу, спостерігається високий рівень узгодженості параметрів виміру та механізмів впливу на вкладників, адміністраторів фонду та посередницькі структури. Таким чином, оскільки Україна бажає співробітничати та здійснювати економічні операції з активами фондів в межах Європейського Союзу, їй необхідно уніфікувати свою законодавчу базу щодо законодавчої бази міжнародного співтовариства, стандартизувати форми звітності, забезпечити умови для зіставлення, порівнювання результатів діяльності суб'єктів недержавних пенсійних фондів.