6.3. Сутність недержавного пенсійного забезпечення

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення також можна визначити як фінансовий продукт, метою якого є забезпечення високого рівня життя громадян в період їх пенсійного віку.

Суть продукту полягає в добровільному накопиченні коштів на пенсійних рахунках, що відкриті на ім’я учасників у недержавних пенсійних фондах, шляхом сплати вкладниками пенсійних внесків та безперервного нарахування інвестиційного доходу на залишок пенсійних накопичень.

В Україні для успішного розвитку недер­жавного пенсійного забезпечення надзвичай­но важливо реалізувати реформу пенсійної системи: змінити структуру пенсійної системи завдяки створенню трирівневої системи, де третій рівень буде представлений недержавни­ми пенсіями. Якщо недержавні пенсійні сис­теми за кордоном розвивалися досить нерів­номірно і супроводжувалися досить складни­ми процесами врегулювання відносин між роботодавцями, профспілками, урядами, то Україна у цьому процесі може використати наявний найефективніший західний досвід та мінімізувати суспільні витрати при переході на нову систему пенсійного забезпечення.

Як свідчить досвід розвинутих країн, які успішно ввели елемент недержавного пенсій­ного страхування до загальної системи пен­сійного забезпечення, слід дотримуватися певних принципів побудови системи приват­них пенсійних фондів.

1. Розробка всеохоплюючого і гнучкого законодавства. Тут важливо враховувати той факт, що різні типи пенсійних програм (схем) прийнятні до різних типів фірм, залежно від їх розмірів, виду діяльності, стилю управління, кадрової політики, рівнів оплати праці працівників. Наприклад, солідна стабільна фірма з довгостроковими планами розвитку могла б запропонувати для своїх працівників програму «визначених доходів» з метою стимулювання довгострокової, стабільної зайнятості. Подібні програми стримують працівників, які вже. досить довго працюють на фірмі, від дострокового виходу на пенсію, оскільки їх пенсійні доходи прямо пов'язані з тривалістю роботи. З іншого боку, фірми, працюючи в умовах нестабільного ринку, можуть надавати перевагу програмам «визначених внесків», де пенсійні фонди репрезентують акумульовані внески роботодавців і працівників з урахуванням інвестиційного доходу.

Великі компанії можуть дозволити собі постійні витрати на управління власним пенсійним фондом, тоді як дрібні – більш зацікавлені у дешевшому варіанті оплати послуг фінансового адміністратора – керівника активами. Деякі фірми повинні мати можливість поєднувати власні пенсійні програми із стимулюючими схемами, коли внески до пенсійного фонду зростатимуть, якщо прибутки компанії за поточний період досягнуть наперед визначеного рівня. Крім цього, для диверсифікації пенсійних активів необхідне ефективне податкове регулювання. Протягом всього періоду функціонування на пенсійні фонди справляють вплив зміни рівнів оплати праці, розвиток фінансового ринку, зміни в оподаткуванні, специфіка взаємовідносин між працівниками й роботодавцями. Зрозуміло, що всі можливі варіанти укладення угод між працівниками і роботодавцями мають бути передбачені новим пенсійним законодавством.

2. Наявність перехідних положень. Впро­вадження додаткових до державної солідарної системи рівнів пенсійного забезпечення населення може обумовити значне зростання витрат на оплату праці, і, як наслідок, скорочення кількості зайнятих, або значне скорочення рівня заробітної плати на користь формування пенсійних фондів. З метою уникнення подібних негативних тенденцій на ринку праці, слід розробити перехідні засади розвитку приватних систем пенсійного забезпечення: мінімальні стандарти впровад­ження нових принципів пенсійного страху­вання, які обумовлять поступові зміни чинної системи пенсійного забезпечення. Напри­клад, замість поточного підвищення рівня заробітної плати у конкретному році, робото­давці можуть обрати шлях до наповнення власного пенсійного плану (програми).

3. Розмежування довго- і короткострокових заходів стимулювання розвитку приватних пенсійних систем. Поряд із законодавчими важелями регулювання процесу розвитку приватних пенсійних фондів важливо чітко визначити довгострокові заходи, які встанов­лять певні індикатори (податкові, інвестицій­ні) для статусу розвитку пенсійних програм через 5-10 років. Ці заходи мають передбачи­ти мінімальні стандарти охоплення працівни­ків фірм пенсійними програмами, рівні формування і витрачання коштів пенсійних фондів, інвестиційні комбінації використан­ня активів пенсійних фондів, рівні пенсійних виплат тощо.

Що стосується короткострокових заходів, то уряд може стимулювати становлення ринку ануїтетів, забезпечити податкову базу для підвищення портативності пенсій, дозволив­ши переказувати кошти між пенсійними фон­дами, впроваджувати інвестиційне регулю­вання коштами пенсійних фондів, визначати права і обов'язки фінансових інститутів – управлінців пенсійними фондами (великих роботодавців, банків, страхових компаній тощо), навчати актуаріїв та адміністраторів пенсійних фондів, впроваджувати професійні асоціації і регулюючі органи для пенсійних програм.

4. Чітке визначення меж державного регулювання діяльністю приватних пенсійних фондів. Необхідність регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів можна визна­чити кількома причинами. Такі фонди мають досить складну природу і громадяни можуть не розуміти переваг і вартості програм, до яких вони хочуть приєднатися. Зважаючи на податкові пільги, у підприємств, у свою чергу, може виникнути спокуса скористатися капіта­лом пенсійного фонду, як джерелом капітало­вкладень, спробувати зареєструватися фон­дом пенсійної програми, хоча насправді вони лише виконують роль каналу передачі коштів вкладника підприємству. Керівники пенсій­ного фонду можуть спокуситися на вкладення активів пенсійного фонду у свої власні підприємства, чи у підприємства своїх роди­чів, замість того, щоб інвестувати їх розважли­во. Оскільки виплата пенсій передбачена через багато років після створення пенсійного фонду, втрати внаслідок шахрайства і невда­лих капіталовкладень будуть виявлені через 20-25 років, що є додатковим захистом від викриття для шахраїв і некомпетентних керівників фонду.

Недержавне пенсійне забезпечення у новій пенсійній системі належить до третього рівня і за економічним змістом є накопичувальним.

Реалізація недержавного пенсійного забезпечення в Україні відбувається шляхом участі громадян, а також їх роботодавців та (або) об’єднань юридичних осіб в системах, що утворюються на базі:

• недержавних пенсійних фондів, які пропонують вкладникам відповідні пенсійні плани (схеми);

• комерційних банків, які відкривають вкладникам пенсійні депозитні рахунки;

• страхових компаній, виключним видом діяльності яких є страхування життя і які пропонують клієнтам пенсійні ануїтети (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Концепція формування і виплат недержавних пенсій в Україні

Пенсійні фонди мають статус оператору ринку пенсійного забезпечення, укладаючи пенсійні контракти між адміністраторами пенсійних фондів і їх вкладниками.

Зупинимося окремо на визначенні поняття “недержавний пенсійний фонд”. Отже, недержавний пенсійний фонд можна охарактеризувати як приватно керований фінансовий заклад, що накопичує та інвестує пенсійні заощадження громадян протягом тривалого терміну, потім здійснює платежі або впродовж визначеного терміну, або довічно після виходу на пенсію.

Згідно Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” недержавний пенсійний фонд – юридична особа, створена відповідно до діючого законодавства, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному порядку.

Отже завдання недержавного пенсійного фонду – не лише накопичувати та інвестувати заощадження, а й забезпечувати довгострокові платежі після виходу на пенсію.

Банківська установа може відкривати депозитні пенсійні рахунки, але максимальна накопичена на них сума коштів обмежується. Максимальний розмір накопичувального рахунку не може перевищувати суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Страхова організація, яка діє як оператор на ринку недержавного пенсійного забезпечення, – це юридична особа, виключним видом діяльності якої є страхування життя. Для роботи на цьому ринку страхова організація повинна мати ліцензію на укладання договорів із страхування життя. Страхова компанія, що відповідає зазначеним умовам, зможе здійснювати страхування й виплату довічних пенсій.

Зупинимося на деяких головних відмінностях недержавних пенсійних фондів від інших фінансових установ, які беруть участь у недержавному пенсійному страхуванні:

• принципово не зорієнтовані на отримання прибутку та його розподіл між засновниками і акціонерами, їх метою є тільки соціальне забезпечення громадян - його учасників;

• виключний вид діяльності, що підлягає ліцензуванню - недержавне пенсійне забезпечення;

• від вкладника - фізичної особи - не вимагається одночасно вносити значні суми для формування накопичень, достатніх для отримання пенсії бажаного розміру;

• внески на користь учасника фонду може також здійснювати його роботодавець та/або профспілка у розмірах, що можуть перевищувати внески самого учасника;

• вкладник може сам визначати напрями розміщення пенсійних коштів у інвестиційній декларації, затвердженій Радою фонду, а держава лише контролює дотримання ним законодавства, яким встановлюються фінансові та інвестиційні нормативи і обмеження;

• зобов'язаний діяти лише в інтересах вкладника та учасників і розміщувати кошти тільки в надійні, ліквідні і доходні об’єкти інвестування, перелік яких затверджується державними органами;

• при поповненні співробітником індивідуального пенсійного рахунку у корпоративному НПФ із власних коштів розмір накопичень і пенсії не обмежується і залежить винятково від суми сформованих на його користь накопичень.

Банкам та страховим компаніям також притаманні свої переваги і недоліки. При цьому кожен громадянин має можливість обирати ту форму заощаджень на старість та фінансову установу яким він довіряє найбільше. Проте одним з найголовніших для нього в процесі формування накопичень завжди буде питання фінансування майбутньої пенсії. Важливо, щоб воно вирішувалося не на шкоду щоденному споживанню, передбачало можливість залучення коштів не тільки майбутнього пенсіонера, а й його роботодавця.

Поряд із принциповими учасниками ринку недержавного пенсійного забезпечення на його теренах оперуватимуть компанії, головним завданням яких є збереження, управління та збільшення накопичених пенсійних активів. Для виконання таких функцій створюватимуть компанії-адміністратори, компанії з управління активами та банки-зберігачі.

Адміністратор недержавного пенсійного фонду – це компанія, яка здійснює адміністрування недержавних пенсійних фондів на основі договору, укладеного із недержавним пенсійним фондом.

Адміністратором недержавного пенсійного фонду може бути:

1. Юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор).

2. Одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду.

3. Компанія з управління активами.

Отже, надання відповідних послуг з адміністрування може поєднуватися лише з діяльністю з управління активами за умови, що одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який самостійно здійснює адміністрування такого фонду, не є компанією з управління активами.

Професійному адміністратору, створеному у формі акціонерного товариства, дозволяється випускати тільки прості іменні акції.

Оскільки діяльність професійного адміністратора ліцензується, то є вимоги до статутного капіталу адміністратора:

• статутний капітал обов'язково має бути сплачений лише у грошовій формі;

• мінімальний розмір статутного капіталу має становити не менше ніж 300 тис. євро.

Оскільки професійний адміністратор може здійснювати адміністрування кількох пенсійних фондів одночасно, то створення недержавних пенсійних фондів не спричинить заснування великої кількості компаній-адміністраторів.

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися:

1. Компанією з управління активами.

2. Банком, якщо він управляє активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду).

3. Професійним адміністрато­ром, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Обов'язковою умовою для діяльності компанії з управління активами є наявність ліцензії на провадження професійної діяльності.

Зберігач пенсійного фонду – банк, який провадить депозитарну діяльність зберігача цінних паперів.

Зберігач не може бути засновником адміністраторів тих пенсійних фондів, з радами яких він уклав договори на обслуговування.

Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної ді­яльності на ринку цінних паперів – депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; не є пов'язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено до­говір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їхніх пов'язаних осіб; не управляє активами створеного ним корпоративного пенсій­ного фонду; не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управлін­ня активами пенсійного фонду, з якими зберігач уклав договір про обслугову­вання пенсійного фонду.

Впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення відкриває нові можливості для фінансових компаній. Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення спричинить створення нових пенсійних фондів та компаній з управління активами, адміністраторів.

Проте до учасників нової системи пенсійного забезпечення ставляться підвищені вимоги, зокрема щодо розміру статутного капіталу новостворених компаній, показників надійності та фінансової стійкості банку. Високі кваліфікаційні вимоги висуваються до персоналу фінансових компаній учасників системи недержавного пенсійного забезпечення.

Особливо жорсткі вимоги висуваються до зберігачів. Банки-зберігачі повинні мати висококваліфіковані кадри, які спеціалізувалися б саме на веденні рахунків та визначенні чистої вартості пенсійних активів недержавних фондів і ретельно стежили за дотриманням нормативних вимог щодо умов інвестування пенсійних активів, а це потребуватиме певних банківських витрат.