Тема 2. Пенсійна реформа у контексті

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У ДЕРЖАВІ

2.1. Вплив соціально-економічних чинників на стан реформування пенсійної системи в Україні.

2.2. Розвиток системи накопичувального пенсійного страхування.

2.1. Вплив соціально-економічних чинників на стан реформування пенсійної системи в Україні

Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють.

Подальше успішне проведення в Україні пенсійної реформи – це реальний шлях не тільки до збільшення розміру пенсій, загального зниження рівня бідності та зміцнення впевненості громадян України в забезпеченій старості. У кожній з розвинутих країн світу система загальнообов’язкового пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення – це ще й вагомий засіб акумулювання інвестиційних ресурсів, які спрямовуються в національну економіку.

Пенсійна реформа в Україні необхідна і проводилася в країні практично з перших років радикальних ринкових перетворень. Проте формування належної нормативної бази для її проведення відбувалося повільно.

Прийняття законів «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення» у липні 2004 р. – лише перший крок на тривалому шляху. Для того, щоб сформувати дієздатну пенсійну систему нового зразка, належить розробити низку нормативних актів, які регулюватимуть діяльність пенсійних фондів, систему інвестування пенсійних активів та гарантій їх збереження, створити мережу відповідних фінансових та регуляторних інститутів, виробити методики управління державною системою пенсійного страхування, яке покладається на Пенсійний Фонд України.

Як відомо, у відповідності із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в Україні передбачається створити трирівневу систему пенсійного страхування. Перший рівень – це солідарна система пенсійного страхування, другий та третій – система накопичувального державного та недержавного пенсійного забезпечення.

Діюча дотепер в Україні солідарна пенсійна система нездатна забезпечити адекватне заміщення пенсією заробітку, втраченого у зв'язку зі старістю, і тим самим запобігти поширенню бідності серед громадян похилого віку. Крім того, надмірно високі ставки пенсійних внесків зумовлюють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи 1/3 фонду заробітної плати, що негативно впливає на собівартість продукції, знижує її конкурентоспроможність. Таке навантаження є безпосереднім чинником тінізації зайнятості й доходів населення. Внаслідок цього такою пенсійною системою незадоволені як платники пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів.

Солідарна пенсійна система породжує “повзучу інфляцію”, наслідком чого любе підвищення пенсій веде до росту цін, а в кінцевому рахунку, фінансується в значній мірі за рахунок самих же пенсіонерів.

Було б невірним вважати, що здійснення пенсійної реформи залежить лише від прийняття відповідних законів та створення недержавних інститутів пенсійного страхування. Адже дієздатність пенсійної системи, до створення якої ми прямуємо, критичним чином залежить від дієздатності усієї економічної системи. Якщо ми припустимося погіршення економічної динаміки, це позначиться й на темпах впровадження пенсійної реформи, призведе до її деформації.

Тому обов’язковими передумовами успішного реформування пенсійної системи є забезпечення динамічного економічного зростання, міцного фінансового становища підприємств, розширення зайнятості населення. Як солідарна, так і накопичувальна пенсійні системи безпосередньо залежать від фінансових результатів діяльності українських підприємств. Низький рівень ефективності чи й збитковість, висока загроза фінансового "провалу" чи банкрутства перешкоджають створенню основи збереження та примноження коштів приватних пенсійних фондів.

1) Отже, неодмінною умовою ефективності пенсійного реформування є підвищення рівня заробітної плати. Мабуть, найскладнішим буде переконати людей робити внески на рівні добровільного недержавного пенсійного страхування. Адже доведеться долати сумний досвід спілкування з численними трастами та фінансовими „пірамідами”. Між тим, поки система акумулювання пенсійних заощаджень населення не запрацює на всіх рівнях, навряд чи можна очікувати значного позитивного ефекту пенсійної реформи для створення інвестиційної моделі економічного зростання.

2) Значний ефект має дати детінізація зайнятості – проте не карального характеру, у вигляді позбавлення людей можливості отримувати частину їх теперішніх доходів, а м’якого – з максимальним збереженням та розвитком підприємств, які діють сьогодні в „тіні” чи „напівтіні”, проте виробляють та реалізують цілком легальні та потрібні види товарів та послуг. Тут слід зважати на те, що в разі збереження загальних несприятливих умов для підприємницької діяльності (дорогі кредитні ресурси, високий рівень фіскального тиску тощо) пенсійна реформа може закладати підстави до загострення конфлікту між підприємцем та працівниками. Адже дотепер сплата "тіньової" зарплати була предметом неформальної угоди, яка влаштовувала як підприємця, котрий ухилявся від оподаткування, так і працівника, який одержував більш високу заробітну плату. У рамках накопичувальної пенсійної системи працівник матиме підстави вимагати легального оформлення цієї "тіньової" зарплати для врахування при розрахунку пенсії. Проте сплата такого обсягу грошей в легальній економіці часто неможлива. Це може спричинити до зменшення рівня реальної зайнятості, падіння реальних доходів населення.

Так, Програмою Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність” (вiд 17.03.2003 р.) передбачено комплекс заходів щодо створення економічних та інформаційно-технічних передумов для функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення, створення ефективної системи зберігання та управління пенсійними активами, створення системи контролю і державного регулювання у сфері пенсійного страхування, низку інших заходів. Загалом вони сприятимуть розвитку і ефективної багаторівневої системи пенсійного забезпечення.

Хочу зазначити, що для того, аби новітня пенсійна системи працювала належним чином, кошти, які акумулюються пенсійними фондами, повинні “працювати” – тобто бути вкладеними у реальні, довгострокові, надійні інвестиційні проекти.

До цього часу зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, що обумовлені спеціальними пенсійними програмами для деяких категорій громадян, якими встановлено окремі умови пенсійного забезпечення. Зокрема це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та підвищення пенсій у зв’язку із зростанням заробітної плати.

Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із заробітної плати, що не перевищує мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

Застосування механізму підвищення розміру страхового внеску для забезпечення виплати пенсій не сприяє легалізації заробітної плати та збільшенню надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України. Дієвим заходом збільшення зазначених надходжень є підвищення заробітної плати.

Є ще один аспект: солідарна пенсійна система дуже сильно залежить від демографічних ризиків, а саме – від змін співвідношення між чисельністю пенсіонерів і платників пенсійних внесків. А демографічні прогнози для України на найближчі 40-50 років невтішні. За збереження теперішніх тенденцій у середині XXI ст. на 10 осіб працездатного віку припадатиме близько 7 пенсіонерів. Зараз в Україні на 10 працездатних припадає приблизно четверо пенсіонерів. Це й спонукає експертів та уряд розглядати нинішню ситуацію як відносно сприятливу для запровадження положень пенсійної реформи.

Крім того, основною проблемою погіршення демографічної ситуації в Україні є старіння населення, про що свідчить збільшення частки осіб похилого віку та зміна співвідношень між поколіннями. За період з 1959 до 2001 року за даними перепису населення співвідношення осіб пенсійного віку і населення працездатного віку збільшилося майже вдвічі (з 22,7% до 41,1%). За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, протягом 2010–2025 років це співвідношення досягне 50%, а до 2050 року – 76%. Вже нині пенсіонери становлять майже 30% загальної чисельності населення.

З метою диверсифікації джерел отримання доходів у старості та послаблення в подальшому впливу демографічного фактору на фінансовий стан солідарної пенсійної системи і недопущення зменшення розмірів пенсій Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено запровадити накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – обов’язкова накопичувальна пенсійна система).

Ефективність та швидкість впровадження пенсійної реформи великою мірою залежить від розуміння та підтримки з боку громадян цієї реформи.

Опитування громадян засвідчило наявність усталених поглядів та способів поведінки у суспільстві, які перешкоджають ефективному впровадженню пенсійної реформи. Йдеться про такі перешкоди:

• пасивна позиція щодо власної пенсії та сподівання на державну опіку;

• байдужість до питань пенсійної реформи та низький рівень знань про політику у сфері пенсійного забезпечення;

• незадоволеність чинною системою пенсійного забезпечення, зокрема сприйняття несправедливості цієї системи;

• нерозуміння фінансових джерел пенсійного забезпечення (наповнення бюджету Пенсійного фонду, діяльність недержавних пенсійних фондів);

• невпевненість у фінансовій стабільності Пенсійного фонду, що створює відчуття незахищеності у разі змін у пенсійній системі.

Руйнування цих усталених поглядів надасть уряду більшої гнучкості у проведенні пенсійної реформи, оскільки розширить коло заходів , які будуть позитивно сприйняті у суспільстві.

У суспільстві існує усталена позиція, що забезпечення фінансових умов після виходу на пенсію є виключно обов’язком держави, а не особистою відповідальністю.

Для громадян розмір пенсії є головним критерієм оцінки чинної пенсійної системи. Що більше, пенсійну реформу, розпочату у 2004 році, громадяни також сприймають через збільшення розміру пенсій. Водночас розмір пенсій є і головним фактором незадоволеності чинною пенсійною системою, незважаючи на позитивну оцінку його підвищення з початку 2004 року.

Іншими факторами незадоволеності є сприйняття несправедливості, що має такі прояви:

• підвищені пенсії для держслужбовців, суддів і прокурорів;

• “зрівнялівка” пенсій;

• інфляція внаслідок підвищення пенсій.

Стратегія розбудови суспільної підтримки пенсійної реформи має бути спрямована на виконання таких завдань:

збільшення інформації про пенсійну реформу: перетворення цієї інформації на масову та легкодоступну;

формування у суспільстві думки щодо особистої відповідальності за умови життя після виходу на пенсію (наголос на визначення розміру пенсій залежно від індивідуальних обсягу і тривалості сплати внесків до пенсійної системи);

роз’яснення заходів пенсійної реформи з точки зору розширення можливостей для громадян впливати на майбутній розмір пенсій (зокрема за рахунок власних заощаджень у недержавних фінансових установах);

розширення горизонту сприйняття пенсійної реформи: пенсійна реформа — це можливості самостійно впливати на розмір майбутньої пенсії;

роз’яснення фінансових джерел формування та виплати пенсій;

більша справедливість пенсійної системи (скасування привілеїв для окремих груп, залежність пенсії від індивідуальних обсягу і тривалості сплати внесків);

наявність довіри до Пенсійного фонду як стабільного гаранту пенсійних виплат, збільшення прозорості фонду (особливо важливо у ході впровадження єдиного соціального внеску).