3.2. Законодавча та нормативно-правова база загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність пенсіонерів за одночасного досягнення макроекономічної стабілізації.

Початком цієї роботи стало схвалення 5 листопада 1991 року Верховною Радою України Закону “Про пенсійне забезпечення”, з ухваленням якого національна солідарна пенсійна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах. Для цього у грудні 1992 року було створено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду СРСР, на базі якого у січні 1992 року був створений Пенсійний фонд України. Все це сприяло створенню незалежної від бюджету системи фінансових потоків, цільовим призначенням яких стало пенсійне забезпечення громадян.

Водночас цей закон майже нічим не відрізнявся від аналогічного Закону СРСР 1990 року, про який мова йшла вище. Винятком стало суттєве розширення пільгових категорій пенсіонерів, які отримали право на достроковий вихід на пенсію. Найбільш вагомим недоліком цього закону було те, що він не враховував демографічного чинника під час створення пенсійної системи.

Ухвалення низки законодавчих актів, якими визначалися пільгові умови виходу на пенсію (передусім, вік виходу на пенсію), стало однією з головних причин зростання кількості пенсіонерів в Україні. Так, у 1970 році їх налічувалося 8871 тис. осіб, а у 1990 р. – вже 13084 тис. осіб. На 5-15 років було знижено вік виходу на пенсію на пільгових умовах для понад 20 категорій працівників, а також виходу на пенсію за вислугу років. Сюди належать працівники автотранспорту, освіти, охорони здоров’я, прокуратури, сільського господарства. Було значно знижено вік виходу на пенсію учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, при цьому розміри пенсії у більшості випадків призначалися як пенсії за віком.

Тенденції до встановлення особливих умов пенсійного забезпечення окремих категорій працівників ще більше посилилися в умовах фінансової нестабільності пенсійної системи у 90-х роках минулого століття.

Пошук джерел, необхідних для покриття дефіциту пенсійної системи на початку 90-х років, завершився тим, що держава запровадила надзвичайно високий тариф страхових внесків підприємств – 55,88% фонду оплати праці, якій втримався лише до І кварталу 1992 року. Незгода з подібним рішенням в податковій системі стала одним з головних чинників тінізації економіки України на протязі років і врешті-решт призвело до утворення заборгованості з виплати пенсій (у 1997-2000 рр.). Тому з квітня 1992 року була зменшена ставка відрахувань підприємств до Пенсійного фонду до 32 відсотків.

В 1993 році Верховна Рада ухвалила новий документ – Концепцію соціального забезпечення населення країни. Тоді ж з реалізації концепції, було розпочато розробку рамкового документу – Основ законодавства про загальнообов’язкове соціальне страхування.

В 1996 році закон пройшов перші парламентські слухання, був ухвалений Верховною Радою України наступного року.

Дані у Концепції не обмежувалися лише удосконаленням солідарної системи. Концепція передбачала розвиток ще двох компонентів:

• загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування;

• недержавного накопичувального пенсійного забезпечення та додаткових добровільних відрахувань роботодавців та працівників.

Принципи знайшли відображення у схвалених у квітні Указом Президента України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Цей документ передбачив створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднує елементи державного та приватного пенсійного забезпечення.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою - основною складовою соціального захисту населення. Міністерство праці і соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню державної політики в сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнятий Верховною Радою України 9 липня 2003 року, набув сили з 1 січня 2004 року, передбачає впровадження системи пенсійного страхування, що буде базуватися на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старости в залежності від трудової участі громадян у здійсненні соціального внеску в систему пенсійного страхування. Іншими словами, ті, хто працював і платив внески в Пенсійний фонд, будуть мати право на забезпечення в старості по загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (пенсія в залежності від сплачених внесків), а ті, хто не працював і не платив внесків у Пенсійний фонд, - одержать підтримку за рахунок державних коштів відповідно законодавству про державну соціальну допомогу.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачається надання застрахованим особам пенсійних виплат з першого (солідарного) і другого (накопичувального) рівнів.

Положення зазначеного Закону визначають:

1) Впровадження системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування для всіх працюючих осіб, за винятком військовослужбовців офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом Збройних сил і інших військових формувань.

Пенсійному страхуванню будуть підлягати й особи, що одержують допомогу по безробіттю. Страхові внески за них буде платити Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Самі безробітні будуть платити страхові внески із суми одержаної допомоги по безробіттю.

Що стосується підприємців - фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, то Законом передбачено, що зазначена категорія осіб також буде підлягати загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Для цієї категорії осіб буде передбачений страховий внесок у фіксованому розмірі, який вони будуть платити безпосередньо в Пенсійний фонд, а існуючий порядок відрахування в Пенсійний фонд визначених сум податку, сплаченого підприємцем буде відмінний. Вимога щодо сплати страхових внесків у сумі, що не може бути меншої, ніж сума страхового внеску, обчисленого з мінімальної заробітної плати, для цієї категорії осіб не передбачена. За осіб, що працюють у підприємців - фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, страхові внески будуть платитися на загальних підставах.

Особи, що працюють із застосуванням фіксованого сільськогосподарського податку, будуть платити в Пенсійний фонд страхові внески на загальних підставах. Додаткові витрати, що будуть виникати в них у зв'язку зі сплатою страхових внесків у Пенсійний фонд, буде покривати державний бюджет.

2) Добровільна участь у пенсійному страхуванні.

Законом передбачена добровільна участь у пенсійному страхуванні для тих осіб, що не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Зокрема, це стосується осіб, які досягли 18 років і навчаються у вищих чи професійно-технічних установах на денній (очній) формі навчання, а також особи, що навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі чи клінічній ординатурі. Вони будуть брати участь у пенсійному страхуванні за бажанням. Зазначені особи і всі інші особи, що будуть брати добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні, зобов'язані будуть платити страхові внески в розмірі, не меншому ніж розмір страхового внеску, обчисленого з мінімальної заробітної плати.

Слід зазначити, що Законом надається право добровільної участі в солідарній чи накопичувальній системах або одночасно в обох системах.

З особою, яка виявила бажання брати добровільну участь у пенсійному страхуванні, територіальний орган Пенсійного фонду укладає договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Законом визначені умови і порядок укладання і розрив такого договору.

3) Види пенсій, що будуть призначатися із солідарної системи.

4) Управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

5) Державний нагляд і контроль у солідарній системі.

6) Впровадження Накопичувального фонду.

7) Участь у Накопичувальному фонді.

8) Виплати з Накопичувального фонду.

9) Управління коштами Накопичувального фонду й ін.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створює правові засади для системи пенсійного страхування, що дозволяє:

• збалансувати демографічні й економічні ризики в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування шляхом вдосконалення солідарної системи і впровадження Накопичувального фонду, створивши, таким чином, міцну основу для фінансової стійкості системи;

• звільнити солідарну систему пенсійного страхування від "невластивих" для неї виплат і використовувати звільнені таким чином кошти Пенсійного фонду для поступового збільшення розміру пенсій у цій системі;

• для працюючих громадян - забезпечити собі більш високий рівень життя;

• створити правову базу для інститутів, що будуть здійснювати діяльність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

• створити стимули для здійснення обов'язкових пенсійних заощаджень, зростання реальної заробітної плати, поліпшення стану сплати пенсійних внесків і забезпечити додаткові умови для стимулювання відтоку коштів з "тіньового" сектору економіки;

• забезпечити більш справедливе і цільове використання коштів системи пенсійного страхування;

• забезпечити формування нових джерел інвестиційних ресурсів для інвестування реального сектора економіки;

• створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів і підвищення ліквідності фондового ринку;

• побудувати систему пенсійного страхування України на основі апробованих у світовій практиці принципів і механізмів;

• зробити ще один крок до уніфікації законодавства України і законодавства Європейського Союзу.