34.Ф Джордано Бруно

Джордано Бруно продовжувач вчення М.Коперніка. Він різко критикував схоластів за недостатню увагу до природничих досліджень. Проголосив ідею єдності Всесвіту, де Сонячна система є часткою, стверджуючи що у Всесвіті безліч світів не створених Богом. Бруно вважав Всесвіт нерухомим, проте кожен елемент - внутрішньо рухомим. Оригінальними є думки щодо постійного: Вільним є тільки ціле, універсальне й безконечне. Ціле й універсальне черпають свій зміст в індивідуальному.

Він не виділяв Бога із природи і ставив поряд з нею. Він описав ступені пізнання: чуттєвого, де людина знає мало ("око в темниці"), на ступені розумного знання людина відкриває "грати темряви" а на ступені інтелектуального споглядання відкривається "джерело світла" (істина).

Бруно обґрунтовує безмежність розвитку і вдосконалення наукового пізнання. Він вважає, що досвід і чуттєве споглядання лежать в основі знання. Важливу роль відіграє сумнів. Щоб розпочати дослідження, необхідно сумніватися в справедливості раніше висунутих гіпотез.

35.Ф Марсіліо Фічіно

Марсіліо Фічіно відіграв роль у поширенні спадщини Платона і неоплатоніків, твори яких він переклав на латину. Фічіно створив низку праць, у яких розробив свою філософську концепцію.

Співвідношення Бога, Світу і людини є головною проблемою вчення Фічіно. Бог - перша причина сущого, водночас містить у собі весь світ. Бог і світ єдині.

Реальність речей, їх буття ототожнюється із божественним світлом. Поняття єдності світу пов'язане з ієрархічною будовою. Вищим щаблем є Бог, нижчим — матерія. Центральне місце займає душа, причетна до небесного і земного. Душа - це саме життя.

Єдність світу з Богом характеризують любов, краса і насолода. Фічіно доводив, що через прекрасне у світі ми пізнаємо Бога. Фічіно обожнює людину, світ, у якому живе і створює власною працею. Філософія Фічіно є обгрунтуванням гуманістичної концепції.

36.Ф Франческо Патриція

Франческо Патриція жив в 16ст. Його найзначнішою роботою є "Нова універсальна філософія". Патриція був переконаний, що без філософії не можна бути релігійним. Зухвалість Аристотеля, який заперечував всемогутність Бога, протиречила його думці. Він протиставив арістотелівській філософії платонівську, та філософію Гермеса. Деякі з ідей Патриція інквізиція засудила як неортодоксальні. Як платоник, Патриція засуджує людей які черпають мудрість з книг і не прагнуть пізнати речі. Справжня філософія повинна грунтуватися на дослідному і чуттєвому пізнанні. Немає сенсу в знанні, якщо ти його не відчув. Патриція відкидає арістотелівське начало речей, бо немає сенсу робити початком не суще. Матерія - початок речей, причина форми буття. З усіх атрибутів матерії Патриція визнає: простору, світла, тепла і потоку.

37.Соціальний утопізм. Т.Кампанелла та Т.Мор

В 16-17 ст. зароджується розуміння значення суспільної влас­ності та колективістських засад у соціальному житті. З'являються концепції утопічного соціалізму, основоположниками яких були Т.Мор і Т.Кампанелла.

Соціальні утопії Мора і Кампанелли розділяє час, три­валіший за століття. Їх утопії були викликом індивідуа­лізму, приватній власності, лицемірній релігії, жорстокій державі, яким протиставлялися колективізм, державна народна власність, істинна віра і справедлива дер­жава.

38.Ф Нового часу

Філософія Нового часу (17-18 ст) повязана із становленням нового напряму - раціоналізму. Основу філ складає всесильний розум. Раціоналізм це заперечення релігії (як засобу пізнання) та феодальної ідеології.

Раннi буржуазні революцiї вплинули на розвиток продуктивних сил суспiльства, науки i технiки. Машинне виробництво, потребувало точних знань про закономірності природи. Почалась розробка методів вивчення природи.

Прийшло експериментальне природознаство. Важливого значення набувають вимірювання, порівняння, аналіз. Прагнення до систематизації, диференціації знання викликають розвиток теоретичного мислення. Поряд з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнання світу розвивається і раціональне, математичне мислення. Ці два типи пізнання формують основні напрямки мислення Нового часу.

Філософія перетворює людину на господаря буття. Сприяє розвитку матеріалістичного світорозуміння. Основні риси, притаманні філософії: Зв’язок з наукою. Критика схоластики; Впровадження експериментальних методів; застосування індукції і дедукції. Раціоналізм і емпіризм; Розробка вчення про людину та її права; Просвітництво; Розробка договірної теорії держави.