39.Ф метод пізнання ф Бекона

Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами. Він прагне розробити метод, що збільшує ефективність лююдини. Метою пізнання є збагачення життя відкриттями і влада людини над силами природи. Основними методами дослідження він вважає догматичний та емпіричний. Причому обидва методи не дають істинного знання.

Пізнання, за Беконом, має йти від вивчення окремих фактів до загальних висновків (індукція). Він висунув "концепцію примар". Так він називав перекручені образи дійсності, яких, перш ніж перейти до пізнання, необхідно позбутись.

"Примари роду і печери" Бекон відносив до природних властивостей розуму, "примари площі та театру" — до набутих. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання. Шлях павука, спроба розуму виводити істини з самого себе. Шлях мурахи, який зводить пізнання до нагромадження фактів. Справжній шлях науки - шлях бджоли. Як бджола, науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Бекона називають засновником емпіризму у філософії — що будується на чуттєвому пізнанні та досвіді, експерименті. Основний принцип теорії: "Немає нічого в розумі, чого б не було у відчуттях".

40.Ф Рене Декарта

Філософський світогляд Декарта – дуалізм. Він визнає два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. У теорії пізнання Декарт виступає як автор нового методу – дедукції. Тобто виведення істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Декарт сформулював 4 правила наукової дедукції: 1.Не визнавати істинним нічого, крім того, що не підлягає сумніву. 2.Ділити складну проблему на більш прості частини для подальшого пізнання. 3.Послідовно переходити в пізнанні від простого і доведеного до складного і недослідженого. 4.Проводити повний огляд всіх правил, фактів, гіпотез, властивостей того, що, вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено.

Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом розум.

41.Субстанція і пізнання б.Спінози

Основною метою філософії Бенедикт Спіноза вважав удосконалення природи людини. Філософську концепцію прагнув зводити на основі безумовних, достовірних вихідних істин. Зразок логічної обґрунтованості він вбачав у геометрії.

Важливе місце у творчості Спінози має вчення про субстанцію, пантеїстичного характеру. Субстанція - це єдність Бога і Природи. Її атрибутами є протяжність та мислення. Основними модусами субстанції є рух і спокій.

Субстанцію та її атрибути Спіноза називає природою творчою, продуктивною, а модуси — природою створеною. Продуктивна є причиною речей, джерелом дії, а створена — джерелом багатоманітності.

Вчення про природу, розглядалося як основа вчення про етику. У моральному вченні висувалася проблема свободи, що обмежується пізнанням необхідності. Найбільш вільним є мудрець, зміст життя якого є «інтелектуальна любов до Бога» чи пристрасть до пізнання природи. Таке розуміння свободи є відірваним від життя. Спіноза критикував офіційні релігії й закликав до справжньої моральної релігії, що б ґрунтувалась на достовірному знанні.