Специфіка відтворення семантичного потенціалу класичного детективу при міжсеміотичному перекладі (на матеріалі екранізації пригод Шерлока Холмса)

Актуальність обраної теми визначається і загальною зацікавленістю науковців у проблемі виявлення смислових рівнів окремих різновидів мистецтва у аспекті перекладу, і надзвичайною популярністю перекладознавчої компаративістики.

Мета роботи полягає у тому, щоб розробити алгоритм порівняння художнього тексту з його кіноверсією і апробувати його на матеріалі екранізації історії «Пістрява стрічка» А.Конан Дойла, здійсненої Дж.Реймондом у 1931 році.

Розгляд наукових теорій провідних сучасних перекладознавців (Ж.Дерриди, В.Комісарова, Р.Якобсона) дозволив виявити, що релевантною до мети дослідження є концепція видів перекладу, запропонована Р.Якобсоном.

Р. Якобсон пропонує розрізняти три види перекладу:

- внутрішньомовний переклад, або переназивання – інтерпретація вербальних знаків за допомогою інших знаків тієї ж мови;

- міжмовний переклад, або власне переклад – інтерпретація вербальних знаків за посередництвом будь-якої іншої мови;

• міжсеміотичний переклад, чи трансмутація, – інтерпретація вербальних знаків за посередництвом невербальних знакових систем [1, 17].

Саме останній вид перекладу – між семіотичний – є найбільш актуальним, адже у сучасному світі для передачі інформації використовуються одночасно декілька семіотичних систем. Тексти, що створюються таким чином, називають синкретичними, креолізованими, полікодовими. Думається, що саме міжсеміотичний переклад дає можливість наблизитися до розуміння прийомів вираження тих смислів, які є значимими у одній «мові культури» засобами іншої «мови». Так, зокрема, саме застосування основоположних принципів міжсеміотичного перекладу дасть можливість зрозуміти, яким чином художній текст як семіотична система може трансформуватися у термінах кодових одиниць кінофільму як іншої семіотичної системи.

Тож при розгляді трансляторної моделі «текст-фільм» було розроблено схему-алгоритм порівняльного аналізу фільму та художнього тексту. Цей алгоритм передбачає декілька етапів. По-перше, визначення провідних аспектів тексту оригіналу, які обов'язково мають зберігатися при екранізації (фабула, система образів, основна ідея, пафос). Цю задачу доцільно розв'язувати у суто літературознавчій площині, спираючись на досвід літературних критиків та інтерпретаторів першоджерела. По-друге, з'ясування подібності фабули й сюжету першоджерела та екранізації, а також виявлення відступів та відхилень. Паралельне читання тексту й перегляд його екранізації уможливлює реалізацію такої дослідницької задачі. По-третє, порівняння системи образів та хронотопу оригіналу та екранізації. По-четверте, виявлення функції використання спеціальних засобів кінематографу та мультиплікації для зображення подій.

Цей алгоритм було апробовано при детальному аналізу особливостей відтворення семантики детективної літератури засобами кінематографу. Порівняльний аналіз оповідання «Пістрява стрічка» А.Конан Дойла з кіноверсією Дж.Реймонда, дає підставу стверджувати, що режисерові вдалося зберегти основний ідейний імператив англійського письменника та відтворити провідні характеристики детективної літератури.

Звертаючись до фабули оповідання та фабули екранізації, слід підкреслити їх повну співвіднесеність: злочинець здійснює вбивство, готує наступний напад, але його задум розкриває вправний детектив, який виводить злодія на чисту воду та спричиняє його покарання. Екранізація Дж.Реймонда виконує вельми важливу функцію: вона не тільки популяризує класичний сюжет, але й підвищує інтерес пересічного глядача до постаті великого сищика.

Незважаючи на значне переструктурування тексту першоджерела, режисер майстерно передає тематичний діапазон детективу та його сюжетні колізії. Вдалим режисерським рішенням є також підбір акторського складу та трансформація системи образів персонажів.

Доволі цікавим рішенням є наповнення екранної дійсності певними деталями, які підкреслюють атмосферу таємничості, містичності та зловісності зображуваних подій. Вельми оригінальним доповненням виступає вдало підібраний звуковий ряд.

Отже, екранна версія детективного оповідання є цікавою та вдалою спробою міжсеміотичного перекладу.

Однак, проблема передачі творів одного виду мистецтва засобами інших не може бути вирішеною у межах одного дослідження і у майбутньому обіцяє цікаві наукові знахідки та відкриття.