Література

1. Янюк Н. В. Підвідомчість справ адміністративним судам: проблемні питання / Н. В.Янюк // Право України. – 2003. - № 2. – С.88.

2. Литвинова Г. П. Проблеми розмежування юрисдикції спеціалізованих судів України: випадковість чи закономірність? / Г. П. Литвинова, С. В. Ребриста // Вісник господарського судочинства. – 2006. - № 1. – С. 24-26.

3. Беляневич О. А. Адміністративні договори та розмежування юрисдикції спеціалізованих судів / О. А. Беляневич // Вісник господарського судочинства. – 2006. - № 1. – С. 117-124.

4. Притика Д. Коли чіткі закони – чітке і правосуддя Д. Притика, О. Шустік // Юридичний вісник України. – 2008. - № 42(694). – С. 6-7.

Латишев Кирил

студент І курсу юридичного факультету ЗНУ

Наук. кер.: доцент Бостан Л.М.

Авторитаризм як перехідна форма політичного режиму

Після розпаду Радянського Союзу Україна встала на шлях розбудови громадянського суспільства. Особливістю цього періоду є тимчасове збереження ознак старої держави і, разом з тим, формування нових, які вказують на демократичну, соціальну та правову спрямованість держави. Таку державу визначають як перехідну. Поєднання старих і нових ознак притаманне як внутрішньому змісту держави, так і її зовнішній формі. Форма політичного режиму також набуває перехідного характеру, має ознаки авторитаризму.

Наявність ознак саме такого політичного режиму в Україні, інших колишніх республік Радянського Союзу є явищем часу. Звичайно, такий висновок не є абсолютним, оскільки основні демократичні засади, які суперечать авторитаризму, закріплені в сучасній українській Конституції, політична ж практика свідчить про наявність елементів авторитаризму. Тому на сьогоднішній день залишається важливою проблема перебудови форми сучасної держави з метою створення реальних, дієвих механізмів забезпечення основних демократичних принципів.

Говорячи про шляхи встановлення авторитарного режиму як перехідного, можна визначити два основних: від тоталітаризму до демократії, від демократії до тоталітаризму. Складовою авторитарного режиму, який поступово трансформується в демократичний, є створення політичної системи, яка відповідає громадянському суспільству. Однак, варто відзначити, що авторитаризм як такий, допускає звуження політичних свобод людини. З певної точки зору цю ознаку авторитарного режиму можна вважати прийнятною, і навіть необхідною в перехідний період: певне обмеження попереджує виникнення охлократичних тенденцій в суспільстві.

Однією з ознак авторитарного режиму вважається концентрація верховної влади в руках одного або двох взаємозалежних органів [3, с. 127]. Незважаючи на те, що це не відповідає концепції поділу влади, таке явище сприятиме швидкому прийняттю рішень державного значення і втіленню їх у життя. Особливо це важливо в умовах політичної нестабільності (наприклад, Друга республіка у Франції 1848-1852рр. [2, с. 343]; П`ята республіка часів правління Шарля де Голля). З`являлись подібні режими і в країнах Азії, Африки, Латинської Америки [1, с. 197]. Аналізуючи авторитарні режими Азії, потрібно підкреслити особливу роль релігійної складової, яка носить яскраво виражений фундаменталістський характер.

Для об`єктивності і повноти дослідження необхідно проаналізувати ту ситуацію, при якій авторитаризм є перехідною межею від демократії до тоталітаризму. Ознакою цього явища є поступове посилення ідеологічного тиску, звуження політичних свобод, посилення необґрунтованого контролю держави за економічною сферою. В такій ситуації в державі ще певний час проголошуються демократичні засади, при цьому методи реалізації влади набувають тоталітарних рис. В цей період відбувається поступова концентрація державної влади, причому це може відбуватися як з порушеннями закону, так і цілком легально.

Інша ситуація складається тоді, коли встановлення авторитарного режиму потребують надзвичайні ситуації. Проблема полягає у тому, що такі ситуації можуть бути використані для узурпації влади. Тому вже на конституційному рівні необхідно передбачати механізми, які б цього не допустили.