4. Інноваційний потенціал підприємства як основа і результат його інноваційної політики

Здатність стабільно функціонувати в межах обраної стратегії, незважаючи на зміни у зовнішньому середовищі забезпечує виробничо-технічний потенціал організації.

Виробничо-технічний потенціал підприємства — здатність до стабільної виробничої діяльності в межах обраної стратегії за умов складного і мінливого зовнішнього середовища.

Від виробничо-технічного потенціалу залежить роз­виток підприємства і його підрозділів, а також всіх еле­ментів виробничо-господарської системи. Проте досить часто підприємства, що зуміли налагодити стабільне виробництво за певних умов, стикаються із значними труднощами при зміні цих умов. Причиною є інертність елементів внутрішнього середовища підприємства, небажання вищого керівництва ризикувати. Значно легше здійснювати поступові організаційні зміни, часткову мо­дернізацію обладнання і технології, модифікацію про­дукції, ніж зважитися на радикальну перебудову вироб­ництва задля піонерного освоєння нової продукції чи впровадження нових організаційно-економічних рішень. Небажання вищого менеджменту підприємства брати на себе відповідальність за ризиковані інноваційні рішен­ня, бюрократичні перешкоди на шляху інновацій спри­чиняють відставання у темпах і термінах змін, ослаб­лення конкурентних позицій фірми, втрату нею частки ринку.

Практика свідчить, що підприємства з великим вироб­ничо-технічним потенціалом є здебільшого інертнішими щодо інноваційних змін, ніж невеликі фірми. Водночас не­великі фірми часто не мають необхідних ресурсних мож­ливостей для реалізації значних інноваційних проектів. Отже, підприємства мають різну сприйнятливість до інно­вацій. Йдеться про їх інноваційний потенціал.

Таке поняття як інноваційний потенціал тісно сполучено з поняттям інноваційного процесу. Готовність і здатність того або іншого інноваційного підприємства здійснити вперше або відтворити (сприйняти) нововведення характеризує його інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал (держави, галузі, підприємства) являє собою сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріально-виробничі, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні й інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційний потенціал організації — рівень готовності органі­зації до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегіч­них змін.

Інноваційний потенціал - це реальна сукупність інноваційних ресурсів, умов і технологій їхнього нагромадження й використання в інтересах ефективного саморозвитку соціально-економічної системи. Як усякий потенціал, інноваційний характеризує можливості відновлення, що складаються під впливом зовнішніх і внутрішніх, об'єктивних і суб'єктивних факторів виробництва. Ступінь же реалізації цих можливостей (тобто потенціалу) залежить від рівня досконалості господарського механізму й рівня розвитку безпосереднього виробництва.

Інноваційний потенціал залежить від параметрів орга­нізаційних структур менеджменту, професійно-кваліфіка­ційного складу промислово-виробничого персоналу, зов­нішніх умов господарської діяльності тощо. Тому оціню­вання інноваційного потенціалу є необхідною складовою процесу розроблення стратегії.

Структура інноваційного потенціалу охоплює ті еле­менти організації, які обумовлюють її готовність до змін: децентралізацію в прийнятті рішень, низький рівень фор­малізації і регламентації управлінських робіт, здатність організаційних структур гнучко перебудовуватися відпо­відно до змін завдань і умов діяльності. Негативно вплива­ють на інноваційний потенціал централізовані ієрархічні організаційні структури, які суперечать творчому харак­теру інноваційної діяльності: стабільні відносини і про­цедури менеджменту чинять активний опір будь-яким ін­новаціям.

Інноваційний потенціал підприємства значною мірою визначається техніко-технологічними характеристика­ми виробничого устаткування, його здатністю до перена­лагодження, перепланування операцій тощо. Ще більше значення мають творча атмосфера співпраці, стиль управління та мотиваційні преференції працівників під­приємства.

Готовність організації до змін передбачає детальне оці­нювання інноваційного потенціалу, з використанням схе­ми «ресурси — функції — проекти». Цю схему використо­вують ще на стадії обґрунтування інноваційного проекту. Вона охоплює:

• опис проблеми розвитку підприємства і визначення завдання, що входить у програму розв'язання проблеми;

• опис середовища розв'язання проблеми (стан внут­рішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

• оцінювання ресурсного потенціалу щодо визначено­го інноваційного завдання (забезпечення проекту необхід­ними для його реалізації ресурсами);

• оцінювання здатності персоналу досягати визначе­них результатів діяльності (ресурсне забезпечення управ­лінських функцій);

• оцінювання рівня забезпечення проекту необхідни­ми для його реалізації функціями (функціональне забезпе­чення проекту);

• визначення інтегральної оцінки потенціалу органі­зації, її готовності вирішити інноваційне завдання;

• визначення основних заходів, необхідних для досяг­нення певного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

Ще одним способом оцінювання інноваційного потен­ціалу організації є SWOT - аналіз, який дає змогу не просто оцінити здатність організації реалізовувати інновації, а й визначити, яким чином впливає на цю здатність інноваційний клімат зовнішнього середовища. Стандартна мето­дика SWOT - аналізу осмислюється з погляду інновацій­них можливостей, які може надати середовище господа­рювання та потенціал самої організації. У процесі аналізу фіксують:

• сильні сторони потенціалу фірми, які забезпечать їй використання можливостей, що з'явилися у зовнішньому середовищі; це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання;

• слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавляють її шансу використати нові можливості або створюють загро­зи для її існування.

Завдяки високому інноваційному потенціалу організа­ція може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середо­вища, вести інноваційний пошук і здійснювати організа­ційні зміни. Низький потенціал не забезпечує такої мож­ливості; новації за цих умов вводяться рідко і лише тоді, коли фірма починає відчувати труднощі зі збутом своєї продукції. Однак розроблення інноваційних рішень у від­повідь на виникнення проблеми є неефективним. Іннова­ційна політика підприємства має бути результатом глибо­кого дослідження ринку, постійного моніторингу дій кон­курентів, повинна опиратися на сучасні науково-технічні досягнення у відповідній галузі та ефективне використан­ня інтелектуального й творчого потенціалу працівників. Це даватиме змогу вищому менеджменту розробляти опти­мальні інноваційні стратегії, які формуватимуть страте­гічні переваги підприємства у довгостроковій перспективі.