§ 2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

У сфері впливу держави на відносини, що виникають в проце­сі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту національного доходу країни та утворення і використання цен­тралізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учас­ники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'яз­ків, що встановлені фінансово-правовими нормами І забезпече­ні примусовою силою держави. Фінансово-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, роз­поділу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції'. 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведін­ку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу І використанні фондів коштів, якої вони повинні додержувати­ся; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків учасників фінансових правовідносин.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нор­мативному акті про податок на додану вартість, реалізуються в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансових органом І підприємством будь-якої форми власності при вне­сенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Мо­дель поведінки учасників цих правовідносин (правова форма) сформульована компетентним органом, який ствердив норма-

тивний акт про податок на додану вартість. У цьому акті вста­новлені права й обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на додану вартість, який є одним із важли­віших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці при­писи у фінансових правовідносинах, що виникають між фінан­совим органом і платником, що вносить податок до бюджету. У випадках невнесення платежу в строк або неподання фінан­совому органу в строк звіту за відповідний період у дію при­водяться юридичні засоби забезпечення прав податкових адміністрацій, що представляють інтереси держави в цілому і обов'язків конкретного платника. Одночасно Із забезпеченням юридичних прав податкових адміністрацій у правовідносинах забезпечується право другого учасника—платника податку на додану вартість.

У фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розпо­ділу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється ма­теріальними засобами за умови здійснення позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів), цим і досягається ме­та фінансово-правового регулювання. .Фінансдві_відносини_]с^_ чують тільки у формі правовідносин.

Зрозуміло," Що фактичні (матеріальні) відносини в галузі фінансів можуть відхилятися від приписів держави (напри­клад, приховування доходу від податку), але це вже право­порушення, а не фінансові відносини поза правовідносинами.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведін­ка суб'єктів (наприклад, внесення плати), а юридичних — су­б'єктивні юридичні права й обов'язки, встановлені фінансо­во-правовими нормами. Суб'єктивні права — це притаманна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави або муніципального органу, від імені яких він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, за­безпечена юридичними обов'язками другої сторони відно­син, наприклад, платником податку. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гаран­тією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона ви-трочання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші

72

Л. К. Воронова

Фінансове право України

73

потреби), або, навпаки, виконання обов'язку (внесення плате-

жу).

Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах — це приписана зобов'язаному суб'єкту (платнику податків, одержу­вачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю держав­ного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотри­муватися цей суб'єкт. Ним може бути І фінансовий орган (на­приклад, в ст. 40 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" Верховна Рада України затвердила обся­ги міжбюджетних трансфертів згідно з додатками № 4 та № 5 до цього Закону в місцеві бюджети. Цим самим припис Зако­ну України "Про Державний бюджет України" поклав обо­в'язок на фінансові органи передати суми коштів до місцевих бюджетів і надав право органам місцевого самоврядування одер­жати ці суми).

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учас­никами фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових право­відносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляють­ся і використовуються внаслідок реалізації суб 'єктивтіх прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових право­відносин пов'язаний з інтересом держави, яку представляє уповноважений орган.

Як бачимо, фінансові правовідносини мають характерні ри­си, що властиві усім видам правовідносин. Проте фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. їхні специфічні особливо­сті полягають в такому. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобіліза­цією, розподілом і використанням централізованих І децентра­лізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідно­син виступає держава в особі органів законодавчої або вико­навчої влади, або муніципальних органів, фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відно­шенню до другого учасника відносин. У фінансових право­відносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в

¹ Алексєєв С. С. Обшая теория права. — М, 1982.—С. 112-120.

дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові при­писи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим ак­том, як кажуть юристи, "ех 1е§е" (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад, податкова адміністрація, а точніше — інспектор цієї адмініст­рації не може на свій розсуд не стягнути пеню з підприємства, яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок. Однак через непостачання сировини це підпри­ємство не виробило продукцію і тому не змогло її реалізувати, що й призвело до порушення строку внеску обов'язкового платежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу, поведінку постачальника сировини, але до прийняття компетент­ними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стяг­нення її після реалізації продукції не припиняється.

Для виникнення фінансового правовідношення видання за­кону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них уста­новлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство визначає типову ознаку податкового суб'єкту — наявність самостійного дже­рела доходів. Для того щоб громадянин, який займається під­приємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових право­відносин, необхідний певний юридичний факт, а саме — інди­відуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одер­жав цей громадянин.

Юридичний факт — це життєві обставини, з якими пра­вова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення право­відносин. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події'.

Юридичні факти — дії у фінансових правовідносинах мо­жуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на: 1) індивідуальні акти; 2) юридичні вчинки; 3) правомірні дії, які скеровані на підтримку фінансових інтересів держави.

Індивідуальний акт — це правомірна дія суб 'єкта фінан­сових правовідносин, з якою пов'язані юридичні наслідки. На-

¹ Алексєєв С. С. Обшая геория права. — Т. II. — С. 168-171.

74

Л. К. Воронова

Фінансове право України

75

приклад, подання до податкової адміністрації індивідуального акту — податкової декларації про доходи, що підлягають опо­даткуванню.

Юридичний вчинок — це правомірна дія, з якою фінан­сово-правова норма пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

Правомірні дії, скеровані на підтримку фінансових інтересів держави, можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських внесках на фінансування необхідних для держави або органів місцевого самоврядування потреб¹.

До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове ви­користання бюджетних коштів — це неправомірні дії, що при­зводять до правопорушень і викликають захист державою сво­їх фінансових інтересів.

І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовід­носин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу.

Зміна фінансових правовідносин, як бачимо, здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприк­лад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію і т. п.

Держава для її безперебійного функціонування повинна по­стійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розпо­діляти і використовувати кошти, які є частиною внутрішнього валового продукту І національного доходу країни. У зв'язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає як влад­ний суб'єкт, який за допомогою законодавства розпоряджаєть­ся майном (у даному випадку це майно — кошти), а відноси­ни, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошо­вий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх орга­нів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можли-

¹ Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — М., 1958. — С. 176.

вість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності.

Фінансові відносини можуть носити і переважно організа­ційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають май­нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і поря­док внесення обов'язкових платежів, нормує видатки тощо. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні з приводу обов'язкових сплат підприємств І організацій в бюджет; по­даткові з приводу державного майнового й особистого стра­хування; державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і ва­лютних операцій; видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової ба­зи держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій, проведенню соціальних заходів.

Отже, фінансові правовідносини — це врегульовані норма­ми фінансового права суспільні відносини, учасники яких ви­ступають як носії юридичних прав і обов'язків, реалізують приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню державних фондів коштів та централізованих і децентралізо­ваних фондів муніципальних органів.