Невропатологія

Модуль 1

Будова та функції центральної та периферичної нервової системи.

Нервова система – це сукупність анатомічно та функціонально пов’язаних між собою нервових клітин з їх відростками. Розрізнюють центральну та периферичну нервову систему. Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку. Головний мозок розташований у порожнині черепа, спинний – у хребтовому каналі.

Нервова трубка – ембріональна структура, з якої у подальшому розвивається головний і спинний мозок..

У період онтогенезу розвиток нервової системи починається на 3 тижні – на поверхні ембріонального диска по обидва боки від середньої лініі виникає важлива структура – нервова пластинка.

Нервова трубка являє собою порожню ектодермальну трубку, яка утворюється завдяки зростанню кінців нервового жолоба, що виникає внаслідок росту та поглиблення нервової пластинки .Неповне їх з’єднання призводить к розвитку вроджених дефектів.

З початком 3 тижня починається диференціювання клітин у спеціалізовані органи і тканини – закладка усіх органів. Першими закладаються нервова трубка, серце та статеві органи.

На 4 тижні має місце нейруляція – утворення нервової системи. І до кінця тижня у ембріона маються сегменти головного і спинного мозку

Шийна і тулубна частини нервової трубки дають початок спинному мозку

Є краніальна частина диференціюється у головний. Порожнина нервової трубки перетворюється у спинномозковий канал, який з’єднується зі шлуночками головного мозку.

Головний мозок розділений на мозкові міхури (передній, середній і ромбовидний). К кінцю 4 тижня передній мозковий міхур ділиться на зачатки кінцевого і проміжного мозку. Потім ділиться ромбовидний міхур, даючи початок задньому і довгастому мозку.

Розвиток рухів у ембріона співпадає із зростанням головного кінця нервової трубки. У цей період розвитку майбутній головний мозок займає майже половину нервової трубки. Прослідковується начало формування спинномозкових нервів та вузлів. У головному мозку виникають зачатки аденогіпофіза, а потім гіпоталамуса.

5 тиждень розвитку – найбільш інтенсивно формується головний відділ мозку плода. Утворюються нервові волокна, які йдуть від органів до головного мозку.

6 тиждень розвитку – триває швидке структурне обособлення головного та спинного мозку. Ускладнюється будова нейронів, диференціюється мозочок.

Після 8 тижня у зонах головного мозку проходить диференцировка першого шару кори великого мозку, хоча їх відростки ще короткі і клітини не контактують одна з іншою. У подальшому триває формування та диференціювання окремих відділів центральної нервової системи та периферичної нервової системи.

Периферичну нервову систему утворюють черепні та спинномозкові нерви та корінці, що до них відносяться, спинномозкові вузли та сплетіння.

Основною функцією нервової системи є регуляція життєдіяльності організму, підтримання в ньому сталості внутрішнього середовища, обмінних процесів, а також здійснення зв’язку із зовнішнім світом. Ці функції притаманні усім відділам нервової системи. Найбільш складною є функція кори великого мозку, з якою пов’язана психічна діяльність людини. Однак психічні процеси неможливі без зв’язку кори великого мозку – вищого відділу нервової системи – з іншими її відділами, за допомогою яких кора отримує інформацію із зовнішнього середовища та внутрішніх органів та посилає імпульси до виконавчих робочих органів, тобто до м’язів.

Функціональною та структурною одиницею нервової системи є нейрон – нервова клітина. Нейрон складається з тіла, дендритів (коротких відростків, які гілкуються), кількість яких може бути різною, та аксона (довгого відростка). Передача імпульсів по нейронам йде завжди у одному напрямку – по дендритам до клітини, а по аксону – від клітини.

З’єднання між окремими нейронами називаються синапсами. У синапсі аксон одного нейрона вступає у зв'язок з тілом або дендритами другого. Синапси можуть бути і нервово-м’язовими. У синапсах передача збудження здійснюється за допомогою особливих хімічних речовин – передавачів, які називаються медіаторами.

Відростки нервових клітин – нервові волокна – можуть бути мієліновими (вкриті мієліновою оболонкою) та безмієліновими (без мієліну). Мієлінове волокно має осевий циліндр, мієлінову оболонку та нейролемму (шваннівську оболонку). Нейролемма є тільки у периферичній нервовій системі. У центральній нервовій системі роль нейролемми виконують клітини нейроглії – свого роду опірної тканини нервових елементів. Одна з важливіших функцій нейроглії – електроізоляція нервових волокон. У периферичній нервовій системі її здійснює нейролемма. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину мозку, а їх відростків – біла речовина.

Сукупність нейронів, розташованих поза центральної нервової системи, називається нервовим вузлом (спинномозковий, вузол вегетативного сплетіння тощо).

Нервом називають стовбур об’єднаних нервових волокон. Розрізняють чутливі, рухові, вегетативні та змішані нерви.

Залежно від функції нейрони можуть бути чутливими, руховими та вставними. Сукупність нейронів, які регулюють будь-яку функцію, називають нервовим центром. Оскільки більшість функцій нервової системи здійснюється за участю великої кількості нейронів, розташованих у різних її відділах, введено поняття функціональної системи – комплексу фізіологічних механізмів, пов’язаних з виконанням будь-якої певної функції.

Функціональна система включає у різних сполученнях структурні елементи центральної та периферичної нервової системи: коркові та підкоркові нервові центри, провідні шляхи, периферичні нерви, виконавчі органи. Одні й ті ж структурні елементи можуть входити у склад більшості функціональних систем (наприклад, черепні, спинномозкові нерви приймають участь в утворенні рядка чутливих та рухових систем). Функціональні системи характеризуються динамічністю. Сполучення структурних елементів, які їх утворюють, може змінюватися, особливо у патологічних умовах. Так, певні ділянки передцентральної звивини є частиною системи довільних рухів, та при їх руйнуванні в цю систему можуть входити розташовані поряд з ними ділянки кори великого мозку.

В основі функціональної діяльності нервової системи лежить рефлекс. Рефлексом називається реакція-відповідь організму на подразнення. Здійснюється рефлекс при участі низки нейронів (не менш двох), які називаються рефлекторною дугою. Один з нейронів рефлекторної дуги сприймає подразнення (аферентна частина дуги), другий здійснює відповідь (еферентна частина). Більшість рефлекторних дуг має складну структуру за рахунок вставних нейронів, які переробляють інформацію. У наш час вчення фізіолога І.П. Павлова про рефлекси доповнене поняттям про рефлекторні кільця. Доказано, що рефлекторний акт не закінчується одномоментною відповіддю робочого органа. Існує зворотний зв'язок. М’яз, який скорочується у відповідь на подразнення, посилає імпульси до ЦНС. Що є джерелом рядку процесів, які впливають на стан цього м’яза, а саме на її тонус. Так виникає зімкнуте рефлекторне кільце.

Утворення центральної та периферичної нервової системи, які здійснюють сприйняття та аналіз інформації про явища, які мають місце як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму, носять назву аналізаторів. Розрізнюють зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, чутливий та руховий аналізатори. Кожний аналізатор складається з периферичного (рецепторного) відділу, провідникової частини і коркового відділу, в якому проводяться аналіз та синтез подразнень, що сприймаються. Процес сприйняття починається з периферії і закінчується в корі головного мозку.

У зв’язку з розташуванням у корі великого мозку центральних відділів різних аналізаторів в ній зосереджена уся інформація, яка потрапляє із зовнішнього та внутрішнього середовища, що являється основою для психічної (вищої нервової) діяльності. Аналіз отриманої корою інформації – це розпізнання, гнозис. Цей процес може здійснюватися за участю як одного, так і декількох аналізаторів.

До функцій кори великого мозку відносяться також розробка планів (програм) дій та їх здійснення, праксис. У цьому процесі приймають участь не менш двох аналізаторів (чутливий та руховий). Одним з видів гнозису та праксису є мовлення та пов’язані з ним читання, письмо, рахування, які являють собою прояви вищої нервової діяльності.

Рефлекси розподіляють на умовні та безумовні.

Безумовні рефлекси є вродженими, визначаються певною сталістю та характерною для кожного рефлексу рефлекторною дугою. Наприклад, колінний рефлекс, який визначається у розгинанні гомілки при ударі молоточком по зв’язці наколінника, має рефлекторну дугу, яка складається з чутливих волокон стегнового нерва, спинномозкових вузлів. Задніх корінців, сірої речовини поперекового відділу спинного мозку, передніх корінців та рухових волокон стегнового нерва.

Умовні рефлекси являються надбаними, тобто виробляються у процесі набуття досвіду. На відміну від безумовних рефлексів вони непостійні. Так, людину можна навчити будь-якій іноземній мові, та якщо вона тривалий час не буде розмовляти на ній та чути її, то забуде цю мову. Дуги умовних рефлексів обов’язково замикаються в корі великого мозку, на відміну від безумовних, дуги яких замикаються на різних рівнях ЦНС ( у спинному мозку, стовбурі мозку, у підкіркових ядрах, у корі великого мозку).

В основі вищої нервової діяльності лежить можливість виникнення нескінченої множинності зв’язків для утворення нових умовних рефлексів.

Спинний мозок.

Спинний мозок має вигляд тяжа довжиною у 41- 45 см, розташованого у хребтовому каналі. Починається спинний мозок на рівні першого шийного хребця, а закінчується мозковим конусом у ділянці верхнього краю другого поперекового хребця. У шийній та поперекових частинах спинного мозку розташовані шийне та попереково-крижове стовщення, яке забезпечує іннервацію кінцівок. Функціональне значення спинного мозку обумовлено його провідниковими та рефлекторними функціями, тобто здатністю проводити нервові імпульси у висхідному та низхідному напрямках, а також формувати примітивні відповіді на сигнали з периферії, які до нього поступають.

Спинний мозок має сегментарну будову. Сегментом називається ділянка спинного мозку, якій відповідає одна пара передніх, рухових (еферентних) корінців та одна пара задніх, чутливих (аферентних), які утворені відростками клітин спинномозкових вузлів. Сегмент є частиною метамера тіла, в який входять певна ділянка шкіри (дерматом), м’яза (міотом), кістки (склеротом), та внутрішніх органів (спланхнотом). Всього спинний мозок має 31-32 сегмента: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1-2 куприкових (рудиментарних). За своїм розташуванням сегменти не відповідають однойменним хребцям, а знаходяться вище, оскільки зростання спинного мозку закінчується раніше, ніж зростання хребтового стовбура. Тому куприкові сегменти розташовані на рівні другого поперекового хребця.

Нервові корінці поперекової, крижової та куприкової частин спинного мозку перш ніж підійти до відповідного міжхебцевого отвору проходять деяку відстань у спинномозковому каналі. Скупчення цих корінців називається «кінським хвостом».

На розрізі спинного мозку можна побачити сіру та білу речовину.

Сіра речовина складається з клітин, елементів нейроглії та нервових волокон і утворює роги, які мають різне функціональне значення: передні – рухові, задні – чутливі, бокові – вегетативні.

Біла речовина складається з мієлінових волокон – аксонів нервових клітин, розташованих у різних відділах головного мозку (низхідні системи), аксонів нервових клітин задніх рогів і спинномозкових вузлів (висхідні системи). До складу білої речовини з кожного боку входять передній, задній та боковий канатики. Сіра речовина правої та лівої половин спинного мозку з’єднуються передньою (попереду центрального каналу) та задньою (позаду центрального каналу) сірою спайкою. Біла речовина передніх канатиків з’єднується білою спайкою. У складі білої речовини у канатиках спинного мозку у висхідному та низхідному напрямках проходять провідні шляхи.

Спинномозкові нерви.

Спинномозкові нерви складаються з мієлінових та без мієлінових волокон. Зовнішня сполучнотканинна оболонка нерва називається епіневрієм. Спинномозкові нерви є змішаними, тобто мають рухові та чутливі волокна. Вони утворюються при зливанні передніх і задніх корінців.

Передні корінці (рухові) складаються з волокон, які є аксонами рухових клітин передніх рогів спинного мозку. Вони виходять на передню поверхню спинного мозку та прямують до між хребцевих отворів.

Задні корінці (чутливі) входять до спинного мозку по задній його поверхні. Вони є центральними відростками (аксонами) чутливих клітин, які знаходяться у спинномозкових вузлах, які розташовані у між хребцевих отворах.

Кожна пара передніх та задніх корінців пов’язана з відповідним сегментом спинного мозку. Сіра речовина кожного сегмента іннервує певні ділянки тіла (метамери) через відповідні спинномозкові корінці , спинномозкові вузли та спинномозкові нерви складають сегментарний апарат спинного мозку.

При виході з центрального каналу спинного мозку спинномозкові нерви діляться на чотири гілки: 1) передні, які іннервують шкіру та м’язи кінцівок та передньої поверхні тулуба; 2) задні, які іннервують шкіру та м’язи задньої поверхні тулуба; 3) менінгеальні, яі прямують до твердої оболонки спинного мозку; 4) сполучні, які вміщують симпатичні передгангліонарні волокна, які прямують до симпатичних вузлів. Передні гілки спинномозкових нервів утворюють сплетіння; шийне, плечове, попереково-крижове та куприкове.

Шийне сплетіння утворюється передніми гілками І-ІУ шийних нервів, іннервує шкіру потилиці, бокової поверхні обличчя, над-, підключичну та верхньолопаткову ділянку, діафрагму.

Плечове сплетіння утворюється передніми гілками У-УІІІ та І грудного нервів; іннервує шкіру та м’язи верхньої кінцівки.

Передні гілки ІІ-ХІ грудних нервів, не утворюють сплетіння, разом з задніми гілками забезпечують іннервацію шкіри та м’язів грудей, спини та живота.

Попереково-крижове сплетіння являє собою сукупність поперекового та крижового.

Поперекове сплетіння утворюється передніми гілками ХІІ грудного, І-ІУ поперекових нервів; іннервують шкіру та м’язи нижніх відділів живота, передньої ділянки і бокової поверхонь стегна.

Крижове сплетіння утворюється передніми гілками ІУ-У поперекових та І-ІУ крижових нервів; іннервують шкіру та м’язи сідничної ділянки, промежини, задньої ділянки стегна, гомілки та стопи.

Куприкове сплетіння утворюється передніми гілками ІУ-У крижових та І-ІІ куприкових нервів; іннервує промежину.

Головний мозок

Головний мозок лежить у порожнині черепа, в цілому повторюючи його форму. Функцією головного мозку є регуляція всіх процесів, які перебігають в організмі.

У головному мозку людини розрізнюють три основні відділи, які розрізнюються за своїм розвитком та функціональній значимості: мозковий стовбур, мозочок та великий мозок.

Мозковий стовбур

До мозкового стовбура відносяться довгастий мозок, міст та проміжний мозок. На розрізі розрізняють передню та задню частини мозкового стовбура. Довгастий мозок та міст разом з мозочком відносять до ромбовидного мозку.

У ділянці задньої поверхні моста та довгастого мозку знаходиться ромбовидна ямка, яка є дном ІУ шлуночка – порожнини ромбовидного мозку.

Довгастий мозок зверху межує з мостом, знизу без чіткої межі переходить у спинний мозок, зберігаючи його будову. Низхідні та висхідні волокна зв’язують довгастий мозок з вище розташованими відділами мозкового стовбура, мозочком, півкулями великого мозку та зі спинним мозком. Умовною межею довгастого та спинного мозку є перехрест пірамід (пірамідних шляхів). У довгастому мозку розташовані життєво важливі центри, які регулюють дихання, кровообіг, ковтання, потовиділення, симпатичну іннервацію ока, обмін речовин, та ядра ІХ-ХІІ пар черепних нервів, які іннервують м’язи язика, глотки, гортані, а також деякі м’язи шиї та плечового пояса.

Крім ядер черепних нервів у довгастому мозку знаходяться ядра глибокої чутливості (тонке та клиновидне) та оливні ядра, які разом з ретикулярною формацією відносяться до центрів, регулюючим та координуючим рухи. Крім того, у довгастому мозку зосереджені всі рухові та чутливі шляхи, які з’єднують спинний та головний мозок.

Сіра речовина довгастого мозку та інших відділів мозкового стовбура представлена ретикулярною формацією та ядрами черепних нервів. Вона поширюється доверху – у неспецифічні ядра таламуса та донизу – вдовж задніх рогів спинного мозку, складається з різних за величиною та формі нервових клітин з множиною відростків, які утворюють густу мережу. До ретикулярної формації прямують відгалуження від всіх видів чутливих систем, тому будь-яке подразнення, яке йде з периферії, досягає і ретикулярної формації, яка по висхідним нервовим шляхам передає імпульси до кори великого мозку та активує її діяльність.

Вважають, що завдяки тісним анатомо-фізіологічним зв’язкам з лімбічною корою ретикулярна формація грає важливу роль у забезпеченні нормальних кірково-підкіркових співвідношень та у здійсненні поведінкових реакцій. Стан неспання кори великого мозку забезпечується сумісною дією ретикулярної формації та висхідних відділів специфічних чутливих провідних шляхів (нюхових, зорових, слухових тощо). Таким чином, ретикулярна формація бере участь у здійсненні нормальних біологічних ритмів неспання та сну. Низхідні неспецифічні шляхи ретикулярної формації забезпечують рефлекторну діяльність спинного мозку. Їй належать також важлива роль у регуляції м’язового тонусу, яка здійснюється по переднім ретикулярно-спинномозковим шляхам, які проходять в передніх канатиках спинного мозку.

Міст межує зверху з ніжками мозку, а знизу з довгастим мозком. Передня частина моста складається в основному з поздовжніх та поперечних нервових волокон і містить ядра мосту.

У задній частині мосту знаходяться наступні структури: ретикулярна формація – продовження формації довгастого мозку. Ядра У, УІ, УІІ та УІІІ пар черепних нервів, чутливі шляхи у складі медіальної петлі. До якої приєднуються волокна від ядер У, ІХ та Х пар черепних нервів: волокна слухового шляху у вигляді латеральної петлі: передній спинно-мозочковий шлях тощо.

Ніжки мозку є передньою частиною середнього мозку. Вони з’єднують міст з півкулями та включають провідні шляхи, які йдуть у низхідному та у висхідному напрямках. Значна частина їх зайнята пірамідними шляхами. У ніжці мозку розрізнюють задню частину – покришку середнього мозку, передню – основу та розподілюючу їх чорну речовину. Дах середнього мозку має пластинку даху, на якій розміщені два верхніх та два нижніх пагорбка. У верхніх пагорбках розташований первинний, підкірковий центр зору. Під ними, у ніжках мозку, знаходяться ядра окорухових нервів (ІІІ пара). У нижніх пагорбках знаходиться первинний, підкірковий центр слуху, під ними – ядра блокового нерва (ІУ пара).

Завдяки пагорбкам здійснюється орієнтовні та захисні реакції організму, які виникають під впливом зорових і слухових подразнень.

Розміщені у покришці середнього мозку червоні ядра поряд з чорною речовиною та ретикулярною формацією відносяться до екстрапірамідної системи, які забезпечують статокінетичну функцію.

Під дахом середнього мозку знаходиться водопровід середнього мозку, який з’єднує ІІІ та ІУ шлуночки великого мозку.

Проміжний мозок складається з таламуса (зорового горба), епіталамуса, метаталамуса та гіпоталамуса. Порожниною проміжного мозку є ІІІ шлуночок.

Таламус – це скупчення нервових клітин, розташованих по обидва боки ІІІ шлуночка. Його ділять на передній та задній таламус.

Таламус є одним з підкіркових центрів зору і центром аферентних імпульсів зі всього організму, що прямують до кори великого мозку. Основна функція таламуса – проведення чутливих імпульсів до кори головного мозку. Через таламус проходять провідники больового, тактильного, температурного, м’язово-суглобового, вібраційного чуття; зорові, смакові, нюхові, слухові шляхи. У таламусі формуються відчуття та передача імпульсів до екстрапірамідної системи, її підкіркових центрів.

Метаталамус також містить один з підкіркових центрів зору та підкірковий центр слуху. Обидва ці ядра (медіальне та латеральне колінчасте тіло) зв’язані з пагорбками середнього мозку.

До структурних елементів епіталамуса відносяться шишковидне тіло, яке є ендокринною залозою, що регулює функцію кори надниркових залоз і розвиток статевих ознак.

Гіпоталамус складається з сірого пагорба, лійки, мозкового придатка (нейрогіпофіза) та парних сосцевидних тіл. Зоровий перехрест та зорові тракти є його передньою межею. У ділянці сосцевидного тіла знаходиться ядро, яке є підкірковим центром нюху.

Сірий пагорб переходить у лійку, у ділянці якої розташований нейрогіпофіза

У гіпоталамусі знаходяться скупчення сірої речовини у вигляді ядер, які є центрами вегетативної нервової системи, яка регулює всі види обміну речовин, дихання, кровообіг, діяльність внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції тощо.

Завдяки функції гіпоталамуса у організмі підтримується певна сталість внутрішнього середовища (гомеостаз) при умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються. Завдяки зв’язкам з лімбічною системою гіпоталамус приймає участь у формуванні емоцій, здійснюючи їх вегетативне забарвлення.

Мозочок

Мозочок розташований у задній черепній ямці, під потиличними долями великого мозку, позаду довгастого мозку та мосту. Він складається з двох півкуль та черв’яка, що знаходиться між ними. Три пари ніжок мозочка (верхні, середні та нижні) з’єднують його відповідно з середнім мозком, мостом та довгастим мозком. Поверхня півкуль мозочка вкрита шаром сірої речовини – корою з багатьма глибокими борознами. Крім того, сіра речовина півкуль мозочка представлена парними ядрами, які беруть участь у координації рухів та рівноваги, а також у регуляції м’язового тонусу. Самим великим з них є зубчасте. Верхні мозочкові ніжки включають висхідні (від спинного мозку до мозочка) та низхідні (від мозочка до екстрапірамідної системи, а потім до спинного мозку) нервові шляхи.

Середні мозочкові ніжки складаються з нервових волокон, які починаються від ядер мосту та закінчуються у корі протилежної півкулі мозочка – мосто-мозочкових волокон, які є частиною кірково-мосто- мозочкові шляхи, які зв’язують кору великого мозку та кору протилежних півкуль мозочка.

Нижні мозочкові ніжки йдуть від мозочка до довгастого мозку, містить висхідні шляхи та волокна, які з’єднують з мозочком спинний та довгастий мозок.

Таким чином, через мозочкові ніжки здійснюється зв'язок мозочка з корою великого мозку, екстрапірамідної системою, мозковим стовбуром та спинним мозком.

При цьому зв’язки мозочка з спинним мозком гомолатеральні, з мозковим стовбуром - білатеральні (гомо- і гетеролатеральні), з півкулями великого мозку – тільки гетеролатеральні.

Великий мозок

Великий мозок представлений двома півкулями, лівим та правим. Вони розділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, у середній її частині, розташована велика спайка, яка поєднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолястим тілом.

Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин та розділена безліччю борозен. Ділянки кори, розташовані між борознами, називаються звивинами. Найбільш глибокі борозни ділять кожну півкулю на долі: лобну, тім’яну, потиличну та скроневу.

Кожна півкуля має верхньолатеральну, медіальну та нижню поверхні. Самою великою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку є латеральна (бокова) борозна. Дно цієї борозни складає острівцову долю (острівець). Латеральна борозна обмежує зверху скроневу долю

півкуля великого мозку.

Друга велика борозна верхньолатеральної поверхні півкулі – центральна. Вона відділяє лобну долю від тім’яної. Ззаду тім’яна доля прилягає до потиличної. Межею між ними слугує тім’яно-потилична борозна, розташована на медіальній поверхні півкулі великого мозку.

Звивина, розташована попереду від центральної борозни, називається передцентральною.

У лобній долі розрізнюють три горизонтально розміщені звивини – верхню, середню та нижню.

Позаду центральної борозни розташована постцентральна звивина.

Внутрішньотім’яна борозна, що йде поперечно, ділить тім’яну долю на верхню та нижню тім’яні дольки. В останній розрізнюють надкраєву та кутову звивини.

На верхньолатеральній поверхні скроневої долі поздовжньо розташовані верхня, середня та нижня скронева звивини.

Кількість і напрямок звивин і борозен верхньолатеральної поверхні потиличної долі півкуль дуже непостійні.

На медіальній поверхні півкуль над мозолястим тілом дугоподібно розміщена поясна звивина, яка переходить у парагіппокампальну звивину (звивину морського коня). На медіальну поверхню півкуль переходять також звивини верхньолатеральної поверхні лобної, тім’яної та потиличної долей. На межі між лобною та тім’яною долями розташована парацентральна долька, яка утворюється в результаті переходу передцентральною звивини у постцентральна. На внутрішній поверхні потиличної долі проходить шпорна борозна. Над нею розташований клин, під нею – язична звивина.

Борозни та звивини нижньої поверхні півкуль відносяться до різних долів.

Кора великого мозку – найбільш молода в еволюційному відношенні частина ЦНС. У людини розвиток її досягає максимального ступеня. Вона грає дуже велику роль у регуляції життєво важливих процесів в організмі, здійсненні поведінкових актів і психічної діяльності.

Кора великого мозку являє з себе шар сірої речовини товщиною 1,3 – 4 мм, яка вкриває білу речовину півкуль. Різна товщина кори великого мозку обумовлена різним функціональним значенням її ділянок. Мікроскопічно вона складається з ряду нервових клітин і волокон. Особливості розташування та будови мієлінових нервових волокон у різних ділянках кори вивчає мієлоархітектоніка. Вчення про особливості кількості, форми розміщення клітин кори називається цитоархітектонікою. В основу сучасної цитоархітектоніки полягли роботи анатома В.А. Беца, який у 1874 році описав гігантські пірамідні клітини (клітини Беца) у передцентральній звивині кори великого мозку людини та тварин і довів, що вони є руховими.

Функцією кори у ділянці лобних долів є організація рухів, рухових механізмів мовлення, складних форм поведінки та мислення. Передцентральна звивина – центр довільних рухів. У ній від гігантських пірамідних клітин Беца починається пірамідний шлях, по якому рухові імпульси поступають до м’язів протилежної половини тіла. У задніх відділах верхньої лобної звивини розташований центр екстрапірамідної системи, яка забезпечує можливість виконання всіх рухів. У задніх відділах середньої лобної звивини знаходиться центр сполучного повороту голови та очей у протилежний бік. Задній відділ нижньої лобної звивини лівої півкулі є руховим центром мовлення (центр Брока).

Функція тім’яної долі пов’язана в основному з орієнтацією у просторі та часі та з аналізом подразнень чутливих рецепторів. У ділянці постцентральної звивини знаходиться ядро аналізатора загальної чутливості. У ньому закінчуються провідні шляхи больової, температурної, тактильної (відчуття дотику), м’язово-суглобової (відчуття зміни положення частин тіла у просторі), вібраційної (відчуття коливань різної частоти) чутливості. Як і у передцентральній, у постцентральній звивині існує певна проекція різних ділянок тіла: у верхніх її відділах представлена нога, у середніх – рука, у нижніх – обличчя.

У зв’язку з перехрестом чутливих шляхів у постцентральна звивину поступає інформація від протилежної половини тіла. Такі складні види чутливості, як здатність визначати предмети напомацки (стереогноз), пізнавати знаки, букви, написані на шкірі тощо, є функцією верхньої тім’яної дольки. Центри нижньої тім’яної дольки забезпечують праксис.

Потилична доля функціонально пов’язана із зором, до того ж у кожну долю поступають сигнали з протилежної половини поля зору (поле зору – простір, який бачить нерухомий погляд).

Функція скроневої долі – сприйняття та переробка слухових, смакових, нюхових відчуттів, аналіз і синтез мовленнєвих звуків, механізми пам’яті. Слуховий центр мовлення (центр Верніке) розміщується у задніх відділах верхньої скроневої звивини лівої півкулі.

Деякі центри кори великого мозку, а саме: коркові кінці аналізаторів та рухові зони кори, симетричні. У зв’язку з перехрестом шляхів, які підходять до певних ділянок кори або відходять від них, окремі коркові центри пов’язані з протилежною половиною тіла. Так, по руховому (пірамідному) шляху, який починається від клітин передцентральної звивини, йдуть команди до м’язів протилежної половини тіла. Чутливі провідні шляхи, які прямують до постцентральної звивини, передають інформацію про подразнення протилежної половини тіла. Як вже вказувалося, зоровий центр кожної півкулі переробляє інформацію (зорові сигнали), які поступають з протилежних половин полів зору. Інші аналізатори – слуховий, нюховий. Смаковий – у зв’язку з частковим перехрестом провідних шляхів зв’язані з обома половинами тіла.

Не всі функції представлені у корі великого мозку симетрично. Відомо, що мовлення, читання, письмо у більшості людей функціонально пов’язані з лівою півкулею. Права півкуля забезпечує орієнтування у часі, місці, власному тілі та інші психічні процеси.

Особливу роль грають найбільш стародавні в еволюційному відношенні відділи кори великого мозку. Розташовані у ділянці внутрішньої поверхні півкуль, - поясна та парагіппокампальна звивини. Разом з мигдалевидним тілом, нюховою цибулиною та нюховим трактом вони утворюють лімбічну систему. Ці відділи тісно пов’язані з ретикулярною формацією мозкового стовбура, складаючи єдину функціональну систему – лімбіко-ретикулярний комплекс, який бере участь у формуванні інстинктивних та емоційних реакцій (харчові, статеві, оборонні інстинкти, гнів, лють, задоволення тощо) поведінки людини. Лімбічна система приймає також участь у регуляції тонусу великого мозку, процесів сну та неспання.

Сіра речовина великого мозку крім кори представлено підкорковими ядрами – хвостатим та сочевицеподібним, мигдалевидним тілом та огорожею. Сочевицеподібне ядро ділиться смужками білої речовини на три частини: зовнішню – шкарлупу та дві внутрішні – медіальний та латеральний бліда куля.

У зв’язку загальним онто- та філогенезом, а також морфологічним і функціональним схожістю хвостате ядро і шкарлупу об’єднують в смугасте тіло (стріатум). Бліду кулю, червоне ядро, чорну речовину та ретикулярну формацію середнього мозку об’єднують у бліде тіло (паллідум). Стріатум і паллідум утворюють дуже важливу у функціональному відношенні систему – стріопаллідарну, або екстрапірамідну. Екстрапірамідна система забезпечує підготовку різних груп м’язів до виконання цілісного руху. Впливаючи на тонус м’язів (знижуючи або підвищуючи його), вона визначає вихідну позу для здійснення рухових актів. Функцією екстрапірамідної системи є також мімічні, допоміжні та співдружні рухи; жестикуляція, автоматизовані моторні акти (гримаси, посвист), закінченість рухів.

Стріатум і паллідум нерівнозначні у функціональному відношенні. Паллідум (більш стародавнє утворення) активізує рух та знижує тонус м’язів. Стріатум, навпаки, гальмує рухи та підвищує м’язовий тонус.

Біла речовина півкуль великого мозку представлена мієліновими волокнами (відростками нервових клітин). Які мають різне функціональне значення. Асоціативні волокна з’єднують між собою сіру речовину кори у межах одної півкулі; комісуральні волокна зв’язують в основному симетричні ділянки кори, розташовані у різних півкулях; проекційні волокна являють собою провідні шляхи, які з’єднують кору з нижче розміщеними відділами головного мозку та з спинним мозком. Провідні шляхи утворюють променистий вінець, який складається з волокон. які віялоподібно розсипаються. та внутрішню капсулу. Остання розташована між базальними ядрами. У ній розрізняють передню і задню ніжки та коліно яке знаходиться між ними. Передня ніжка розділяє хвостате та сочевицеподібне ядро, задня – сочевицеподібне ядро та таламус.

Впродовж півкуль, у їх глибині, розміщуються заповнені спинномозковою рідиною симетричні порожнини – правий і лівий бокові шлуночки. У них знаходяться судинні сплетіння. Які виробляють спинномозкову рідину. За допомогою міжшлуночкових отворів бокові шлуночки сполучаються з непарним ІІІ шлуночком.

Вегетативна нервова система

Вегетативною («рослинною») нервовою системою, на відміну від анімальною («твариною»), називають той відділ нервової системи, який забезпечує життєво важливі функції організму. Вегетативна нервова система іннервує серце, кровоносні та лімфатичні судини, лімфатичні вузли, внутрішні органи, а також здійснюють трофіку тканин. Завдяки діяльності вегетативної нервової системи підтримується сталість життєвих констант організму, його внутрішнього середовища.

У вегетативній нервовій системі розрізнюють симпатичну та парасимпатичну частини. На багато процесів життєдіяльності вони чинять протилежний вплив. Так, функція симпатичної частини вегетативної нервової системи полягає у розширенні зіниці, зменшенні частоти серцевих скорочень, зниженні тонусу та уповільненні перистальтики шлунка та кишечнику, звуженні судин, підвищенні артеріального тиску.

Функцією парасимпатичної частини вегетативної нервової системи є звуження зіниці, збільшення частоти серцевих скорочень, розширення кровоносних судин (вінцеві звужуються), зниження артеріального тиску, звуження бронхів, посилення моторної і секреторної функції шлунка та кишечнику, почервоніння шкіри.

Центри симпатичної частини розташовані у бокових стовпах спинного мозку на рівні УІІІ шийного – ІІІ поперекового сегментів. Симпатичні волокна, які виходять із спинного мозку з передніми корінцями, перериваються у вузлах парного симпатичного стовбура, який знаходиться на передній поверхні хребтового стовбура та складається з 20-25 пар вузлів, які містять симпатичні клітини. Від вузлів симпатичного стовбура відходять волокна, які утворюють симпатичні сплетіння і нерви, що прямують до внутрішніх органів та судин. Частина цих волокон, що іннервують м’язи, шкіру та судини кінцівок, входять до складу змішаних спинномозкових нервів.

Центри парасимпатичної частини вегетативної нервової системи розташовані у мозковому стовбурі та у ІІ – ІУ крижових сегментах спинного мозку. Волокна клітин парасимпатичних ядер мозкового стовбура у складі окорухового, лицьового, язикоглоткового та блукаючого нервів забезпечують іннервацію слинних залоз, секреторних залоз гладкої м’язової тканини усіх внутрішніх органів, крім органів малого тазу.

Волокна, які відходять від клітин парасимпатичних ядер крижових сегментів, що знаходяться у бокових рогах спинного мозку, утворюють тазові органні нерви, які прямують до сечового міхура, прямої кишки, статевим органам.

Усі волокна як парасимпатичної, так і симпатичної частини вегетативної нервової системи перериваються у периферичних вегетативних вузлах, розташованих поблизу органів, що іннервуються, або у їх стінках.

Функція вегетативної нервової системи регулюється корковими центрами лобних та скроневих долів великого мозку. Від цих центрів через ядра гіпоталамуса направляються імпульси до периферичних відділів вегетативної нервової системи. Причому передня група ядер гіпоталамуса зв’язана з парасимпатичною частиною, а задня – з симпатичною. Таким чином, гіпоталамус бере участь у здійсненні всіх вегетативних функцій. Чільне місце у вегетативній регуляції належить також лімбічній системі, яка сумісно з гіпоталамусом і ретикулярною формацією бере участь у формуванні поведінкових реакцій, вегетативно-вісцеральних функцій, сну та неспання.