3. Розпад колоніальної системи та модернізація країн третього світу.

Інший важливий геополітичний наслідок другої світової війни полягав у руйнації усталеної колоніальної системи. Це сталося невипадково, пере­довсім тому, що великі європейські метрополії- і переможці і переможені -були суттєво ослаблені. Йдеться про Великобританію, Францію, Італію,Бель­гію, Голландію. Отже, на відміну від ситуації, яка склалася після пертої світо­вої війни, коли колонії були лише перерозподілені, тепер зробити це вияви­лося неможливим. Метрополії позбулися змоги контролювати свої підопічні території, що стало однією з причин активізації національно-визвольних рухів та появи нових незалежних держав. У числі перших були Снрія, Ліван, Індія, Алжир, Марокко, Кувейт, Бахрейн та інші. Слідом за країнами Азії та Північної Африки на шлях незалежного розвитку стали народи чорної Аф­рики. При цьому тільки I960 року, названого "роком Африки", політичної самостійності домоглися 17 держав - колишніх колоній Великобританії, Франції, Італії, Бельгії. В середині 1970-х років здобули незалежність ко­лишні португальські колонії. 1989 року колоніальне ярмо скинула остання,, на Африканському континенті країна - Намібія. Передача Китаю Гонконг; (1997 рік) та Макао (1999 рік) завершила історію колоніалізму Заходу Азії.

Новостворені незалежні держави з числа колоній та напівколоній так її не змогли одразу домогтися повної незалежності - як економічної, так і пол-"' ітичної. Цей "вакуум влади" активно і небезуспішно почали заповнювати СРСР та США, які ніколи не були чистими метрополіями. СРСР - під гасла­ми побудови комуністичного раю; США - встановлення демократії. Тому, колишні колонії перетворилися на арену часто доволі гострих зіткнень гео-політичних інтересів Радянського Союзу та Сполучених Штатів.

Так планета поділилася на "три світи": перший - це група розвішених та близьких до них .країн Західної Європи та Північної Америки, а також

18

низка азіатських країн, які домінували у світовій економіці ( на них припа­дає 25 відсотків сучасного світу), другий - країни соціалггичного табору (26 країн з населенням в 1.7 млрд. осіб, або 37 відсотків населення планети), та країни "третього світу" - колишні колонії і латиноамериканські країни, об'­єднані комплексом відповідних характеристик: відсталістю економік, не­зрілістю соціально-партійної системи, переважанням аграрного сектору та селянства, збереженням традиційних патріархальних, племінних, кланових структур та їх елементів тощо. За цією - останньою - групою країн закріпи­лася також назва: "країни, що розвиваються", оскільки провідне завдання їхнього розвитку полягало у подоланні економічної відсталості, модернізації економіки та у досягненні справжньої економічної й політичної незалеж­ності.

Процес набуття новоствореними країнами повноцінної самостійності відбувався суперечливо, зі значними труднощами. Через слабкість національ­ної буржуазії, партійних структур політичну владу перебирала армія, яка ініціювала державні перевороти та військові режими. В ряді країн доміну­вали різні національні варіанти соціалізму - ісламський, африканський, індійський тощо. Значного поширення набули антизахідні та антимо-дерністські настрої, пропаганда ідей особливого шляху розвитку, відкидан­ня загальноцивілізаційних набутків.

Незважаючи на складність цих проблем, більшість країн Азії, Латинсь­кої Америки та деякі країни Африки перетворилися упродовж другої поло­вини минулого століття з переважно аграрних в аграрно-індустріальні і навіть на передові індустріальні держави. За групою азіатських країн закріпилася назва нових індустріальних, або "азіатських драконів". Це -Гонконг, Сінга­пур, Тайвань та Південна Корея. Латиноамериканські країни переорієнту­валися на створення власної імпортнозамінної індустрії і домоглися значних успіхів у різних сферах економіки. Країни, що розвиваються, відіграюють важливу роль у світовій політиці, інтеграційних процесах.

4. Науково-технічний прогрес та постіндустріальне

суспільство.

Символом та рушієм змін, що відбулися і тривають на планеті, стала науково-технічна революція (НТР), яка матеріалізувалася 1946 року у США винайденням першої електронно-обчислювальної машини, а у 1970-х роках - виникненням нового постіндустріального суспільства. Попри все розмаїт­тя соціотехнологічних оцінок існує і певний консенсус у визначенні най­важливіших особливостей сучасної НТР. Вони полягають у принципово но­вому рівні розвитку науки п техніки, який зумовлює появу технічних при­строїв та продукції, якості і властивості котрих відсутні у природі; у масні-

табному нарощуванні знань; пріоритетному розвитку досліджень у галузі фундаментальних наук; у безперервному скороченні часу між здобуттям но­вих наукових знань та їхнім використанням в інженерно-конструкторських розробках; у всезростаючій ролі інформації у галузі матеріального вироб­ництва, хоч, як і раніше, до уваги беруться традиційні джерела енергії та сировини.

Сучасна НТР, потужно й кардинально впливаючи на матеріальне ви­робництво, не меншою мірою позначається і на людській спільноті. Впро­вадження комп'ютерної техніки не тільки змінює виробничий процес, але трансформує і такі сфери "нематеріального виробництва", як освіта, меди­цина, система комунікацій тощо, які є важливою складовою частиною су­часного соціуму.

Соціальні наслідки НТР настільки очевидні і масштабні, що чимало учених-суспільствознавців упродовж останніх сорока- тридцяти років все частіше звертаються до проблем постіндустріального ("інформаційного", "наукового", постматеріального") суспільства. Поява цієї проблематики спри­чинена неспроможністю та крахом формаційного підходу та концепції за­гальної кризи капіталізму кінця XX століття. Постіндустріальне суспільство виростає з індустріального, є його продовженням і в той же час його замі­ною. Концепцію ж індустріального суспільства було запропоновано ще в середині минулого століття, що збіглося з періодом стабільного економічно­го розвитку на Заході. її авторами стали Р.Арон, У.Ростоу та інші західні соціологи й політологи. Зовнішніми атрибутами індустріального суспіль­ства вважають пріоритет машинної індустрії у виробництві, зросч ання міст, формування численного робітництва тощо. За головну прикмету такого суспільства автори концепції вважають безперервне зростання виробницт­ва матеріальних благ.

У і 970-х роках з 'явилася антитеза індустріальному суспільству - пост­індустріальне суспільство. Теорія цього суспільства виникла на основі ос­мислення специфіки сучасного моменту та напрямків розвитку світової ци­вілізації. Саме 1970-і кінець 1980-х років теоретики постіндустріалізму сприйняли як історичний етап, який зумовив його появу. 1 хоча класики постіндустріальної теорії досить обережні у використанні "революційної" риторики, все ж його формування вважають глобальною революцією.

Незважаючи на значні розходження у підходах та оцінках нового сусп­ільства, переважна більшість прихильників постіндустріалізму відзначають, що найбільш фундаментальною його ознакою є переорієнтація виробницт­ва зі сфери створення матеріальних благ на надання послуг та інформації. Так, до початку 80-х років у США, а кількома роками пізніше і в країнах Західної Європи валовий продукт сфери інтерперсональних послуг перева­жив валовий продукт сфери матеріального виробництва.

20

Увага до проблеми інформатизації послуг сьогодні настільки велика, що інколи доктрина "інформаційного суспільства" розглядається як віднос­но самостійна концепція.

Російський вчений В.Л.Іноземцев пропонує власну концепцію історії світової цивілізації, яка, на його думку, поділяється натри величезні епохи: доекономічну, коли основним типом діяльності людини була так звана пе-редтрудова активність, вона дозволяла індивідуму протистояти природі у боротьбі за виживання; економічну, яка базується на праці як усвідомленій діяльності для створення для людини комфортного й безпечного середови­ща; постекономічну, перші ознаки якої стали проявлятися в останні два де­сятиріччя передовсім саме зміною характеру діяльності людей, яку автор кваліфікує як "творчість".

Загалом постіндустріальний світ перебуває лише на початковому етапі свого становлення. Спільноти з превалюючими ознаками постіндустріаліз­му - розвиненою демократією та соціально зорієнтовіаною економікою -утвердилися у небагатьох державах, хоча його вплив на світовий розвиток виходить за географічні межі цих країн і має глобальний масштаб.