Формування виробничих систем
Системний підхід до виробництва.
Модель підприємства як відкритої системи.
Класифікація виробничих систем.
-1-
Теорія систем уперше застосована в організації та управлінні виробництвом наприкінці 50-х років ХХ ст. Системний підхід – це спосіб мислення стосовно організації та управління. Для того, щоб усвідомити, як системний підхід допомагає менеджерові краще зрозуміти виробничу діяльність та ефективніше досягнути цілей, дамо насамперед визначення, що таке система.
Система – це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежність частин, кожна з яких внаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у характеристику цілого. Усі фірми, організації, підприємства теж є системами.
Виробниче підприємство – це складна динамічна система, елементи якої взаємодіють між собою в єдиному процесі, створюють корисний ефект і завдяки тому беруть участь у функціонуванні інших систем
Елементи системи – це відносно відокремлені частини системи, які, не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення. До елементів виробничої системи належать робоча сила, предмети праці та засоби праці.
Основними типами систем є закрита, що функціонує незалежно від зовнішнього середовища, і відкрита, яка характеризується взаємодією зовнішнім середовищем.
Великі складові частини системи, такі як виробнича дільниця, цех, часто самі виступають системами. Вони можуть, своєю чергою, складатися із дрібніших підсистем (бригада, робоче місце). Отже, підсистема - це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи.
Для системи характерна не тільки наявність зв’язків між її складовими, а й нерозривна єдність із зовнішнім середовищем, у взаємодії з яким система виявляє свою цілісність.
Розуміння того, що підприємства є складними відкритими системами, в які входить кілька взаємозалежних підсистем, допомагає менеджерові позбутися однобічного діагностування проблем і прийняття коригувальних дій. Практично на кожному підприємстві розв’язують проблеми лише в певних межах. Так, одні приділяють увагу переважно соціальній підсистемі, інші ж дбають про технічні підсистеми. Мало хто серйозно замислюється над впливом зовнішнього середовища на підприємство, тоді як зовнішні елементи можуть бути основними детермінантами успіху виробничої діяльності.
Тільки застосування теорії систем до управління виробництвом дасть можливість менеджерам побачити підприємство в єдності складових його частин, які нерозривно пов’язані із зовнішнім середовищем.
Теорія систем сама собою не пояснює менеджерові, які ж елементи виробництва та їх взаємодія особливо важливі для того, щоб досягнути своїх цілей. Кожного разу менеджер має визначити, яка структура або прийом управління найбільш відповідає даній ситуації. Ситуаційний підхід пов’язує конкретні прийоми з конкретними ситуаціями для того, щоб забезпечити досягнення цілей виробничої системи найефективніше за існуючих обставин. Він концентрується на ситуаційних різницях між підприємствами і всередині самих підприємств.
Основним елементом ситуаційного підходу є визначення основних ситуаційних змінних із наявності кількості всіх змінних, що впливають на виробничу систему.
Конкретний вибір менеджером змінних обмежується не більше, ніж десятьма факторами, які можна згрупувати за двома основними класами: внутрішні і зовнішні.
Внутрішні змінні є характеристикою самої виробничої системи. До них належать цілі, ресурси, поділ праці тощо. Ці змінні певною мірою контрольовані. Вони є результатом управлінських рішень. Рішення, що їх приймає менеджер стосовно внутрішніх змінних, визначають, наскільки буде результативна, ефективна і продуктивна робота цього підприємства порівняно з іншими.
У зовнішньому середовищі виживає той, хто має конкурентноспроможну продукції. Змінними факторами зовнішнього середовища, які суттєво впливають на діяльність виробничої системи, можна вважати постачальників, споживачів, конкурентів, державні органи, законодавчо-нормативні акти, науково-технічний прогрес, соціально-політичне становище.
Слід зазначити необхідність інтегрованого підходу до врахування дії внутрішніх і зовнішніх змінних факторів. Вони настільки пов’язані між собою, що їх неможливо розглядати незалежно одне від одного. Одним із важливих наслідків динамічної взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів є те, що менеджер ніколи е зможе передбачити, котрий метод або спосіб, який би він не був досконалий і як добре б не спрацьовував, є апріорні правильним при вирішенні питання впливу окремої змінної. У будь-яких випадках необхідно бачити всі ситуації як єдине ціле, тобто успіх у складному динамічному процесі потребує інтегрованого підходу. Менеджери повинні вибрати ті методи, які найкраще відповідають меті підприємства, його характеристикам.
Підприємства зуміють домогтися успіху й ефективно функціонувати в ринкових умовах господарювання протягом довгого періоду лише за умови, що у своїй діяльності вони керуватимуться тим, чого вимагає конкретна ситуація.
В основу виробничої системи покладено два поняття: вибір і виробництво. Розглядаючи виробничі системи, необхідно пам’ятати про ще одну складову, яка значною мірою впливає на побудову та функціонування системи, - це зовнішнє середовище, в якому споживається продукт. Отже, на першому місці перебуває сам вибір, потім процес його створення і практичне використання результату споживачем. Внаслідок взаємодії органів створюється цілісний організм, взаємодія якого з іншими системами визначає функціонування системи в конкретних ситуаціях, а виконувана системою корисна праця – ефект результативності її функціонування. У всіх цих рисах виражена сутність виробничої системи, складові частини, її діяльність, реальне існування і зміст цього існування.
Ресурси, енергія, інформація, матеріали,
капітал, люди
Перетворення ресурсів на продукти
Продукти: товари, послуги
Входи
Перероблення Виходи
Рис. 2.1. Спрощена модель підприємства як відкритої виробничої системи.
Кожна виробнича система одержує із зовнішнього середовища необхідні ресурси за відповідну ціну, переробляє їх на продукти, які збуває і отримує виторг за відповідною ціною.
Підприємство як самостійна виробнича система має свої межі, специфічну структуру, органи, функції, організацію, відрізняється своїм функціонуванням і поведінкою поряд з іншими системами, своїми результатами.
-2-
Система виробничої діяльності підприємства складається з трьох функціональних підсистем: підсистеми перероблення, підсистеми забезпечення та підсистеми планування і контролю.
Переробна підсистема є основною складовою частиною виробничої системи і здійснює функцію перетворення вхідних затратних ресурсів на вихідні прибуткові результати. Під час перероблення ресурсів відбувається зміна їх форми, внутрішніх властивостей, місць розташування, додається вартість живої та уречевленої праці. Усі перетворення ресурсів у переробній підсистемі здійснюються суворо відповідно до прийнятої технології, під якою у широкому значенні розуміють поєднання кваліфікаційних навиків, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях.
Завдання і технологія тісно пов’язані між собою. Виконання завдання передбачає використання конкретної технології як засобу перетворення матеріалу, що надходить, на форму, яку отримуємо на виході. За своєю суттю технологія є способом, який дає можливість здійснити перетворення вхідних ресурсів на бажаний вихідний продукт.
Підсистема забезпечення складається з трьох функціональних підсистем нижчого порядку: підсистеми технічної підготовки виробництва нових продуктів; підсистеми технічного обслуговування виробничої системи у процесі її функціонування; підсистеми ресурсного забезпечення виробничих процесів.
Підсистема технічної підготовки виробництва здійснює функції науково-експериментального пошуку, конструкторського розроблення і технологічного проектування та освоєння нових конкурентоспроможних виробів.
Підсистема технічного обслуговування виробництва передбачає виготовлення робочого і вимірювального інструменту та оснащення, проведення ремонтних робіт та модернізацію устаткування, виконання транспортних та складських операцій.
Підсистема ресурсного забезпечення підтримує на необхідному рівні виробничий процес запасами матеріалів, енергії, інформації та людськими здібностями.
Підсистема планування та контролю отримує від переробної підсистеми інформацію про стан системи, виконання графіка випуску продукції та незавершене виробництво і рівень запасів. Інформація надходить із внутрішнього середовища: про мету, структуру, завдання, технологію і людей, політику керівництва, основні напрями діяльності та інші внутрішні параметри.
Підсистема планування і контролю має опрацювати весь цей великий обсяг доволі складної інформації і видати рішення (накази, плани, розпорядження тощо), як саме повинна працювати переробна підсистема. Прийняті конкретні рішення переважно містять планування виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-технічними засобами, контроль якості.
-3-
У діяльності виробничих систем існують деякі характерні особливості, які є загальними навіть для підприємств, що випускають різну продукцію. Такими особливостями можуть бути широта або вузькість номенклатури продукції, універсальність або спеціалізація обладнання, застосування поточних або непоточних форм організації виробництва, детальність розроблення технологічного процесу, кваліфікація робочої сили.