Класифікація виробничих систем

Типи переробної підсистеми

одинична

серійна

масова

неперервна

Виробнича система за характером виготовленого продукту

виріб

послуга

архітектурно-будівельний підрядник

маляр

столярний цех

авторемонтний цех

автоскладальний цех

миття машин

нафтопереробка

радіостанція

Для вивчення характерних особливостей організації виробничих систем їх необхідно згрупувати відповідно до спільності основних показників, які визначають вибір форм і методів виробничих процесів та вибір методів підготовки, планування і контролю.

Характерні особливості організації виробничих систем можна визначити на підставі встановлених єдиних характеристик типів виробництва.

Важливими характерними ознаками одиничного типу переробних підсистем є велика різноманітність продукції; переважання технологічної форми спеціалізації робочих місць; застосування універсального обладнання та оснащення; переважна більшість робітників-універсалів високої кваліфікації; відносно велика тривалість виробничого циклу і висока собівартість.

Серійний тип переробних підсистем характеризується такими основними особливостями: постійністю доволі великої номенклатури продукції, яку виготовляють у значній кількості; спеціалізацією робочих місць на виконанні постійних деталеоперацій; випуском виробів серіями та обробленням деталей партіями із встановленою періодичністю; застосуванням спеціалізованого і спеціального обладнання, інструменту і пристосувань; робітників середньої кваліфікації; відносним скороченням тривалості виробничого циклу.

Масовий тип переробної підсистеми характеризується багатьма ознаками: стабільністю випуску невеликої номенклатури виробів у великій кількості; спеціалізацією робочих місць на виконанні нечисленних, постійно закріплених операцій; застосуванням спеціального обладнання і високопродуктивного оснащення; скороченням тривалості виробничого циклу; зменшенням затрат живої праці та збільшенням питомої ваги витрат на утримання парку технологічного устаткування.

Характерними ознаками переробної підсистеми з неперервним процесом є виготовлення значних обсягів однорідної продукції; перероблення ресурсів неперервним потоком; застосування автоматизованих систем машин; зниження затрат на одиницю продукції; скорочення тривалості виробничого циклу; зменшення величини оборотних засобів; підвищення продуктивності праці; зниження собівартості продукції; застосування автоматизованих систем управління виробництвом.

Лекція 3.

Організація виробничих процесів

1. Класифікація виробничих процесів.

2. Показники, що характеризують виробничий процес.

3. Оцінка ефективності виробничих процесів.

-1-

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних основних, допоміжних та обслуговувальних процесів, внаслідок яких вихідні матеріали і напівфабрикати перетворюються на готові вироби.

Головну частину виробничого процесу становить технологічний процес, який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів праці і складання готових виробів.

За роллю у виробничому процесі розрізняють основні, допоміжні та обслуговувальні процеси.

Основні процеси – це технологічна зміна геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей виробів, випуск яких передбачений профілем підприємства.

Допоміжні процеси – забезпечують безперебійність основних. За їх допомогою виготовляють засоби, необхідні для функціонування основного виробництва.

Обслуговувальні процеси призначені для обслуговування основних і допоміжних (зберігання, транспортування та ін.)

За складністю кожен із названих процесів може бути простий складний.

Простий виробничий процес – це послідовність операцій, результатом яких є виріб.

Складний виробничий процес передбачає поєднання декількох простих процесів.

Уміння менеджера раціонально організовувати виробничий процес виготовлення виробу полягає власне в тому, щоб розчленувати складний процес на прості, а потім звести їх в єдиний комплекс у часі й просторі так, щоб забезпечити випуск готових виробів у необхідній номенклатурі та кількості, у потрібний строк.

Організація виробничого процесу полягає у забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і обслуговувальних процесів, а також людей і матеріальних елементів виробництва.

Незважаючи на різноманітність виробничих процесів та продукції, відмінність умов виробництва, виробничі процеси можна організувати згідно з такими загальними принципами:

• спеціалізація – розчленування виробничого процесу на складові частини і закріплення за кожним підрозділом виготовлення певного виробу або певної операції;

• пропорційність – однакова відносна продуктивність усіх виробничих підрозділі. Цей принцип передбачає рівномірне і повне завантаження усіх видів устаткування;

• паралельність – одночасне виконання частин виробничого процесу, тобто здійснення процесів із «перекриттям». Здійснення цього принципу пов’язане з виконанням низки умов, основна з яких – достатній обсяг виробництва, що забезпечує повне завантаження устаткування, дає змогу суттєво скоротити час виготовлення виробів і як наслідок зменшити потребу в обігових коштах;

• ритмічність виробничого процесу означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу;

• прямоточність означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу – від запуску матеріалів до виходу готової продукції;

• безперервність виробничого процесу означає зменшення перерви під час виробництва конкретних виробів.

Залежно від способу організації виробничого процесу розрізняють їх типи.

Під типом виробничого процесу розуміють таку організаційно-технічну характеристику цього процесу, яка ґрунтується на його спеціалізації, повторюваності й характері технологічних процесів.

За сукупністю певних ознак розрізняють:

• одиничний виробничий процес;

• серійний виробничий процес;

• масовий виробничий процес.

(Характеристика кожного типу виробничого процесу надана у Лекції 2 питання 3).

-2-

Різнобічні взаємозв’язки між окремими галузями сільськогосподарського виробництва роблять необхідним розгляд сільськогосподарського підприємства як однієї органічної одиниці (1 га певної культури, 1 тварина тощо) є важливою умовою об’єктивної оцінки виробництва. Дані одиниці визначають таким чином, щоб:

• показники й операції характеризувались у найменших їх частинах;

• вироблена продукція як можна точніше протиставлялась обумовленим її виробництвом витратам.

У цьому розумінні виробничий процес розглядається як найменша одиниця господарства.

Виробничі процеси характеризуються за кінцевою продукцією і, крім того, однозначно характеризуються за допомогою наступних показників:

- показники оцінки виходу продукції:

Це урожайність (продуктивність) – вид і кількість отриманої на одиницю (1 га, 1 гол.) основної і побічної продукції. Товарна продукція в основному оцінюється за ринковими цінами, у той час як нетоварна продукція (побічна продукція: гній, солома тощо) виражається в натуральних одиницях і оцінюється за виробничою собівартістю.

- показники оцінки використання виробничих ресурсів:

Це вид і кількість необхідних на одиницю виробничих ресурсів. Визначається у грошовому або натуральному виразі. Покупні виробничі ресурси оцінюються за їх ринковими цінами (спеціальні витрати). Якщо виробничий ресурс є продукцією цього ж господарства, то потреба в ньому виражається у вигляді натуральної потреби в напівфабрикатах. Поряд з поділом виробничих засобів на оцінюванні, що потребують грошових витрат, і натуральні потреби в продукції для внутрішніх потреб, важливим для практичних калькуляцій є подальший поділ витрат за їх віднесенням на виробничий процес (спеціальні витрати або накладні), а також за їх поводженням при розширенні виробництва: змінні або постійні витрати.

Змінні спеціальні витрати відносяться безпосередньо до визначеного виробничого процесу і змінюються пропорційно його розширенню (насіння, корми, добрива, засоби захисту рослин і тварин, механізація, страхування посівів, поголів’я, зберігання, реалізація тощо).

Постійні спеціальні витрати відносяться до визначеного виробничого процесу, змінюються вони непропорційно до обсягу виробництва (заробітна плата постійних спеціальних робітників, амортизація основних засобів, спеціальні машини, сховища тощо).

Накладні витрати не можуть бути однозначно віднесені до певного виробничого процесу (витрати споруд і машин, що використовуються декількома виробничими процесами, а також адміністративні витрати, заробітна плата працівників, що виконують не спеціальні роботи).

Оцінка виробничого процесу за допомогою вищезгаданих показників пов’язує технологію виробництва й економіку. Економічна оцінка має силу лише тоді, коли вона базується на реальних виробничих даних. Тобто, необхідно в будь-якому випадку чітко вказувати, які виробничо-технологічні припущення лежать в основі окремих економічних показників.

Для оцінки виробничих процесів необхідно в першу чергу пояснити застосовувані в зв’язку з цим показники та методику їх розрахунку.

Під продуктивністю розуміють економічний ефект від використання виробничих засобів. Різні виробничі ресурси, що застосовуються у виробництві, не можуть бути підсумовані у натуральному виражені. Тому в розрахунках показників продуктивності кількість виробленої продукції відносять лише до одного виробничого ресурсу з усіх використаних у процесі виробництва. Вимірюється продуктивність певного ресурсу у натуральних одиницях і вартісних показниках. Розрізняють продуктивність ґрунтів – урожайність, продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Під інтенсивністю розуміють використання певного виробничого ресурсу стосовно іншого виробничого ресурсу. Показники інтенсивності можуть бути виражені як у натуральних, так і в грошових одиницях. Інтенсивними називаються ті виробничі процеси, у яких застосування ресурсів підвищення продуктивності знаходиться на високому рівні.

Під рентабельністю розуміють показник економічної ефективності виробництва, що складається зі співвідношення і взаємовпливу використання виробничих ресурсів (у грошовому виразі). При розрахунках рентабельності принципово розрізняють розрахунок доходів-видатків стосовно до періоду і розрахунок виробітку-витрат стосовно об’єкта. Розрахунок виробітку-витрат чітко стосується певного виробничого процесу.

-3-

Оцінка ефективності виробничих процесів здійснюється за допомогою системи показників:

• поріг рентабельності (поріг прибутку);

• поріг виробництва;

• маржинальний дохід;

• окупність використовуваних виробничих ресурсів.

Поріг рентабельності.

Виробничий процес можна назвати рентабельним, якщо використовувані виробничі ресурси відповідно окупаються. Це може бути досягнуто у тому випадку, якщо вартість виробленої продукції певного виробничого процесу перевищує вартість витрат на її виробництво. Стосовно одиниці продукції поріг рентабельності означає, що витрати не перевищують ціну на продукцію.

Порогом рентабельності називають ціну, при якій усі витрати покриті. Якщо ціна перевищує поріг рентабельності, то досягається прибуток підприємця. Тому поріг рентабельності також називають і порогом прибутку.

На практиці усі витрати, пов’язані з виробництвом певної продукції, розраховуються на одиницю продукції зіставляються з ціною на неї. Таким чином, поріг рентабельності вважається досягнутим, якщо ціна на продукцію дорівнює виробничим витратам одиниці продукції. якщо ж ціна перевищує виробничі витрати, то їх різниця є прибутком підприємця.

Поріг виробництва.

Розрахунок порогу виробництва, як і розрахунок порогу рентабельності, є чистим розрахунком витрат, що враховує тільки витрати, пов’язані з виробництвом. У зв’язку з цим відпадає недолік розрахунку повних витрат і ефективність застосування отриманих граничних значень значно зростає. Вона полягає у тому, що рентабельність визначеного виробництва залежить не від повних витрат, а від змінних, тому що частина повних витрат існує незалежно від того, здійснюється виробництво чи, ні, і тому не впливає на прийняття рішень.

Поріг виробництва відповідає на запитання, чи має подальше виробництво певної (або його розширення) продукції короткостроковий економічний зміст, чи ні. Він означає точку, починаючи з якої гранична вартість даного продукту перевищує граничні витрати, що виникають при його виробництві, і тим самим граничний прибуток знаходить позитивне значення. Відносно одиниці продукції це означає, що граничні витрати нижчі, ніж ціна на продукцію. Поріг виробництва є нижньою межею ціни виробництва.

Маржинальний доход.

Методика маржинальної калькуляції базується на принципі граничних вартостей. Вона однозначно враховує вихід продукції і використання виробничих засобів. Основною її метою є визначення внутрішньогосподарського конкурентного показника для виробничих процесів при прийнятті рішень у плануванні. Залежно від застосовуваної методики планування розрізняють три методи проведення маржинальної калькуляції: методично дійсний доход, маржинальна калькуляція по практичному методу і стандартний маржинальний доход.

Методично дійний маржинальний доход – це різниця між граничною вартістю і граничними витратами. Гранична вартість, як правило, легко піддається вимірюванню, тому що обсяг продукції зростає пропорційно розширенню виробництва. В основному при визначенні методично дійсного маржинального доходу оцінюється тільки товарна продукція (виручка від реалізації). виручка від реалізації визначеного процесу одержується в остаточному підсумку з вартості основної і побічної продукції.

Маржинальний доход розраховується таким чином:

Виручка від реалізації (де продукція для внутрішнього споживання не враховується в грошовому вираженні)

- Змінні витрати (як пропорційні, так і непропорційні)

= Маржинальний доход.

Маржинальна калькуляція по практичному методу в основному відрізняється від методично дійсної маржинальної калькуляції за двома пунктами:

• облік змінних витрат;

• оцінка продукції для внутрішніх потреб.

Таким чином, для практичного методу використовується наступний розрахунок маржинального доходу:

Виручка від реалізації

+ Вартість окремих виробництв для внутрішнього споживання

- пропорційні змінні витрати

= Маржинальний доход.

Отже, маржинальний доход показує, на яку суму зміниться загальний прибуток господарства при розширенні виробництва, якщо всі необхідні постійні ресурси ще є у вільному розпорядженні.

Стандартний маржинальний доход використовується для порівняння маржинальних доходів різних господарств. Дана методика передбачає те, що при її використанні доходи розраховані на основі середніх врожаїв, цін і витрат. Всі статті доходів і витрат, що враховуються в калькуляції, точно встановлені.

Окупність виробничих ресурсів.

Окупність ресурсів показує винагороджуваність даного ресурсу через визначений виробничий процес. Розрахунок окупності будується на розрахунку повних витрат, але враховує вартості всіх виробничих ресурсів виробничого процесу:

Вартість виробленої продукції

- загальні витрати виробництва (без врахування витрат ресурсу, для якого ведеться розрахунок)

= Окупність ресурсу

/ Кількість використаного ресурсу

= Окупність одиниці ресурсу

Окупність ресурсів розраховується поступово для землі, загальних затрат праці і для загального капіталу.

Лекція 4.