Самостійне заняття №1

Тема. Літературна мова – основа культури мовлення. Лексичне багатство мови.

Мета: навчити працювати над виробленням нормативного, інтонаційно виразного, образного і логічного мовлення. Допомогти студентам організувати самостійну роботу над засвоєнням теоретичного матеріалу. На основі вивченого теоретичного матеріалу практично закріпити професійні знання та вміння у сфері освіти. Вміти аналізувати своє і чуже мовлення, виявляти відхилення від норм, застосовувати різні засоби для їх подолання. Виховувати почуття відповідальності за свої мовленнєві дії, за мовленнєву культуру, самостійність.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: перевірка планів – конспектів з даної теми.

Студенти повинні знати:

-   що таке літературна мова;

-   історію розвитку літературної мови;

-   форми існування літературної мови;

Студенти повинні вміти:

-   розрізняти мову і мовлення;

-   характеризувати усне й писемне мовлення;

-   розрізняти монолог і діалог;

-   складати діалог.

Література: № 3, № 8, № 11, № 13, № 15, № 18, № 20, № 26, № 28, № 32, № 39

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок 

1.     Літературна мова – вища форма національної мови.

2.     Етапи розвитку літературної мови.

3.     Форми існування літературної мови.

4.     Монологічне і діалогічне (полілогічне) мовлення.

5.     Застосування усного і писемного мовлення у різних сферах життя.

6.     Лексичне багатство мовлення.

1. Літературна мова - оброблена майстрами, унормована, відшліфована і зразкова форма загальнонародної мови, сформована на традиції писемної мови і вживана на цілій мовній території і в основних сферах суспільного життя, а саме: в науці, літературі, мистецтві, у навчальних закладах, у державній адміністрації, армії, спорті та ін. Літературна мова не збігається із жодним діалектом, вона багатша, розвиненіша, досконаліша. Вона відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему функціональних стилів. Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності народу і його духовного розвитку, розвитку науки і матеріального виробництва. Крім літературної мови, в Україні функціонують територіальні діалекти, які об’єднуються в три великі наріччя (південно-східне, південно-західне, північне), а також соціальні та професійні діалекти (жаргони, койне, сленг, суржик).

2. Літературна мова виникає звичайно в тому регіоні краю, який на певному відрізку часу відіграє домінуючу роль у культурно-політичному житті народу. Походження української літературної мови є предметом вивчення багатьох дослідників. У різні часи були свої особливості формування і функціонування української літературної мови, видатні представники різних регіонів впливали на цей процес. Часи Київської Русі - це період формування і поширеннядавньоруської мови як літературної, XIV – XVIIIст. – доба активного використання староукраїнської літературної мови.Значну роль у формуванні нової української літературної мови на народній основі відіграв І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль – чарівник»). Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798р., коли вийшли друком три перші частини поеми «Енеїда». Тому І.П. Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови. Процес становлення української літературної мови на живій народній основі завершив великий поет – Т.Г. Шевченко. Він став основоположником української літературної мови. Сучасна українська літературна мова, яка виникла на основі середньонаддніпрянських говорів, формувалася, вбираючи елементи інших діалектів. Отже, наддіалектна основа – одна з найважливіших її ознак. У період розбудови Держави українська літературна мова значно розширила свої функції. Конституцією 1996 року вона визнана в Україні як державна.

Основними ознаками літературної мови є її наддіалектний характер і стабільні літературні норми (правила), що стосуються вимови звуків, вживання слів, творення словоформ, побудови словосполучень і речень, передавання звуків, складів, слів і речень на письмі.

3. Будь-яка літературна мова, зокрема й українська, функціонує у двох формах: усній (звуковій) і писемній (буквеній). Обидві ці форми характеризуються наявністю сталих норм, дотримання яких робить літературну мову досконалим засобом передачі й отримання інформації.

Для літературної мови, що реалізується в літературному мовленні, властиві усна і писемна форми існування. Усне і писемне мовлення — це форми реалізації мови як засобу спілкування.

Усна мова – первинна; писемна – вторинна, вона виникла й ґрунтується на основі усної мови. Усна мова порівняно з писемною характеризується більшою довільністю в дотриманні літературної норми, певними вільностями в побудові висловлювань. Писемна мова більш регламентована і менш терпима до будь-яких відхилень від норми. Але у вивченні мови слід орієнтуватися насамперед на її усну форму, яка повніше, ніж писемна, відбиває всі її закономірності. Остання внаслідок недосконалості буквеного позначення звуків іноді спотворює справжнє звучання окремих мовних одиниць.

Усне мовлення — це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення — первинна форма існування мови.

Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою існування мови і розраховане на зорове сприймання. Кожна з форм мовлення має свої особливості.

Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність, логічна стрункість. У писемному оформленні мови дотримують норм орфографії і пунктуації.

Будову літературного мовлення можна представити такою схемою:

Літературне мовлення

усне                    писемне

монологічне       діалогічне

Літературне мовлення

Усне

Писемне

1.         Первинне 2.         Діалогічне (полілогічне) і монологічне 3.         Розраховане на певних слухачів, які виступають співрозмовниками 4.         Непідготовлене заздалегідь 5.         Живе спілкування 6.         Інтонація, міміка, жести 7.         Імпровізоване мовлення 8.         Чітко індивідуалізоване мовлення 9.         Емоційне й експресивне мовлення 10. Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми

1.     Вторинне 2.     Монологічне 3.     Графічно оформлене 4.     Пов’язане з попереднім обдумуванням 5.     Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення 6.     Відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю і типу мовлення 7.     Повний і ґрунтовний виклад думок 8.     Поглиблена робота над словом і текстом 9.     Редагування думки і форм її вираження 10. Самоаналіз написаного

4. Усне мовлення буває монологічним і діалогічним.

Монолог (від грецьких слів топоs — один і logos — слово, мовлення) — особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до глядача (у спектаклі, кінофільмі).

Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Розрізняють внутрішній монолог — роздум уголос, драматичний монолог — поєднання мовлення з мімікою, жестами, ліричний монолог — лірична сповідь у поезії.

Діалог (від грецького dialogos — розмова, бесіда) — одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома або кількома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних і незакінчених речень. Особливістю діалогу є взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, яка об’єднує діалог в єдине ціле. Розрізняють внутрішній діалог — фігура мовлення, що є зверненням до самого себе.

Розмова кількох осіб називається полілогом (від грецьких слів роlі — багато, logos — слово, мовлення).

5. Усне і писемне мовлення має широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне — у формах переказу, творів (опису, розповіді, роздуму), ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату.

6. Багатство мовлення — це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), які відрізняються за смислом і будовою.

Різноманітність мовлення — використання різних мовних засобів для вираження однієї і тієї ж думки.

Багатство мовлення досягається мовними засобами, які в тексті не повторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки різними мовними засобами.

Українська мова — багата й різноманітна, а мовлення кожної людини може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. Багатство і різноманітність мовлення залежить від того, хто є мовець: весь народ чи окрема особа, дитина чи доросла людина. Великий вплив на багатство і різноманітність мовлення мають його стиль, сфера спілкування тощо.

В українській мові існують семантичні групи слів (омоніми, синоніми, антоніми), багатозначні й абстрактні, застарілі й новоутворені слова, що становлять її багатство. Виражаючи думку, мовець може використати різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, стилю висловлювання. Багатство і різноманітність мовлення виявляються на лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному і стилістичному рівнях.

Умови багатства і різноманітності мовлення такі: 1) багатство словникового запасу кожної людини; 2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби; 3) уміння інтонувати мовлення; 4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.

Про багатство мовлення судять насамперед по його лексичному складу. Середній запас слів у добре освіченої людини становить 6 - 9 тисяч, тлумачний словник української мови містить понад 130 тисяч слів, а в народній скарбниці — 200 тисяч слів.

Лексичне і фразеологічне багатство мовлення формується словниками української мови, творами художньої, наукової, суспільно-політичної літератури, усної народної творчості. Лексичне багатство вимагає не тільки засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначного слова. Наприклад, слово вертеп має три значення: 1) печера; 2) старовинний пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні і світські п’єси; 3) сховище або місце гульбища злочинців. У зв’язку з відродженням української культури друге значення слова вертеп набуло в наш час особливого поширення.

Багатство мовлення забезпечується і багатством форм. У мові є велика кількість варіантів слів та їх форм, засвоєння і використання яких робить мовлення кожної людини багатшим, виразнішим, різноманітнішим. Наприклад, в іменниках паралельні форми роду (шинель — шинеля, зал — зала, клавіш — клавіша), відмінків (батьку — батькові, Тарасу — Тарасові), паралельні відмінкові форми прикметників, числівників (червонім — червоному, одинадцяти — одинадцятьох).Прикметники мають ряд інших паралельних форм. Наприклад, присвійні прикметники (материн — материнський, братів— братовий), стягнені і нестягнені форми (добра — добрая, зелене — зеленеє), повні й короткі форми (рад — радий, певен — певний). Урізноманітнюють мовлення й фонетичні варіанти слів. Наприклад: хоч — хоча, лиш — лише, знов —знову, звідкіль — звідкіля, робить — робити тощо.

Багатство й різноманітність висловлювання (тексту) забезпечують синтаксичні конструкції (синонімічні словосполучення й речення), наприклад: дієприкметниковий, дієприслівниковий звороти і підрядні речення, пряма і непряма мова, варіанти граматичних форм, наприклад, майбутній час: буду читати — читатиму, наказовий спосіб:читайте — читали б та ін.

Українська мова і з стилістичного боку надзвичайно багата й різноманітна. Ці мовні засоби використовуються в текстах різних стилів.

Будуючи висловлювання в тому чи іншому стилі, необхідно враховувати емоційно-експресивне забарвлення слів, словосполучень, речень та їх закріпленість за певним стилем.

Отже, стилі ставлять певні вимоги щодо багатства і різноманітності мовлення.

ІІ. Самостійна робота