Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст і значення державної системи управління трудовим потенціалом суспільства.

2. Що означає системний підхід в управлінні трудовим потенціалом?

3. Назвіть основні елементи (підсистеми) державної системи управління трудовим потенціалом.

4. Дайте характеристику об’єкта та суб’єкта управління трудовим потенціалом.

5. Назвіть основні цілі управління трудовим потенціалом суспільства.

6. Охарактеризуйте головні завдання управління трудовим потенціалом суспільства.

7. Які методи використовуються в управлінні трудовим потенціалом? Поясніть суть і значення кожного з них.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Стратегічні питання управління трудовим потенціалом.

2. Шляхи досягнення збалансованості трудового потенціалу України.

3. Державна система управління трудовим потенціалом.

Бібліографічний список

9, 10, 15, 18, 20, 23, 24

Тема 6. Макроекономічні аспекти регулювання зайнятості трудового потенціалу

Мета:

засвоїти, закріпити та систематизувати знання про ефективну зайнятість, державну політику зайнятості.

План вивчення теми

1. Зайнятість і безробіття як соціально-економічні явища.

2. Основні моделі державної політики зайнятості населення.

3. Державна і регіональна програми зайнятості.

4. Види безробіття.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Безробіття — це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. До 90-х років XX століття у всіх постсоціалістичних країнах безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону «Про зайнятість населення» законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16-ти років і старші і які в період, що розглядається:

• не мали роботи (доходного заняття);

• займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

• шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

• здійснювали кроки до організації власної справи.

При віднесенні працівників до безробітних треба дотримуватись перерахованих критеріїв.

До безробітних, зареєстрованих в органах державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

В цілому, політика зайнятості (сукупність заходів прямого і переносного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема) має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.

Так, державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

1. Європейська модель - це скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці і як наслідок росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомог для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель - це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що породжує за собою звільнення.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

• забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці;

• сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

• добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

• дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

• підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

• забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

• повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Так, активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактикою звільнення, навчання і підвищення осіб, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомог безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці робочої сили в цілому.

Кількість безробітних - це абсолютний показник безробіття, що показує його розміри. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення - це відносний показник його поширеності, який називається ще рівнем безробіття.

Рівень безробіття визначається за формулами:

(2.6)

де РБ – рівень безробіття;

Б – чисельність безробітних;

АН – економічно активне населення.

або (2.7)

де ПН – чисельність працездатного населення в працездатному віці.

або (2.8)

де ТР – чисельність трудових ресурсів.

або (2.9)

де З – середньоспискова чисельність робітників, службовців зайнятих в народному господарстві.

Загальний коефіцієнт безробіття розраховується як співвідношення невикористаного фонду робочого часу (включаючи фонд робочого часу безробітних або незайнятих) до гіпотетичного (потенційного) фонду робочого часу всього працездатного населення:

(2.10)

де Кс.б. –складний коефіцієнт безробіття;

Фбез – фонд робочого часу безробітних;

Фн.з. – фонд робочого часу повністю незайнятих;

Фгіп – гіпотетичний фонд робочого часу всього працездатного населення.