Тема 3. Регулювання демографічних та міграційних процесів

Мета:

поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

• демографічну і міграційну політику.

План заняття

1. Сучасна демографічна ситуація в Україні та перспективи її розвитку.

2. Управління демографічним розвитком.

3. Регулювання міграційних процесів.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Трудові міграції розглядаються як переміщення у просторі, що здійснюються індивідами з метою підвищення рівня життя на основі більш вигідного використання власної робочої сили без зміни постійного місця проживання. Оскільки трудова міграція може виступати як початковий етап постійного переселення, ці процеси потрібно розглядати як два різновиди єдиного цілого — міграційної мобільності населення.

Нині в Україні головним джерелом інформації про трудову міграцію є форми статистичного обліку 1-ТМ "Звіт про чисельність громадян України, які тимчасово працюють за кордоном" та 3-ТМ "Звіт про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні", затверджені наказом Мінстату (нині Держкомстат) України від 30.05.96 р. №163. За даними офіційної статистики, у 2000 р. 33260 громадян України тимчасово працювали за кордоном за наймом і, крім того, 475 наших співвітчизників було зайнято у межах договорів підряду. Отже, загалом контингент зареєстрованих трудових мігрантів склав 33735 осіб. Причому спостерігається тенденція до збільшення їхньої чисельності: у 1997 р. нараховувалося 18741 трудових мігрантів, 1998р. - 24397, 1999 р. - 28224.

Із загальної чисельності працюючих за кордоном, за відомостями форми 1-ТМ, 87,5% становлять чоловіки і 12,5% — жінки. Майже 3/5 контингенту сформували представники Одеської області (їх налічувалося 20023 особи), серед інших регіонів найбільше представлені М.Севастополь (4304 особи), Донеччина (2137 осіб), Закарпаття (1645 осіб) та м. Київ (1225 осіб). З-поміж країн призначення за чисельністю зареєстрованих трудових мігрантів з України особливо виділяється Греція (33,7% загалу), а також Кіпр (12,9 ), Чехія (10,4), Велика Британія (8,1), Росія (4,4) та Німеччина (4,0).

Сільське населення інтенсивніше, ніж міське, бере участь у трудових міграціях. У сільській місцевості в трудових міграціях задіяло 5,6% населення віком 15 - 70 років, тоді як у міських поселеннях — 2,2%. Навпаки, "човникова" торгівля набула більшого поширення в міських поселеннях: лише 15,3% "човників" представляють сільську місцевість.

Як і в стаціонарній міграції, у трудових поїздках беруть участь переважно люди молодого й середнього віку. Підвищений рівень участі в трудових міграціях спостерігається у віковому діапазоні 20—44 років, максимальний — у віці 25—29 років. "Човники" в середньому дещо старші за трудових мігрантів. Пік рівня участі в "човниковій" торгівлі зафіксований для вікової групи 35—39 років, відповідні показники для осіб віком 40—49 років дещо вищі, ніж для 20—29-літніх. Основну масу трудових мігрантів (майже 70%) становлять чоловіки. Навпаки, у "човниковій" торгівлі дещо активніше беруть участь жінки.

Одружені чоловіки й заміжні жінки більшою мірою залучені до трудової міграції, ніж особи, які ніколи не і перебували в шлюбі. Багато в чому це пояснюється суттєвішими потребами сімейних бюджетів у надходженнях "міграційних грошей", порівняно з бюджетами самотніх людей. Однак найвища інтенсивність трудових міграційних поїздок притаманна розлученим, які, з одного боку, мають досвід сімейного життя і заробітку і грошей для сім'ї, а з іншого — не пов'язані подружніми зобов'язаннями і не ризикують втратити сім'ю через тривалу розлуку. Крім того, розлучені нерідко стикаються з проблемою утримання дитини без допомоги другого з батьків, і часто саме трудова міграція стає чи не єдиним засобом вирішення цієї проблеми. Особливо це стосується мігрантів-жінок, серед яких розлучених чверть (у складі всіх жінок — 11 %).

На сучасному етапі проблема вдосконалення міграційної політики є надзвичайно гострою для України. При цьому в умовах низького рівня заробітної плати в державному секторі економіки та поширення безробіття саме підтримка зовнішніх трудових міграцій економічно активного населення, оптимізація їхніх потоків, підвищення рівня захищеності українських працівників за кордоном має стати "ядром" політики держави у міграційній сфері та одним із основних напрямків державної соціальної політики. Для України цілком прийнятна модель міграційної поведінки населення, що сформувалась у багатьох державах з низьким та середнім рівнем доходу на душу населення, зокрема у наших близьких сусідів — Польщі й Туреччині. Певна частина молодих осіб, переважно чоловіків, протягом кількох років працюють в економічно благополучніших країнах і повертаються назад, маючи заощадження та навики, які допомагають забезпечити їм та членам їхніх родин належний рівень життя.

Необхідне заохочення та спрощення процедури тимчасового виїзду наших громадян на роботу за одно­часного посилення контролю за діяльністю організацій — вербувальників вітчизняної робочої сили для роботи за кордоном. Важливим напрямком державної політики у сфері регулювання трудових міграцій є розповсюдження інформації (рекламно-інформаційні буклети, спеціальні телепередачі, цільові випуски газет) щодо існуючої системи міждержавних угод про працевлаштування, законодавства України та країн-реципієнтів у сфері трудової міграції та регулювання ринку праці загалом, а також можливості отримання допомоги з боку українських дипломатичних установ під час перебування за кордоном.

Повною гарантією має стати система міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян та їхній соціальний захист. Подібні угоди вже укладені з більшістю колишніх республік СРСР (в тому числі підписано багатосторонню угоду в рамках СНД), Польщею, Чехією та Словаччиною, а також В'єтнамом, але терміново потрібно врегулювати міграційні відносини з Німеччиною, Грецією, Ізраїлем,

Італією, Іспанією, Португалією, США та іншими економічно розвинутими країнами, а також з найближчими західними сусідами, передовсім — Угорщиною. Крім того, необхідно намагатися розширити квоти для працевлаштування українців в тих країнах, з якими договори вже укладено. Відомо, що більшість урядів зазначених країн не бажають відкривати свої ринки праці для наших громадян. Дипломатичним органам України слід акцентувати увагу на тому, що трудова міграція українців — об'єктивна реальність, єдиний теоретично можливий спосіб її! припинення — відновлення "залізної завіси", а це суперечить інтересам цивілізованого світу. Створення штучних перепон до проникнення громадян України на територію тієї чи іншої держави (посилення візового режиму тощо) тільки підвищить прибутковість бізнесу з нелегальної переправи мігрантів через кордон, що сприятиме посиленню впливовості мафіозних структур (причому, в першу чергу, — в потенційних країнах-реципієнтах). Альтернативою легальній міграції з нашої країни до заможніших країн може бути тільки нелегальна міграція у тому самому напрямку. Водночас наявність численної легальної "трудової діаспори" та постійна ротація трудових мігрантів (це в інтересах і України, і держави-приймача) перешкоджатимуть проникненню на ринки праці країн-реципієнтів найбільш небажаних контингентів шукачів роботи, насамперед тих, хто бажає залишитися на постійне проживання (як з України, так і з інших країн).

Складовою загальної демографічної політики є міграційна політика, яка виділяється як самостійний елемент з метою конкретизації заходів щодо регулювання руху населення. Міграційна політика — це система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави та недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного і якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури. Режим та заходи міграційної політики держави повинні забезпечувати досить ретельне відстеження міграційних процесів, їх сучасні тенденції, оперативно реагувати на зміни і контролювати їх з метою підпорядкування національним та регіональним інтересам, особистим потребам мігрантів. До пріоритетних завдань національної та регіональної моделей управління міграційним рухом населення слід віднести регулювання:

• територіальних міждержавних переміщень населення та зовнішніх трудових міграцій;

• імміграційних процесів;

• еміграційних процесів;

• внутрішніх міграцій.