ЛЕКЦІЯ № 1 (2 години)

Тема 1: “Об’єкт, предмет і завдання дисципліни “Економіка праці”

Мета: розкрити сутність та завдання економіки праці як науки

ПЛАН

1. Об’єкт, предмет і завдання курсу.

2. Основні поняття про працю.

3. Класифікація праці.

1. Зв’язок курсу з економічними та іншими дисциплінами.

4. Розвиток вчення про працю.

АНОТАЦІЯ

В даній лекції висвітлено об’єкт, предмет і завдання курсу ; в цьому сенсі розглянуто основні питання та поняття про працю; наведено зв’язок курсу з економічними та іншими дисциплінами; подано основні етапи в розвитку вчення про працю; представлено короткий огляд доробок видатних науковців щодо розвитку

« Економіки праці» як самостійної науки .

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: Учеб. для вуза. – М.: ЮНИТИ, 1999.

2. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання – Прес, 2001.

3. Рофе А.И., Жуков А.Л. Теоретические основы экономики и социологии труда, 1999.

4. Саакян А.К. Экономика и социология труда.- СПб: Питер, 2002 – с.128.

1. - [1, с.3-4], [3, с. 5-10], [4, с. 5]

2.- [1, с.5-7], [2, с.13-15], [3, с. 44-71]

3.- [3, с.51-52]

4.- [2, с. 15-19]

5. - [2, с. 19-28], [3, с. 11-42]

1. Об’єкт, предмет і завдання курсу

В системі наук про працю провідною є дисципліна “Економіка праці”, тобто об’єктом її вивчення є праця, тобто цілеспрямована, свідома діяльність людей по виробництву матеріальних і духовних цінностей.

Виходячи з того, що економіка праці (ЕП) – це міжгалузева дисципліна, її предметом є економічні закономірності побудови і здійснення трудових процесів, фактори та умови їх ефективності, економічні відносини людей, що виникають з приводу використання праці як в межах держави, так і в кожній її ланці – на підприємствах, в організаціях, установах тощо.

Економіка взагалі є відображенням у вартісному виразі взаємодії затратних і результативних показників людської діяльності, а також відносини, що виникають при цьому. Тому ЕП вивчає не абстрактні відносини, а певні конкретні економічні проблеми праці в формі його організації.

Виходячи з цього, головними аспектами, що формують завдання курсу, а також напрямками розвитку предмету ЕП є наступні:

• розкриття змісту і регулювання соціально–трудових відносин (СТВ) в галузі трудових ресурсів (ТР), ринку праці (РП) та зайнятості, що передбачають створення умов ефективного функціонування ТР;

• економічні напрямки в галузі підвищення трудової діяльності (фактори, умови, резерви, показники) в кодифікаційному вигляді, враховуючи перехід до ринкових відносин;

• мотиваційні та стимулюючи напрями передумов для ефективної діяльності ТР в ринкових умовах;

• напрямки, пов’язані з кількісними аспектами, принципами керування трудовими процесами, а саме продуктивністю праці (ПП), складом і чисельністю працюючих та оплатою їх праці.

2. Основні поняття про працю.

Праця – це свідома, цілеспрямована та легітимна діяльність людини по виробництву матеріальних та духовних благ, здатних задовольняти певні людські потреби і необхідних для суспільства.

Будь-який процес праці, або трудовий процес має певні складові:

• предмет праці – природна речовина або предмет, що вже був підлеглим впливу праці, або об’єкт послуг, на який спрямована діяльність працівника з метою надання їм нових властивостей, корисних для людей;

• засоби праці – все те, за допомогою чого людина впливає на предмет праці (споруди, механізми, устаткування, обладнання, тощо);

• технологія діяльності або засіб впливу на предмет праці;

• організація праці певний порядок побудови або уречевлення трудового процесу, який складається з системи взаємодії робітника з предметами і засобами праці, а також виробничої взаємодії людей між собою при виконанні трудового процесу;

• власне праця – процес свідомого впливу людини на предмет праці із застосуванням необхідних засобів, технології та організації з метою надання йому властивостей, які здатні були б задовольняти ті або інші потреби.

Поняття “праця” дуже часто застосовується поряд або замість таких понять, як “діяльність”, “функціонування”, “зайняття”, “дія”, “робота” та інші. Розглянемо різницю та спільні риси в цих поняттях.

Так, діяльність – це одна з форм існування людини, процес, при якому реалізуються її фізичні та розумові сили для задоволення певних потреб. Тобто поняття “діяльність” є ширшим, ніж поняття “праця”: праця – це вид діяльності. Теж саме можливо сказати про “зайняття” і “функціонування”. Крім того поняття “діяльність” і “функціонування” досить часто застосовують для підприємств.

Наприклад, “діяльність” здатна складатися з 2 частин: свідомої та інстинктивної. Остання має тваринну природу і не є працею.

Діяльність також можливо поділити на трудову і не трудову. Головними критеріями, що відрізняють працю від нетрудової діяльності є:

• відносини легітимності;

• зв’язок з цілеспрямованістю;

• зв’язок з нарощуванням та накопиченням благ;

• потреба в трудовій діяльності.

Лише відповідність всім цим 4 умовам (критеріям) характеризуватиме трудову діяльність, тобто працю.

Змістовність праці – це сукупність її елементів, які визначаються професійною належністю робіт, їх складом, складністю (важністю) та послідовністю виконання.

За змістовністю розрізняють: працю в сфері матеріального виробництва; в сфері послуг, в сфері науки, культури та мистецтва; в будівництві; в с.-г. тощо; працю за видами діяльності – працю підприємця, керівника, спеціаліста, службовця, науковця, адміністратора, фермера тощо; працю за видами і спеціальностями.

Під характером праці розуміють якісні характеристики праці, які виокремлюють особливості її функціонування незалежно від змістовності праці.

Особливості функціонування праці, тобто його характер мають свій прояв в її функціях, формах та різновидах.

Виділяють наступні функції праці:

участь в виробництві життєвих благ, спрямованих на задоволення людських потреб;

1. формування суспільного добробуту і розвитку суспільства

(поряд з іншими факторами виробництва);

2. розвиток всього людського суспільства, суспільного прогресу, науки і культури;

3. формування власне людини;

4. спосіб самовиразу особистості;

5. вільна творчість громадян.

Форма праці – це спосіб виразу змістовної частини праці.

За формами прояву трудовий процес може бути поданим як явище, що характеризується:

• витратами людської енергії (біологічний бік праці);

• взаємодією працівника із засобами виробництва (організаційно-технологічний бік праці);

• виробничою взаємодією працівників один з одним (організаційно-соціальний бік праці).

Головними характеристиками біологічного боку є:

1. динамічне фізичне навантаження, яке визначається обсягом фізичної роботи (в кг-м), величиною енерговитрат (в ккал), потужністю зусиль (в Вт);

2. нервово-психічне навантаження, яке визначається обсягом і характером інформації, інтенсивністю уваги, напругою аналізаторно-думкової діяльності; ступенем монотонності праці, її темпом.

Організаційно-технологічний бік міститься в певній системі взаємодії робітників із засобами виробництва. Тому його головними характеристиками є: 1.техніко-технологічне оснащення виробництва;

2.деякі елементи організації праці:

• планування РМ;

• раціональні заходи і методи праці;

• фізіологічно обґрунтований внутризмінний режим праці;

• сучасна і високоякісна підготовка кадрів.

Організаційно-соціальний бік – здійснюється як по горизонталі, так і по вертикалі (виробничі відносини між керівниками і підлеглими). Його головними характеристиками є:

1. форми організації праці (індивідуальна та колективна);

2. форми розподілу праці (функціональна, технологічна, професійна та кваліфікаційна);

3. соціальна структура персоналу – це його будова, що визначається складом та поєднанням в ньому різних соціальних груп.

Соціальна група на підприємстві являє собою сукупність робітників, що мають будь-яку спільну, поєднуючу соціальну ознаку або якість (наприклад, рівень освіти, професія, термін роботи тощо).

В зв’язку з цим виокремлюють наступні різновиди соціальної структури:

• функціонально-виробнича;

• професійно-кваліфікаційна;

• демографічна;

• національна;

• соціально-психологічна.