3. Процес планування реалізації стратегії

Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягти організація. Але для виконання ЇЇ цілей важливо знати, як реалі­зувати стратегії, тобто існує необхідність планування реалізації стратегії.

З моделі, поданої на рис. 3, випливає, що реалізація стратегій здійснюється у двох напрямках:

■ з використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил;

■ за допомогою економічних важелів шляхом формування бюджету, застосування системи показників та управління за цілями.

Зупинимося на складових елементах адміністративного напряму.

Тактика являє конкретні оперативні короткострокові дії, тобто це інструмент негайного сприяння впровадженню в життя перспективних намірів.

Політика — це загальні орієнтири для дій та прийняття рішень.

Процедури пропонують дії, котрі повинні застосовува­тись у конкретних випадках.

Бюджет — це метод розподілу ресурсів, поданих у кіль­кісній формі з метою досягнення певних цілей, які також мають кількісний вираз. Формування бюджету здійснюється у циф­ровій формі.

Бюджети складаються в межах функції планування. Вони являють собою свого роду еталон чи взірець, з яким пізніше, після виконання завдань, під час здійснення функції контролю спів ставлятимуться фактично досягнуті результати (чи резуль­тати використання ресурсів). Бюджети схожі на бухгалтерський баланс. Вони теж складаються з двох частин: у правій відобража­ється ресурсний потенціал, що є в розпорядженні організації — джерела надходження та їх вартість, а у лівій -— статті їх вико­ристання у виробничому процесі.

Тема. ОРГАНІЗАЦІЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

1. Поняття делегування, відповідальності та повноважень

2. Організаційна структура та її аспекти

3. Класифікація організаційних структур управління

1. Поняття делегування, відповідальності та повноважень

Організація як функція менеджменту — це процес ство­рення структури підприємства, яка дає можливість людям ефек­тивно працювати разом для досягнення спільної мети.

Попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегії, а основна мета організаційної функції в менеджменті — забезпечити перехід від стратегії до структури.

Є декілька аспектів організаційної функції:

1) взаємостосунки повноважень, які об'єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координації завдань;

2) створення системи управління, тобто створення об'єктів управління (керованих систем), суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними;

3) вдосконалення системи управління.

Організаційний процес неможливо зрозуміти без попе­реднього розгляду делегування та пов'язаних з ним повнова­жень і відповідальності.

Передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання це - Делегування.

Деле­гування є засобом, за допомогою якого керівництво розподі­ляє серед співробітників численні завдання, які повинні вико­нуватись для досягнення мети організації. Якщо завдання не делегується іншим працівникам, керівник змушений викону­вати його сам. Тому делегування — це акт, який перетворює людину в керівника.

Зобов'язання виконувати постав­лені завдання та відповідати за їх позитивне вирішення це – відповідальність.

Керівник не може розмежовувати відповідальність, переда­ючи її підлеглим. Хоча особа, на яку покладена відпові­дальність за вирішення певного завдання, не повинна викону­вати його особисто, вона залишається відповідальною за якісне завершення роботи.

Повноваження — це обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля деяких її праців­ників на виконання певних завдань. Повноваження делегу­ються посаді, а не індивіду, який займає її в даний момент. Роз­різняють два типи повноважень: лінійні та апаратні (штабні).

Лінійні повноваження – це повноваження які передаються від керівника підлеглому і далі іншим підлеглим.

Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління. Процес створення ієрархії називається ска­лярним процесом. Однак у багатьох ситуаціях лінійні повнова­ження не можуть забезпечити потреб організації. Це поясню­ється кількістю та різноманітністю функцій, які виконує адміні­стративний апарат в сучасних організаціях. Враховуючи особливості цих функцій, виділяють три типи штабного апарату:

■ консультативний апарат (спеціалісти, залучені на постійній або тимчасовій основі для консультування лінійного керівництва);

■ обслуговуючий апарат (наприклад, відділ кадрів, матеріально-технічне постачання, маркетингові дослідження, планування тощо);

■ особистий апарат (різновид обслуговуючого апарату, який формується прийняттям на роботу секретаря або поміч­ника).

Основні види штабних повноважень:

1) рекомендаційні повноваження;

2) обов'язкові узгодження

3) паралельні повноваження;

4) функціональні повноваження;

5) лінійні повноваження всередині апарату.