4. Оцінка кредитоспроможності позичальника - банку

 

Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку здійснюється у банківській практиці за наступними напрямками.

Формування резервів. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності - принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями.

Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку. Значні розміри кредитних ризиків можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення спеціального резерву для покриття нерозпізнаних кредитних ризиків дає змогу уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу і є одним із способів самострахування банку.

Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку - класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюється за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у процентному відношенні до суми кредитів даної групи. Критерії оцінки кредитів, кількість категорій та розміри відрахувань за кожною категорією на міжнародному рівні не стандартизовані, тому визначаються центральним банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації і можуть бути переглянуті з часом.

Згідно з Постановою НБУ від 21.04.2004. за № 172 «Про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України» в Україні створюються загальний та спеціальний резерви. Перший формується одночасно з наданням кредиту, а другий при виникненні проблемних позичок.

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву - одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дає змогу зменшити розміри оподаткованої бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

Але при цьому виникає загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля і завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на вартість акцій банку та призводить до відпливу капіталу.

Згідно з вищезгаданою постановою резерв по стандартних кредитах (загальний резерв) формується за рахунок нерозподіленого прибутку минулого року. Джерелом формування резерву по нестандартних кредитах (спеціального резерву) є витрати банку.

Оцінка якості сукупних активів банку. У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик, банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризикованою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризикованості активів. Це дає підстави за розмірами резервів судити про якість активів банку. Для оцінювання якості активів банку застосовується коефіцієнт K, обчислений як відношення середньозваженої суми класифікованих активів до капіталу банку і виражений у процентах. Під середньозваженою сумою класифікованих активів розуміють сукупний розмір можливих втрат за активними операціями, і насамперед за кредитами, який визначається розмірами спеціального резерву.

 

, (20)

 

де ВКА - середньозважена сума класифікованих активів,

ВК - капітал банку.

Наприклад, за методикою, прийнятою у США, чисельник цього показника дорівнює сумі 20% субстандартних, 50% сумнівних і 100% безнадійних кредитів, тобто фактично визначається за розміром резерву на відшкодування втрат за кредитними операціями банку.

Для коефіцієнта K запроваджено шкалу значень, за якою оцінюється якість активів. Саме такий підхід до оцінювання активів пропонується рейтинговою системою «CAMELS», яка прийнята в практиці банківського нагляду багатьох країн. Шкала значень коефіцієнта K, за якою банку присвоюється певний рейтинг якості активів, не є уніфікованою чи стандартною. Конкретні межі зміни коефіцієнта мають бути визначені для кожної країни з урахуванням існуючих економічних умов та стану банківської системи.

Науково обґрунтована система оцінки якості активів визначається на базі статистичних досліджень. Для всіх банків, які діють у даній країні, розраховується коефіцієнт K. Залежно від значень коефіцієнта банки поділяються на п’ять груп. Діапазон зміни коефіцієнта K для банків, що увійшли до групи найбільш надійних і стабільних, береться за основу при визначенні допустимих меж для оцінки активів із рейтингом «добре». Аналогічні розрахунки провадяться за кожною групою банків, у результаті чого і формується шкала оцінки якості активів.

Отже, якість кредитного портфеля оцінюється за розміром можливих втрат за кредитними операціями, який визначається у процесі формування спеціального резерву. Співвідношення резерву і капіталу банку розглядається як основний показник оцінки якості активів банку при визначенні рейтингу за системою «CAMELS».

Національний банк України постановою Правління НБУ №171 від 08.05.2002 затвердив “Положення про порядок визначення рейтингових оцінок” яким рекомендує використовувати світовий досвід визначення рейтингу банку – методику визначення рейтингових оцінок на основі CAMEL. Запропонована методика є комплексною, враховує п’ять основних компонент і новий шостий – чутливість до ринкового ризику (S).

Система CAMELS отримала назву від перших літер назви її компонентів:

C – (Capital adequacy) – адекватність капіталу, тобто оцінка його з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників;

A – (Asset quality) – якість активів – можливість забезпечення повернення активів та вплив проблемних кредитів на фінансовий стан банку;

M – (Management) – менеджмент – оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю та виконання встановлених законів і правил;

E – (Earnings) – надходження або рентабельність – оцінка рентабельності банку з точки зору його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

L – (Liquidity) – ліквідність – визначення рівня ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань;

S – (Sensibility) – чутливість до ринкового ризику.

Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські "добрі", "надійні" і "неблагополучні" позики і дозволяють визначити критеріальний рівень оцінки позичальників.

Все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках.

PARSER:

Р – Person – інформація про персону потенційного позичальника, його репутації;

А – Amount – обгрунтування суми кредиту; що запрошується;

R – Repayment – можливість погашення;

S – Security – оцінка забезпечення;

E – Expediency – доцільність кредиту;

R – Renumeration – винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С – Character – репутація позичальника;

А – Ability – оцінка бізнесу позичальника;

М – Means – аналіз необхідності звертання за позикою;

Р – Purpose – мета кредиту;

А – Amount – обгрунтування суми кредиту;

R – Repayment – можливість погашення;

I – Insurance – спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується "правило п'яти С":

CAPACITY – здатність погасити позику;

CHARACTER – репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

CAPITAL – капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;

COLLATERAL – наявність забезпечення. застави;

CONDITIONS – економічна кон'юнктура і її перспективи.