Тілесні ушкодження середньої тяжкості

До них належать ушкодження, що характеризуються такими ознаками:

1. відсутність небезпеки для життя;

2. відсутність інших ознак тяжких тілесних ушкоджень;

3. тривалий розлад здоров’я;

4. стійка втрата загальної працездатності менш ніж на тре­тину.

Якщо для відновлення здоров’я потерпілого після заподіяння йому ушкоджень потрібно понад три тижні, то розлад здоров’я, спричинений цими ушкодженнями, вважається тривалим.

Під стійкою втратою працездатності менш ніж на одну третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

До тілесних ушкоджень середньої тяжкості відносять, напри­клад, неускладнені закриті переломи довгих трубчастих кісток, легкий ступінь забою мозку і т. ін.

Покарання за спричинення тілесних ушкоджень середньої тяж­кості передбачене статтями 122, 128 КК України.

Легкі тілесні ушкодження

Легкі тілесні ушкодження поділяють на:

1. легкі тілесні ушкодження;

2. легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку втрату працездатності.

Легким тілесним ушкодженням вважається таке ушкодження, наслідки якого відчуваються не довше ніж 6 днів.

Короткочасним вважається розлад здоров ’я, що триває більше ніж 6 днів, але менше ніж три тижні (21 день).

Незначною вважається стійка втрата загальної працездатності до 10%, тобто, згідно з таблицями медико-соціальних експертних комісій, це може бути тільки 5%.

Прикладом легких тілесних ушкоджень, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я, може бути струс мозку; перелом кісток носа або їх зміщення з розладом носового дихання.

Відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень на­стає за статтями 125, 128 КК України.

Якщо потерпіла особа після отримання тілесних ушкоджень лікувалася у стаціонарі чи поліклініці, судово-медичний експерт через особу, яка направила її на експертизу чи обстеження (пра­цівники прокуратури, міліції, судді та ін.), повинен вимагати ори­гінали медичних документів. Об’єктивні відомості з цих докумен­тів використовуються при складанні підсумків. За необхідності судово-медичний експерт може направити потерпілу особу на консультацію до відповідного спеціаліста і його висновки викори­стати при складанні підсумків.

Судово-медичний експерт може взяти до уваги діагноз, установ­лений тільки на підставі суб’єктивних факторів, що підкріплені об’єктивною симптоматикою.

Якщо заподіяння тілесних ушкоджень спричинило загострення попередніх захворювань або наявні дефекти лікування, це не має враховуватись при визначенні ступеня тяжкості. Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено як ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і несприят­ливим завершенням перебігу хвороби існує прямий причинний зв’язок.

У висновку експерта відображається характер ушкоджень з медич­ної точки зору (синець, садно, подряпина, рана, перелом кістки, ви­вих суглоба тощо), їх локалізація, властивості та особливості.

У підсумку судово-медичний експерт, на підставі аналізу да­них, встановлених експертизою, визначає:

1. Вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушко­дження (тупий, твердий, гострий предмети; дія фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів тощо). Якщо тілесні ушкодження мають різне походження, то встановлюється, чим заподіяне кожне з них.

2. Механізм виникнення ушкодження. Найчастіше органи слід­ства, міліції чи суду з’ясовують питання про можливість виник­нення ушкоджень за обставин та за механізмами, викладеними постраждалою особою.

3. Давність спричинення ушкоджень. Якщо виявлено, що ушкодження виникли неодночасно, то визначають строки утво­рення кожного з них.

4. Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень встановлюють із за­значенням кваліфікаційної ознаки: небезпека для життя; стійка втрата загальної працездатності чи розлад здоров’я.

Ушкодження можуть бути заподіяні різними особами, тому при встановленні ступеня тяжкості треба оцінювати кожне окремо. Допустимим є об’єднання лише однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.

У випадках, коли потерпіла особа з тих чи інших причин не пройшла достатнього клінічного й лабораторного обстеження або залишається невизначеною клінічна картина ускладнень, що виник­ли після травми, судово-медичний експерт утримується від уста­новлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. У такому разі експерт відповідає на всі інші запитання, обґрунтовуючи неможливість визначення ступеня тяжкості. Водночас судово-медичний експерт сповіщає особу, що призначила експертизу, про докумен­ти, які треба представити для вирішення цього питання, або про необхідність забезпечення повторної явки потерпілого, додаткових обстежень, консультацій тощо.

Висновок експерта видається на руки особі, яка призначила експертизу, пересилається поштою або, на письмове прохання слід­чого чи судових органів, видається на руки обстеженій особі.

Інколи слідчі органи ставлять перед судово-медичними експер­тами запитання, чи не мають спричинені ушкодження ознак пере­несених побоїв, мучення, мордувань чи катувань, але вирішення цього питання не належить до компетенції судово-медичного екс­перта.

Мучення - це дії, спрямовані на позбавлення людини їжі, пит­тя, тепла, одягу, світла тощо. Тобто тілесними ушкодженнями му­чення взагалі не супроводжуються.

Мордування полягає у спричиненні особливо сильного болю шляхом багаторазових щипань, шмагань лозиною чи паском, при­пікання шкіри сигаретою, уколів голкою і т. ін. Мордування супро­воджується порушенням фізіологічних функцій організму і спри­чинює розлад здоров’я або навіть загрозу для життя.

Судово-медичний експерт повинен ретельно описати такі ушко­дження, відзначаючи їх локалізацію, характер, одночасність вини­кнення. У підсумках спеціаліст вказує, чим заподіяно травми (ту­пими, гострими, розпеченими предметами), який механізм дії цих предметів, коли і в якій послідовності чи одночасно заподіяні ушкодження; чи могли вони виникнути за вказаних потерпілою особою обставин. Ступінь тяжкості таких ушкоджень визначається на загальних підставах.

Відповідальність за побої, мордування, мучення, катування пе­редбачені статтями 126, 127 КК України.