4 Розлучення і розлучуваність

Розлучення - це розірвання шлюбу за життя обох членів подружжя в органах запису актів цивільного стану або, в особливо передбачених законодавством випадках, за рішенням суду. Розлучення проводиться за заявою одного з них або обох, або за заявою опікуна людини, визнаного судом недієздатною. Законодавство також встановлює порядок розірвання шлюбу і правила, які регулюють взаємини колишнього подружжя після розлучення. Розлучення як соціальний феномен вивчається у праві, соціології і соціальній психології.

Демографію ж цікавить масовий процес розірвання шлюбів в населенні або когорті, тобто розлучуваність, а також її вплив на процес відтворення населення, окремі демографічні процеси і на формування шлюбно-сімейної структури населення., зокрема – як фактор, який разом з овдовінням визначає число осіб, які можуть одружитися повторно.

Особливу ж увагу демографія приділяє вивченню дії розлучуваності на народжуваність і смертність. Окремі випадки розлучень не є предметом спеціального інтересу демографів.

Розлучуваність - процес розпаду подружніх пар в поколінні внаслідок розірвання шлюбу (розлучення). Шлюбність, овдовіння і розлучуваність в сукупності складають процес відтворення шлюбної структури населення [3].

Показники розлучуваності. Розлучуваність вимірюють системою показників, першим з яких є абсолютне число розлучень за період, зазвичай за рік. Залежність цього показника від чисельності населення і від числа існуючих шлюбів робить необхідним перехід до відносних показників розлучуваності. Основну частку відносних показників розлучуваності представляють її коефіцієнти.

Першим з показників розлучуваності є її загальний коефіцієнт. Він дорівнює відношенню спільного числа розлучень за період до середнього населення, або спільного числа людинороків, прожитих населенням за цей період

_(2.5)

де CDR – загальний коефіцієнт розлучуваності; D-число розлучень за період; - середньорічне населення; Т-довжина періоду в роках; - загальне число людинороків, прожитих населенням за період Т.

Серед часткових коефіцієнтів розлучуваності можна назвати коефіцієнти для чоловіків і жінок, для міського і сільського населення і т.д.

Найбільш важливу роль в демографічному аналізі розлучуваності мають повікові коефіцієнти розлучуваності,що дорівнюють відношенню числа розлучень чоловіків або жінок за той або інший період часу до їх середньої чисельності за той же період. Показник характеризує частоту розлучень осіб різних віків.

Якщо підсумувати всі повікові коефіцієнти розлучуваності, то отримаємо сумарний коефіцієнт розлучуваності, який показує середнє число розлучень впродовж життя когорти (реальної або умовної) за умови збереження повікової інтенсивності розлучуваності на рівні, властивому періоду, для якого робився розрахунок. Як повікові, так і сумарний коефіцієнти розлучуваності залежать від шлюбної структури населення, а сумарний коефіцієнт для умовної когорти - від динаміки розлучуваності у минулому і від зміни в розподілі розлучень по віковим категоріям.

Ще одним різновидом спеціальних коефіцієнтів розлучуваності є спеціальні коефіцієнти розлучуваності за тривалістю шлюбу .

Останні діляться на два види:

1. коефіцієнти, розраховані по відношенню до загального числа шлюбів, укладених за відповідне число років;

2. коефіцієнти, розраховані по відношенню до числа шлюбів, укладених за відповідне число років, і які збереглися до даного часу.

Для детального опису процесу розлучуваності в умовній або реальній когорті використовують таблиці розлучуваності, які характеризують цей демографічний процес залежно від віку або тривалості шлюбу. Загальний процес припинення шлюбів внаслідок розлучення і смерті одного з подружжя описується за допомогою таблиць припинення шлюбів.

Сучасні тенденції кількості зареєстрованих шлюбів і розлучень та розподіл одружених за дошлюбним станом зображені у наступних таблицях:

Кількість зареєстрованих шлюбів та розлучень
	Україна
	Одиниць						На 1000 наявного населення
	Міські поселення та сільська місцевість		міські поселення		сільська місцевість		Міські поселення та сільська місцевість		міські поселення		сільська місцевість
	шлюби	розлучення	шлюби	розлучення	шлюби	розлучення	шлюби	розлучення	шлюби	розлучення	шлюби	розлучення
1990	482753	192 835	349 284	165 625	133 469	27 210	9,3	3,7	10,0	4,7	7,9	1,6
1991	493 067	200 810	352 610	172 374	140 457	28 436	9,5	3,9	10,0	4,9	8,4	1,7
1992	394 075	222 630	280 091	192 496	113 984	30 134	7,6	4,3	7,9	5,4	6,8	1,8
1993	427 882	218 974	304 155	187 584	123 727	31 390	8,2	4,2	8,6	5,3	7,4	1,9
1994	399 152	207 577	281 359	177 664	117 793	29 913	7,7	4,0	8,0	5,0	7,1	1,8
1995	431 731	198 300	308 337	166 360	123 394	31 940	8,4	3,8	8,8	4,8	7,4	1,9
1996	307 543	193 030	215 080	162 988	92 463	30 042	6,0	3,8	6,2	4,7	5,6	1,8
1997	345 013	188 232	244 041	157 489	100 972	30 743	6,8	3,7	7,1	4,6	6,2	1,9
1998	310 504	179 688	219 172	148 720	91 332	30 968	6,2	3,6	6,5	4,4	5,6	1,9
1999	344 888	175 781	244 676	144 648	100 212	31 133	6,9	3,5	7,3	4,3	6,2	1,9
2000	274 523	197 274	194 393	162 473	80 130	34 801	5,6	4,0	5,9	4,9	5,0	2,2
2001	309 602	181 334	223 638	147 877	85 964	33 457	6,4	3,7	6,8	4,5	5,4	2,1
2002	317 228	183 538	231 532	145 457	85 696	38 081	6,6	3,8	7,1	4,5	5,4	2,4
2003	370 966	177 183	277 014	138 053	93 952	39 130	7,8	3,7	8,6	4,3	6,0	2,5
2004	278 225	173 163	209 369	134 372	68 856	38 791	5,9	3,6	6,5	4,2	4,5	2,5
2005	332 143	183 455	252 889	141 971	79 254	41 484	7,1	3,9	7,9	4,4	5,2	2,7
2006	354 959	179 123	270 504	138 993	84 455	40 130	7,6	3,8	8,5	4,4	5,6	2,7
2007	416 427	178 364	317 641	138 630	98 786	39 734	9,0	3,8	10,0	4,4	6,7	2,7
2008	321 992	166 845	244 832	128 909	77 160	37 936	7,0	3,6	7,7	4,1	5,3	2,6
2009	318 198	145 439	239 277	112 681	78 921	32 758	6,9	3,2	7,6	3,6	5,4	2,3

Розподіл одружених за дошлюбним станом подружжя (осіб)
	Україна
	Всього		ніколи не перебували у шлюбі		вдівці (вдови)		розлучені
	чоловіки	жінки	чоловіки	жінки	чоловіки	жінки	чоловіки	жінки
2002	317 228	317 228	236 351	240 077	7 685	10 748	73 192	66 403
2003	370 966	370 966	278 710	283 488	8 527	11 809	83 729	75 669
2004	278 225	278 225	207 068	210 707	7 112	9 514	64 045	58 004
2005	332 143	332 143	247 888	251 476	7 754	10 824	76 501	69 843
2006	354 959	354 959	268 947	272 776	7 129	10 391	78 883	71 792
2007	416 427	416 427	318 234	321 779	7 227	11 238	90 966	83 410
2008	321 992	321 992	242 285	244 190	6 089	9 277	73 618	68 525
2009	318 198	318 198	239 498	242 123	5 747	8 510	72 953	67 565

Фактори розлучуваності. Питання про причини розлучення і, відповідно, про чинники розлучуваності все ще досліджені недостатньо повно. Розлучення як соціальний феномен вивчає соціологія сім'ї в розділі “Соціологія розлучення”.

Одним з важливих чинників, що визначають рівень розлучуваності, є шлюбно-сімейне законодавство. Так, до 1917 р. в Росії розлучення були, як відомо, надзвичайно рідким явищем. І річ не лише в тому, що розлучення суперечило тодішній моралі і соціальним нормам. Законодавство, що діяло у той час, різко обмежувало саму можливість розлучення, допускаючи його на прохання одного з подружжя тільки за наявності однієї з трьох виняткових причин: доведеного перелюбства чоловіка або дружини або його (її) нездатності до “шлюбного співжиття”; засудження до кримінального покарання з позбавленням всіх прав стану або заслання до Сибіру; безвісної відсутності людини. Ніякі розлучення по взаємній згоді не допускалися. Як результат, наприклад, в 1897 р. серед православних в Росії (70% всіх осіб у віці 20 років і старше) було зареєстровано всього 1132 розлучення.

З іншого боку, відомо, що в другій половині 1960-х рр. в СРСР спостерігався різкий стрибок числа розлучень і розлучуваності. Причина настільки різкого стрибка полягає в зміні законодавства про розлучення, що істотно спростило процедуру. Після ухвалення в грудні 1965 р. відповідного указу своє фактичне розлучення оформили сотні тисяч чоловік, які давно вже не жили разом і, можливо, навіть мали нові, але офіційно не зареєстровані сім'ї.

Але, зрозуміло, основне місце серед факторів розлучуваності належить демографічним і соціально-економічним складовим.

Так, істотну роль грає вік подружжя. Дана демографічна змінна виступає в трьох різних модифікаціях: вік вступу до шлюбу , вік у момент розлучення, різниця у віці між дружинами і чоловіками.

Що стосується першого, тобто віку вступу до шлюбу, то дослідження показують, що вірогідність розлучення залежно від цієї змінної змінюється таким чином: спочатку вона знижується від високих значень, властивих шлюбам, укладених в дуже молодому віці, а потім знов підвищується для шлюбів, укладених в літніх роках. Найменшу вірогідність розлучення демонструють шлюби, укладені в роки максимальної шлюбності.

Якщо говорити про вік у момент розлучення, то розлучуваність має максимум у віковому інтервалі 20-30 років, а потім плавно знижується до низьких рівнів у віковій категорії старше 50 років. При цьому вік максимальної вірогідності розлучення у жінок нижчий, ніж у чоловіків.

Велика різниця у віці чоловіків і дружин підвищує вірогідність розлучення, і вища в тих випадках, коли дружина старша за чоловіка.

Іншим демографічним чинником розлучуваності є тривалість шлюбу: спочатку йде підвищення вірогідності розлучення, причому максимум приходиться на рубіж між першим і другим п'ятиліттями шлюбу, а потім ця вірогідність поступово знижується.

Деяку роль у визначенні частоти розлучень відіграє порядковий номер шлюбу. Проведені дослідження показують підвищену частоту розлучень для повторних браків. Ця тенденція виявлена як на вітчизняних, так і на зарубіжних матеріалах.

Важливим чинником розлучуваності є число дітей у подружжя, що розлучається. Дані демографічної статистики свідчать про те, що вірогідність розлучення в бездітних сім'ях і сім'ях з однією дитиною вище, ніж в сім'ях з двома і більше дітьми.

За оцінкою В.А. Борисова і А.Б. Синельникова, в 1988-1989 і 1993-1994 рр. коефіцієнти розлучуваності з розрахунку на 1000 сімей були відповідно рівні: у всіх сім'ях - 17,6 і 20,3%; у сім'ях, що не мали неповнолітніх дітей, - 16,8 і 17,3%; у сім'ях з однією дитиною - 27,5 і 30,4% і в сім'ях з двома і більш дітьми - 9,8 і 14,3% [6]. Приведені дані свідчать: роль числа дітей як чинника розлучуваності знижується. Хоча за п'ятиліття, з 1989 по 1994 р., розлучуваність виросла у всіх типах сімей за числом спільних дітей, найшвидше вона зростала саме в сім'ях з двома і більш дітьми.

Цікавий аспект детермінації розлучуваності пов'язаний з незареєстрованими шлюбами, тобто із співжиттями, точніше, з тим їх різновидом, який представляють так звані “пробні шлюби” (перші три категорії з описаних вище в розділі про незареєстровану шлюбність). Хоча члени таких “пробних” співжиттів посилаються на те, що вони не узаконюють своїх стосунків, щоб перевірити себе і зробити таким чином свій шлюб міцнішим, в реальності все йде абсолютно інакше. Шлюби, укладені, після подібних пробних співжиттів є менш міцними і розпадаються швидше і частіше, ніж, так би мовити, нормальні шлюби, в яких цієї передшлюбної перевірки не было [7].

Серед тих, хто жив разом до вступу у шлюб, частка тих, що розійшлися або розлучених у перші 10 років шлюбу на третину вище, ніж серед тих, хто не робив цього, - 36% проти 27 [8].

Причини, що пояснюють негативний вплив передшлюбного спільного життя на міцність шлюбу, пов'язані як із слабкими установками на шлюб, так і наявністю у «незаконного» подружжя неправильного сприйняття себе і свого партнера. В період залицяння і навіть в період “вільного” спільного життя кожен з партнерів може вільно або мимоволі вибірково демонструвати перед своїм vis-a-vis своє краще Я. Після укладення шлюбу на світ може проявитися їх “фактичне” Я і викликати у партнера справжній шок. А це, у свою чергу, може викликати руйнування колишніх стосунків і привести у результаті до розлучення.

Досвід 4966 шведських жінок показав, що коефіцієнт розпаду шлюбів серед тих, хто жив разом зі своїм майбутнім чоловіком перед укладенням шлюбу, приблизно на 80% вище, ніж серед тих, хто не робив цього. ...Особи, що жили разом перед укладенням шлюбу і або що не вірили в міцність шлюбу, або що принципово відкидали інститут шлюбу як такий, ймовірно, одружилися під потужним зовнішнім тиском[8].

Крім того, вступ до законного шлюбу, неминуче пов'язаний з ролевими змінами і відповідно змінами взаємин партнерів, які, швидше, всього викличуть у них негативну реакцію. Наприклад, стосунки, засновані на уявленнях про рівність партнерів, можуть після укладення шлюбу змінитися в бік більш традиційних стереотипів. Або подружжя виявить, що їх взаємини і зразки поведінки, прийнятні в умовах відносної свободи співжиття, абсолютно не вписуються в контекст соціальних і законних обмежень, що накладаються на подружжя шлюбом.

Нарешті, свою роль може зіграти і суб'єктивне сприйняття неминучого в разі співжиття порушення загальноприйнятих соціальних норм, які поки що вимагають наявність “штампу в паспорті”. Співмешканці - це люди, які, почавши жити разом, добровільно порушують соціальні норми. Одружившись, вони можуть відчувати себе менш зобов'язаними зберігати шлюб в разі його невдачі, ніж ті, хто не мають за плечима ніякої історії нетрадиційної поведінки.

Важливим чинником розлучуваності, роль якого зростає, є громадська думка про розлучення і про допустимі його причини. Дані спеціальних соціологічних досліджень показують, що має місце не лише збільшення толерантності суспільства по відношенню до розлучення, але і міняється структура причин і мотивів, за якими розлучення вважається не лише допустимим, але навіть прийнятним і мало не обов'язковим. Напрям, в якому відбувається дрейф мотивів - це перехід від визнання допустимості розлучення тільки за наявності цілком конкретних поважних причин (безпліддя одного з подружжя, доведена зрада і т.д.) до визнання його допустимості і навіть обов'язковості в разі відсутності любові між подружжям [8].