1.2. Всеволод Нестайко

Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року у Бердичеві. Батько, Зіновій Нестайко, був під час Першої світової війни січовим стрільцем, у 1933 році був заарештований як «ворог народу» і загинув у концтаборі. Рятуючись від голоду, мама, вчителька з двома дітьми, переїхала до Києва, де мешкала її сестра, і почала працювати в школі. Саме з цих років Всеволоду і запам’яталась самотність: хворобливого хлопчика мама зачиняла дома, а сама бігла на роботу. Перший твір, написаний письменником у віці восьми років, дістав схвальний відгук від мами, після чого питання щодо майбутньої професії в хлопця не виникало. В 1941 році одинадцятирічний хлопчик звідав страшні будні війни, окупації, два довгих дитячих роки поневірянь, голоду, страху облав і неволі. Про це він розповідає: «Ми не змогли виїхати, бо я знову захворів. Мамине серце розривалося навпіл. У Москві ж була моя сестра, що вчилася там в інституті. Два роки ми нічого про неї не знали.»

Автор у своїй автобіографії згадує: «Я взагалі все моє шкільне життя дружив з книжкою. Читав і дуже любив М. Коцюбинського, І. Франка, О. Пушкіна, Джека Лондона, Сетон-Томпсона, Жуля Верна. Пізніше – українських радянських письменників О. Копиленка («Дуже добре», «Десятикласники»), В. Владка («Аргонавти Всесвіту», «Нащадки скіфів»), О. Донченка («Школа над морем») та багатьох інших.» Про свою ж вдачу письменник пише: «А ще я був дуже непосидючим, як кажуть, «жевжикуватим». Мені важко було висидіти спокійно сорок п’ять хвилин уроку. І моя улюблена вчителька Ліна Митрофанівна, про яку я потім не раз згадував у своїх повістях, дозволяла мені іноді під час уроку трошки «прогулятися» по класу. Часто на уроках я веселив весь клас, «приколювався». Навіть вчителі іноді сміялись. Але коли передавав куті меду, мене виставляли за двері. А в старших класах навіть тричі виганяли зі школи. Правда, всі свої справи з директором я вирішував сам, мама в них не втручалась. А ще з перших шкільних років запам’яталася кирпата красуня, відмінниця Маня Корчемська, що сиділа зі мною за однією партою, —- портрети її я весь час нищечком малював на промокашці.»

Навчання продовжував у підпільній школі, яку організувала мама для дітей. Згадує письменник і націлений в нього чорний отвір дула німецького автомата на Куренівці, де на старому закинутому кладовищі з іншими хлопчиками рвав горіхи в ліщині. Після війни, вивчивши самостійно матеріал за дев’ятий клас, склав екстерном екзамени і закінчив школу із срібною медаллю.

З 1947 року Всеволод Нестайко навчається на філологічному факультеті Київського університету. У 1952 році, закінчивши вуз, починає працювати в журналі «Барвінок». Пізніше він – редактор видавництва «Молодь», з 1957 року – редактор у видавництві «Веселка».

Основна тематика творів В. Нестайка – життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Перше оповідання для дітей побачило світ у 1954 році в журналі «Барвінок», а перша збірка «Шурка і Шурко» вийшла в 1956 році. Із найцікавіших його творів можна виділити книги: «Одиниця з «обманом» (1976), «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1981), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Пригоди Грицька Половинки» (1978), «Пригоди журавлика» (1979), «Тореадори з Васюківки» (1973, 1980), «Чудеса в Гарбузяках» (1984). У 1988 році видавництво «Веселка» випустило в світ книжку В. Нестайка «Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків», а в 1990 році – «Слідство триває» та «Таємничий голос за стіною».

В. Нестайко також переносив реальні факти свого життя у твори. В дитинстві Всеволод полюбляв малювання, навіть хотів навчатись в художньому інституті, але виявилось, що він дальтонік. Згодом дальтоніком став персонаж «Тореадорів з Васюківки» Ява Рень.

Зараз письменник мешкає у Києві і продовжує літературну діяльність. Один з останніх його творів – повість «Чарівні окуляри».