Микола костевич зеров

(1890 - 1937)

Про М.Зерова написано чимало, найбільше на Заході. Завдяки архівним документам та спогадам можна скласти більш-менш цілісне уявлення про трагічну долю видатного поета й літературознавця. М.Зеров видатний літературознавець пореволюційної України і відважний критик та полеміст, лідер славетної плеяди поетів, званої „неокласиками”, першорядний майстер сонетної античної поезії.

Народився М.Зеров 26 (14 – за ст.с.) квітня 1890 р. у м. Зіньків на Полтавщині. Його батько, селянський син Костянтин Іраклійович Зеров, родом з Великого Тополя Новозибківського р-ну спершу закінчив Глухівський учительський інститут і кілька десятиліть учителював у різних навчальних закладах, зокрема в Охтирці, де був завідувачем міської школи. У 1905 р. був призначений інспектором народних училищ 9-го району Чернігівської губернії з центром у Кролевці.

Завдяки сумлінній праці удостоївся кількох орденів та чину «коллежского советника». Кость Іларіонович мав неабиякий педагогічний хист, добре знав астрономію, за свідченням дружини Миколи Зерова, знав багато квітів і трав, тішився довгими прогулянками, полюбляв рибалити, мав друзів серед кролевчан.

Його дружина Марія Яківна походила з роду вільних козаків, які ніколи не були в кріпацтві. У їхньому родинному хуторі Яреськи існував домашній театр. За словами Марини Зерової, «значною мірою своєю любов'ю до України та її культури діти Марії Яківни та Костянтина Іраклійовича Зерових завдячували саме родині Яреськів. Марія Яківна була освіченою людиною. Знала дуже багато пісень, як старих козацьких, так і весільних, жартівливих». І всі її діти пішли в матір - кожен мав і голос, і слух..

Дітей у родині Зерових народилося аж одинадцятеро. Однак тільки семеро досягагли дорослого віку. Найстарший - Микола, на п'ять років молодший за нього Дмитро, якого (це просто дивно!) не зачепили каральні органи, хоч він у ті чорні роки щоночі чекав, що за ним приїде «чорний ворон»; Дмитро прожив до 1971 року, створивши українську школу ботаніків-систематиків та флористів, і виховав ціле покоління вчених.

У 1899 році народився Костянтин, який також став ученим - біологом. Був старшим науковим співробітником в Інституті гідробіології АН УРСР, читав спецкурси у вищих навчальних закладах. Його перу належать кількадесят наукових робіт.

На два роки молодший за нього Михайло (Орест), якого слідом за Миколою поманила філологія та поезія. (Цікавий збіг: два біологи і два філологи.).

Ще в родині був син Георгій, інженер, знавець кількох мов, який через сухоти помер у сорок вісім років, та доньки Олена і Валерія.

Олена стала лікарем. Валерія - провізором. Як бачимо, усі семеро дітей Зерових здобули вищу освіту.

Навчався Микола у двокласній Зіньківській школі, де його однокласником був Павло Губенко, який згодом став великим сміхотворцем України Остапом Вишнею. Згодом М.З. вчиться в Охтирській гімназії (1900-1903). Батьківські захоплення природою передалися всій сім’ї, діти пронесуть його через усе життя. Можливо тому, так яскраво спливає слобожанська природа і у спогадах Миколи:

Верхами сосен шум іде розлогий

І хмарою пухнатою темнить

Високий день і осяйну блакить;

У буйних травах плутаються ноги...”

/Суниці/

Ще з дитинства він любив наш край.

„І я, малий, з-під будки оглядаю

Небесну мапу, зоряну, безкраю,

І в золотих розсипинах тону”.

У Кролевці того часу дуже сильними були українофільські настрої серед інтелігенції, викликані творчістю Т.Г.Шевченка. Це вплинуло на формування світогляду майбутнього вченого і поета.

У 1903 р. Микола був зарахований до першої Київської гімназії. Товариші по гімназії відгукувалися як про нього як мовчазного, серйозного, задумливого хлопчика, тому його поетичні вправи для багатьох були несподіванкою.

Дмитро Зеров (брат М.З.) про цей час писав так: „Цікавими були, здавалося б, несерйозні вирази Миколи в родинній поезії, коли він складав вірші на всякі дрібні події родинного життя. Брат писав їх від мого імені”.