Василь еллан-блакитний

(1894 – 1925)

Василь Еллан - Блакитний – поет, журналіст, політичний і державний діяч, редактор урядової газети „Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань. За визнанням М.Зерова, був „сильною вольовою постаттю” на літ. полі. Він написав небагато і рано пішов із життя. Але твори його не забулися, а ті, хто знав його особисто, зберегли про нього світлий і теплий спогад.

Народився 12 січня 1894 р. в с.Козел (тепер – Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині в родині священика. Батько помер, коли Василю було 4 роки. Скрута. Чернігівська бурса, духовна семінарія (1914). Навчаючись з Павлом Тичиною в Чернігівській духовній семінари, Василь Еллан-Блакитний відвідував знамениті суботи у Михайла Ко­цюбинського, на яких читав свої поезії: «В житті горю... Жит­тя люблю —

/І лоскіт сміху й терпкі сльози,

/ І кожну радо-щинку п'ю,

/ Як сонце п'є ранкові роси».

Саме тут поет навчився тонко через ритмомелодику передавати мінливі душевні стани, поєднувати в цілісність образи-символи й звукопис вірша. Далі – економічне відділення Київського комерційного інституту, але не закінчив (1917).

Від гуртків та організацій Василь Еллан – Блакитний пиходить до партії лівих есерів, стає її активістом, а незабаром – головою її Чернігівського губернського комітету.

У 1918 р. значна частина членів партії на чолі з Блакитним пориває з есерами і створюють партію укр. лівих есерів. За назвою свого центрального органу газети „Боротьба”, редактор якої був Василь Еллан - Блакитний, її члени стали називати себе боротьбистами, пізніше – укр. комуністами - боротьбистами. То бу­ла партія виразного національного спрямування.

За часів Центральної Ради В.Е.-Блакитний потрапив до Лук’янівської тюрми. Брав участь у підпільній організації в Одесі, у повстання проти гетьмана Скоропадського в Полтаві, білогвардійців Денікіна.

У 1919-1920 рр. вони спільно з більшовиками входили до складу рад. урядів на Україні. Вони вели полеміку з більшовиками, цілком слушно закидаючи їм недооцінку національного питання та небажання визнати широкий спектр суверенних прав України. У 1920 р. відбулося об’єднання боротьбистів з більшовиками.

У мирні роки Блакитний займав досить високе становлення в державних органах. З його іменем пов’язано створення тижневика „Література. Наука. Мистецтво”. „Червоний перець”, літературної організації „Гарт” . Він врятував у цей час від репресій О.Вишню, В.Сосюру, О.Довженка.

За висловленнями сучасників Блакитний не жив, а горів життям. Це і привело до хвороби серця. Помер Василь Еллан - Блакитний 4 грудня 1925. Його ім’я було приречене на забуття 1956 р.

У 1923 р. друкує поезію „Ранок”, яку можна назвати поетичним заповітом. Закликав зробити укр. мову - „мовою Жовтня”. Ранні вірші Блакитного датовані 1912 р., вважається, що він продовжив поетичну естафету Василя Чумака. У 1917–1920 рр. друкує цілий ряд поезій, зокрема „Україні”, „Вперед” та ін. В українську лірику доби він увійшов невеличкою збіркою «Удари молота і серця» (1920), куди ввійшло 9 творів ( „Пісня Крейцевої сонати”, „Червоні зорі”, „Удари молота”, „На чатах”, „В розгулі” та ін).

Після революції лірику Еллана-Блакитного переповнюють мотиви боротьби, дії, життєствердження: «Ні слова про спокій! Ні слова про втому! / Хай марші лунають бадьорі й гучні...» Вірш «Вперед» будується на поетиці окличних речень, риторичних питань, що підсилює дію й розкриває рішучість ліричного героя змінити старий світ: «Вмремо,— а здобудем ключі від життя». В збірці «Удари молота і серця» ліричний герой окреслюється як полум'яний революціонер, максималіст, колективіст, що промовляє за всіх пролетарів, поєднаних «плечем до плеча», чиї «очі горять, як вістря меча». Герой гостро відчуває закостенілість мислення понево­леної людини, рутинність міщанської психології, які заважа­ють скинути кайдани неволі. Його мовлення схвильоване, внутрішньо полемічне і будується як серія ударів по ворогові

Метафора «удари молота» історії в такт з «ударами серця» передає світорозуміння революціонера: «Муром затято обрій. / Вдарте з розгону: р-раз... / Ми — тільки перші хоробрі, / Мільйон підпирає нас» («Удари молота»). Правда, у поезії Еллана-Блакитного непо­вторний духовний світ індивіда розчинено в масі, замість особи — соціальні типи. Це зумовило художні прорахунки у створенні образу окремого творця революції: знеособленість, спрощення духов­ного багатства людини.

Поет пише поезії-марші, поезії-марсельєзи, поезії-гімни революції, в яких риторично й декларативно, але з афо­ристичним напруженням відбито дух доби, соціальне й національне пробудження мас («Після «Крейцерової сонати», «Бастилія», «Канонада»). На очах ліричного героя розі­грується велике дійство революції. Його душа озивається го­лосом сурми, барабанним боєм, багатоголосими хоралами. В автобіографічній поезії «До берегів» (1918) органічно сплели­ся неоромантика й імпресіонізм, традиційний образ човна й чайки. Поезія будується на антитезі: затишкові, спокою протиставляється безупинне поривання героя вперед, неми­нучість боротьби. Як крещендо, звучить заключний рядок вірша: «Вперед! Завжди вперед несіть мене, вітрила». По­етові імпонує імпресіоністична стилістика, що передбачає безпосереднє відтворення хвилинних вражень, коротка, «рубана» фраза, ритмомелодика, що базується на мінливості темпу, прийомі умовчування, застосуванні пауз, щоб у такий спосіб відтворити душевний стан ліричного героя. Цій же меті служить зіткнення барв, світла, звуків, мозаїчне, фрагментарне відбиття «скалок» життя й емоцій героя.

Мотив подвигу і самопожертви відбито і в поезії «Повстан­ня» (1918—1919), присвяченій письменнику-боротьбистові Андрію Заливчому. Триптих звучить як героїчний реквієм полеглим борцям за свободу. Використовуючи імпресіо­ністичну поетику, митець змальовує бій, героїчний подвиг бійця і його загибель, які особливо виразно відтінюють елегійна картина засніженого надвечір'я, «заломлені у смер­тельній тузі руки» матері й коханої дівчини, жалібні звуки музики Шопена: «А надвечір — все укрив туман. / Сніг лягав (так м'яко-м'яко танув...) / На заціплений в руках наган, / На

червоно-чорну рану». Ідейний пафос твору виражено у таких рядках: «За життя розплата тільки кров'ю, / Тільки смертю переможеш смерть», які відтворюють суворий дух доби.

Еллан-Блакитний був палким патріотом. «Тобі, Україно юя, і перший мій подих, і подих останній тобі!», — натхнен-ю писав він у поезії в прозі «Україна» (1919).

Василь Еллан - Блакитний часто виступав і як сатирик під псевдонімом „Валера Проноза”. У 1924-25 рр. публікує три книжки віршованої газетної сатири „Нотатка олівцем.”, „Радянська гірчиця”, „Державний розум”. Під псевдонімом „Маркіз Попелястий” пише веселі пародії на укр. поетів. Пробував себе і в жанрах новели та етюду („Лист без адреси”, „Наші дні”, „Фабрична”).

Василь Еллан - Блакитний – яскрава й характерна постать письменника й державного діяча, фаланги перше хоробрих, талановитого поета і публіциста, в революційній романтиці якого злилися безсумнівна правда свого часу і його складні історичні ілюзії.