справляє враження зумисного поєднання звукових ефектів, як у наведеному вище вірші Антонича.

2. Словесні некомпозиційні повтори (фігури накопичення)

Серед словесних повторів виділяємо: а) прямий повтор, а саме простий (повтор повнозначних частин мови); полісиндетон (повтор службових частин мови); б) видозмінюваний повтор (плеоназм, тавтологія).

ПОЛІСИНДЕТОН - нагромадження в поетичному, прозовому творі

сполучників, прийменників, часток з метою посилення експресії й емоції

змісту, створення між окремими словами, фразами, членами речення,

реченнями стилістичних відношень (перелічення, одночасності, заперечення,

підсилення, послідовності, мети, причини, супроводу, безперевності дії,

динамічної процесуальності, різнобічності характеристик, уповільнення

мовлення, урочистості, асоціативності тощо).

77.: Усе оббивається в пісні, як в морі, Рожева зоря й червона кров, І темна ненависть, і ясна любов, І промінь пожару, і місяць, і зорі. Та пісня, як море, і стогне, й рида,

І барвами грає

І скелі зриває, Як чиста прозора вода

(Л.Українка)

До цього страшного вечора він мав дуже багато любові: і вірних дівочих очей, що чаїли в собі знаду і чари, і до сивої мудрості, в надбрів'ї якої сходилося два віки, і до материнства, що біля персів несе не білі вузлики, а наше майбутнє, і до того далекого орача, що під обрієм ішов за плугом, і до тієї жниці, що тримала на руках снопи і літо, і до тих лелек, які вдосвіта будили його, аби він будив їх (М.Стельмах). (Спостерігаємо повтор сполучника сурядності і, прийменника до, сполучника підрядності (сполучного слова)- що.

ПЛЕОНАЗМ ( надмір, перебільшення) - стилістична фігура, що ґрунтується на синонімічному повторі попереднього слова.

ЗІ

П.: ждати-чекати; цілюща-живуща, дівка-бранка, жито-пшениця, щастя-доля, клчсти-проклинати тощо.

Серед мороку, бурі-негоди Цілу ніч буде човен блукати

(Л.Українка)

Плеоназм як фігура стилістичного надміру може функціонувати в тексті з двома протилежними варіантами її прояву: а) як художня вмотивовоаність; б) перевитрати стилю. Плеоназми поділяються на:

• Загальномовні (узуальні);

• фольклорні

До загальномовних плеоназмів відносимо повтори, до яких ми звикли (узуальний плеоназм, або генетичні експресиви). Н.; на власні очі бачив; на власні вуха чув.

Фольклорні характеризуються певною тавтологічністю, що викликана потребою речитативного наспіву. Н.: говорить-промовляє, клясти-проклинати, рости-виростати тощо.

Стилістична функція плеоназмів - здебільшого вживається з метою увиразнення мовлення, створення надмірної ознаковості, підсилення дії; може визначати творчу манеру письменника (твори М.Стельмаха, П.Загребельного).

ТАВТОЛОГІЯ (те саме, буквальне повторення) - стилістична фігура, що ґрунтується на однокореневому повторі попереднього слова. Н.: диво-дивне, темниця темна, масло масляне, чорнило чорне, тьма тьмуща. Тавтологія, як і плеоназм, може бути вадою тексту. Здебільшого це простежується у поєднанні рідної та запозиченої лексики. Н.: у своїй автобіографи, немає іншої альтернативи, зійшлися на консенсусі тощо. Тавтологія як стилістична фігура функціонує в художньому, публіцистичному, розмовно-побутовому, конфесійному стилях та їх підстилях. Використовується з тією ж стилістичною функцією, що і плеоназм. Однак підсилення слова його модифікованим варіантом створює експресив, повертає слову його первісну образність. Н.: багатство пливе - багатство плавом пливе. Тавтологія іноді

32

виступає не в чистому вигляді, а в комплексі з іншими засобами виразності - синонімічними, перифрастичними словосполуками, анфорою та ін., створюючи образи потрібного авторові спрямування. Н.: Стояла рання осінь. Ще й не бабине літо, але вже й не літо. Заліття (І.Григурко).

До фігур накопичення або ж плеонастичних чи тавтологічних належать:

ПАРЕХЕЗА (етимологізація - народна етимологія) - вживання однокореневих слів із нетотожними сучасними значеннями і схожим вживанням. П.: весела веселка, гірке горе, голуби голублять голубінь тощо.

ПАРОНОМАЗІЯ - перегра паронімами, словами, що близькі за звучанням, але різні за значенням. Пароніми можуть мати спільну морфему, а можуть бути просто співзвучними: ціни-цінності, пастка-пустка, сон- соняшник-сонячно. Найбільш уживані в художньому стилі.

Заміна близькозвучних слів як наслідок нерозрізнення значень використовується як стилістичний прийом для творення каламбурів, гумористичних текстів, здебільшого, коли створюється враження випадкової помилки. Н.: Клуб губителів природи.

У поетичних творах пароніми використовуються для створення широких асоціативних зв'язків. Н.:

Мати сіяла сон під моїм вікном,

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур 'ян, хоч туман,

А мені сонячно.

(Б.Олійник)

У публіцистиці пароніми вживаються для створення іронічного, сатиричного, гумористичного колориту фрази, у заголовках.

Випадкові паронімічні подібності набувають значення ОКАЗІОНАЛЬНИХ АСОЦІАТИВНИХ ЗВ ЯЗКІВ і створюють несподіваний ефект. Н.: Заболотуйте болота, бо знову буде істина не та.. Політика - як танці паралітика (Ліна Костенко).

зз

ТРАДУКЦІЯ - різні форми того самого дієслова в суміжних реченнях або рядках. Н.: Як повисмикував він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй йому, царице небесна... (О.Довженко).

АНАГРАМА (переставляння літер) - повторення звуків певного слова, що дає нові слова. Н.: шати - тиша, дома - мода, муза - задум. Такі словесні та фразові переставляння (межислівні метатези) характерні для фольклору, Н.: Матуй мене, рятусенько, животить у булькоті. Уживаються як засіб шифрувальних забав (спади штаняють).

3) Словесні і фразові композиційні повтори (плеонастичні: анафора, епіфора, кондублікація, редуплікація, епімона, підхоплення (епанадиплозис, епанафора, стик), анастрофа, симплока, епізевксис, синтаксичний психологічний, образний паралелізм, ампліфікація, градація тощо). АНАФОРА (див.визначення на сторінці 29). Словесна чи фразова анафора вживається для підсилення та емоційного увиразнення змісту віршового чи прозаїчного твору, інколи виконує композиційну роль: окрім паузи, слугує сигналом закінчення попереднього рядка й початку наступного.

Мета анафори у наукових і публіцистичних текстах - зосередити увагу на повторюваному слові, виразі, актуалізувати їх. У публіцистиці це завдання ускладнюється додатковим навантаженням - влинути ще й на емоції читача, викликати потрібні авторові думки, емоції.

Н.: Я так багато щастя знав у життіІ Щастя боротьби, напруження волі, труда! Щастя любові й грізних битв і перемог мого народу у велетенській боротьбі труда з капіталом. І щастя моїх перемог (О.Довженко). Словесна, фразова анафора може бути:

1) тематичною - вказувати на однакові мотиви на початку певних епізодів; Н.: Як не любить той край, де вперше ти побачив Солодкий, дивний цвіт, що ми звемо життям... Як не любить той край, що дав тобі і силу, І гострий зір очей, і розум молодий... (В.Сосюра).

34