найрізноманітніші поєднання фонем у словах і між словами всієї мовної системи, а також про функціональний вияв нормативно-літературної вимови слів, про наголошування слів, типову інтонацію мовних одиниць. Таке визначення задовільняє літературні норми української мови, зокрема її фонетичний та акцентуаційний аспекти і не відображає особливостей художнього мовлення, в якому унормованість інколи порушується з метою надання текстові образності, емоційності, психологічного паралелізму тощо. Паче того, вчений не охоплює у визначенні часопростору і частотності "найрізноманітніших поєднань фонем у словах, між словами", що утворює більш складні мовні одиниці - речення, ССЦ, тексти. Зважаючи на це, нам більше імпонує визначення поняття "ФОНОСТИЛІСТИКА" за Л.Мацько.

[І-і. о С- і

ФОНОСТИЛІСТИКА - розділ стилістики, в якому вивчається частота вживання фонем, словесних, фразових повторів у різних стилях, їх сполучуваність і співвідношення, процес вибору з низки акустично- артикулярних і лінгвістичних ознак, досліджених фонетикою, синтаксисом ті, що здатні створювати звуковий, словесно-фразовий ефекти, умотивовані змістом і образністю тексту.

II. Засоби фоностилістики. 1) Звукові повтори (тавтофонія)

До засобів фоностилістики належать: звукові, словесні некомпозиційні повтори, фразове композиційне накопичення, фігури уникнення, усічення тощо. Серед звукових повторів виділяємо:

АСОНАНС (франц. Аззопаше - співзвуччя, від лат. Авзопо - відгукуюсь) - повторення однорідних голосних, переважно наголошених, у прозовому чи віршовому тексті.

П.:1) Ген неба край , як золото, мов золото-поколото, горить-тремтить ріка, як музика (П.Тичина) - стилістична функція: уповільнений темп, різнобічне уподібнення для створення звукового уявного образу. 2) І золотої, й дорогої Мені, щоб знали ви не жаль

28

Моєї долі молодої (Т.Шевченко) — стилістична функція: урівноважений ритм, картина смутку, нездійсненність бажань, готовність до самопожертви.

АЛІТЕРАЦІЯ - повторення однорідних приголосних звуків у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного словах. Слова, що починаються однаковим приголосним звуком, утворюють таку фоностилістичну фігуру, як монафон.

П.: Вітер віє, віє, мліє, Навіває срібні сни, Навіває злотні мрії,

Чеше кучері Весни (О.Олесь). Стилістична функція алітератції - виражальна, підсилює дію елементів образності.

АНАФОРА - (грецизм, що вживається у значенні виділяю; єдинопочаток). Здавна поширений в ораторському мистецтві, літературі стилістично-звуковий прийом організації мови, який полягає у повторі однакових звуків, слів, словосполучень, речень на початку віршових рядків, строф у поетичних творах, речень, абзаців у прозових.

8. : І вітер, що жене по руннім полі,

І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І золотий усміх зір на синім тлі,

І долі спів пшеничної в стодолі. (Б.-І.Антонич). Як бачимо, анафора, виражена сполучником і набула ознак полісиндетичності.

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ (Ономатопея) - стилістична фігура художніх текстів для відтворення звукових ситуацій, створення акустичного фону й звукових образів.

Анатолій Ткаченко розрізняє три види звуконаслідування:

8. Фономімесис - умовне відтворенння звуків довкілля: тьох-тьох, пурх, брязь, дзень, шурх, шелесть, бух тощо.

П.: "Чути: кру! Кру! Кру!

В чужині умру... "(Б.Лепкий); "А там дерева - люлі, І све отак зозулі: Ку- ку! (77. Тичина).

29

2. Ономатофонія - наступний етап творення та прямого й переносного вживання слів, звуконаслідувальних за походженням: кукурікати, хрюкати, сокоріти, сюсюкати, стукіт, шепіт, гавкіт тощо.

77 Шумить і шамотить шумкб шум б, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак.

Шпарка шурнула шурубура щуру, Мов малахай маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру...(Антонич)

2. Фонопоея - досягнення певного звукового ефекту через добір та

комбінування слів, що не є звуконаслідувальними за походженням, але

створюють необхідний фон за допомогою відповідних фонем:

77.: Вітер в гаї не гуляє - Вночі спочиває, Прокинеться — тихесенько В осоки питає: "Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се?.. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. Хто се, хто се? " — тихесенько Спитає-повіє, Та й задріма, поки неба Край зачервоніє.

Як бачимо, лише в першому рядку відсутні свистячі приголосні С і 3, однк є два В і два Г, - ніби на зачин мови про вітер. Далі за допомогою звуконаслідувальних поєднань се, сі, су, си, ос, че, ше, хе, спи та інших комбінацій цих звуків витворюється не тільки імітація розмови вітру з осокою, а неповторне тло балади Т.Шевченка "Утоплена". Фонічні елементи мають функціональне навантаження. Окрім цього, мова твору є цілком природною і не

зо