Предмет, метод і система трудового права

Література:

1. Монографія О. І. Процевського „Предмет трудового права”, М.: Юридична література, 1979р.

2. Монографія Процевського О. І. „Метод правового регулирования трудовых отношений», 1972 р.

3. Монографія П. Д. Пилипенка „Проблеми теорії трудового права”, Львів, 1999р.

1. Конституційні основи права на працю та його реалізацію.

У відповідності з Загальною декларацією прав людини право на працю відноситься до основних соціальних прав людини.

Оскільки право на працю передбачено міжнародними актами, в тому числі міжнародними актами про працю, переважна більшість країн право на працю закріплює в своїх основних законах, як то Конституції, декларації, біль про права.

Право на працю в Україні закріплено в ст. 43 Конституції України, і це закріплення не є новим явищем.

Конституції СРСР починаючи від першої 1922 року і до останньої Конституції 1977 року передбачали право на працю її громадян. Однак, суть цього права відрізнялося від змісту права на працю закріпленого в Конституції України 1996 року.

Ст.. 43 Конституції України на відміну від попереднього законодавства закріплюючи право на працю передбачили, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.

ч. 3 ст. 43 КУ заборонила використання примусової праці, таким чином забезпечивши право працювати тільки за бажанням самої особи.

Заборона примусової праці стала ключовим положенням для правового регулювання праці.

Конституція передбачила виключення щодо розуміння примусової праці відносно військової служби, в тому числі альтернативної, іншої служби чи роботи, що здійснюється на підставі рішення суду або відповідно до інших Законів України, зокрема про воєнний та надзвичайний стан.

Праця, як використання певної фізичної чи інтелектуальної роботи може здійснюватися в інтересах самої особи, в інтересах певної групи людей чи певних колективів, в інтересах суспільства чи країни в цілому. Різними є і форми (підстави) залучення до такої праці.

Від підстав і форм залучення до праці залежить правове регулювання праці.

Трудове право регулює не будь-яку працю, а тільки найману працю, що ґрунтується на трудовому договорі. Однак це не означає, що окремі положення трудового законодавства поширюються і на такі відносини по застосуванню праці, що виникають з інших підстав, зокрема членства, нетрудових контрактів чи договорів.

У зв’язку з тим, що трудове право порівняно з трудовим законодавством є поняттям ширшим, застосування трудового законодавства щодо відносин з проблем найманої праці поза трудовим договором по регулюванню найманої праці є явищем нормальним, хоча і не безспірним.

Представники науки трудового права як вітчизняні, так і колишніх республік СРСР висловлюють думку про те, що не тільки трудове законодавство, а і трудове право повинно поширюватися на всі відносини пов’язані з використанням найманої праці. Підстави для такого твердження дала ст. 3 КЗ пп. України в редакції Закону від 20 березня 1991 року.