5. Система трудового права.

Трудове право як кожна галузь права має свою відповідну систему. В цілому трудове право поділяється на загальну і спеціальну (особливу) частину.

В загальну частину входять правові інститути, що містять правові норми обов’язкові для будь-якого інституту спеціальної частини. Сюди включаються: завдання і функції трудового права, принципи трудового права, джерела трудового права, суб’єкти трудового права трудові правовідносини, колективний договір, працевлаштування.

Традиційно особлива частина трудового права починається із трудового договору, хоча доцільно сюди включити і правове регулювання працевлаштування, далі робочий час і час відпочинку, заробітна плата, охорона праці, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, трудові спори.

Нова точка зору щодо поділу трудового права як науки на три частини висловлена авторами підручника „Трудове право” Болотіною та Чанишевою. Трудове право як науку і як навчальну дисципліну вони поділили на загальну частину (загальні положення), індивідуальне трудове право і колективне трудове право. Поділ трудового права на індивідуальне і колективне не враховує основних відносин, що складають предмет трудового права – відносин по використанню найманої праці для виконання відповідної трудової функції. Не заперечуючи в цілому наявності колективних відносин в системі відносин, що регулюються трудовим правом, їх не можна назвати колективними трудовими відносинами, оскільки вся робота яка може виконуватися суб’єктами цих відносин не пов’язана з виконанням основної трудової функції працівника (основної роботи на яку наймався працівник).

6. Завдання та функції трудового права.

Трудове право виникло як охоронне право, право захисту інтересів як працюючих, так і роботодавців.

Захист інтересів працюючих і роботодавців повинен не порушувати інтереси держави і суспільства в цілому, тому поряд з загальними завданнями трудового права, що виконує будь-яка галузь права тобто регулювання певних відносин, трудове право одночасно виконує ще завдання які сприяють створенню матеріальних цінностей, а отже благополуччя кожного і країни в цілому.

Завдання трудового права сформульовані в Законі, в ст. 1 КЗпП України і реалізуються через його функції.

Такими функціями є захисна або охоронна функція, яка повинна забезпечити захист інтересів як працюючого, так і працедавця.

Завдання сформульовані в ст. 1КЗпП чітко підкреслюють наявність і іншої функції – виробничої функції. Про неї і говориться в усіх підручниках і монографіях.

Сама назва цієї функції є більш технічною ніж правовою, крім цього, вона звужує сферу дії трудового права. По-друге, ця функція є надуманою, оскільки завдання трудового права виконується шляхом всебічного захисту та охорони прав учасників трудових відносин.

7. Відмежування трудового права від суміжних галузей права: цивільного, адміністративного, аграрного та права соціального забезпечення.

Трудове право маючи предметом правового регулювання трудові та пов’язані з ними відносини є дуже близьким до таких суміжних галузей права як цивільне право.

Трудові відносини – це відносини по застосуванню найманої праці. Застосування найманої праці має місце і в цивільному праві, як то договорі підряду, доручення та інших договорах, де за виконання певної роботи передбачається певна плата.

У зв’язку з тим, що трудове право виділилося з цивільного права, розмежування цих двох галузей права має особливе значення.

Розмежування цивільно-правових і трудових відносин здійснюється за декількома ознаками:

1) у трудовому праві відносини, що виникають на підставі трудового договору передбачають не тільки виконання обумовленої договором роботи, а й як зазначається в ст. 21 КЗпП – підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку.

В цивільному праві робота організовується самим виконавцем незалежно від волі замовника.

Ця ознака є основною для розмежування зазначених відносин.

2) за трудовим правом працівник, як правило, входить в трудовий колектив із всіма правами і обов’язками, що передбачені законодавством про них.

В цивільному праві виконавець може виступати в одній особі, або група осіб, але вони не складають трудового колективу у розумінні визначеному Законом „Про трудові колективи...”

3) на працівника як учасника трудових відносин повністю поширюється законодавство про його соціальний захист (оплата листків непрацездатності, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від нещасного випадку).

За цивільно-правовими договорами сплата страхових внесків може здійснюватися замовником лише тоді, коли про це спеціально обумовлено в договорі підряду.

4) за трудовим правом ризик, в тому числі і виробничого характеру несе роботодавець.

За цивільним правом, якщо інше не передбачено договором – виконавець робіт.

До інших ознак розмежування належать:

- за трудовим договором в трудовому праві роботодавець зацікавлений не тільки у виконанні певної роботи, а й у самому виробничому процесі, що включає участь інших учасників виробничого процесу;

- трудові договори укладаються, як правило, на невизначений строк, і носять таким чином безстроковий характер. Цивільно-правові договори завжди носять строковий характер.

Від адміністративного права трудове право відрізняється в основному підставами виникнення відносин по застосуванню праці і методом правового регулювання.

В адміністративному праві відносини по застосуванню примусової праці виникають на підставі постанови суду, а в трудовому праві – ґрунтуються на трудовому договорі, або на трудовому договорі та інших юридичних фактах.

Метод правового регулювання адміністративних відносин та суб’єктний склад цих відносин дозволяє відрізнити трудові відносини від адміністративних. За чинним законодавством сторонами, тобто суб’єктами трудових відносин можуть бути як юридичні особи і громадянин чи фізична особа, так і обидві сторони можуть бути фізичними особами. Обов’язковим суб’єктом адміністративних відносин мусить завжди бути державний орган або уповноважена службова особа, які вправі застосовувати до другої сторони певні приписи та санкції.

Від аграрного права трудове право відрізняється, в основному, за підставою виникнення відносин. В трудовому праві це договір, в аграрному праві – членство.

Право соціального забезпечення і трудове право розмежовуються в основному за предметом правового регулювання. Трудове право регулює відносини по застосуванню праці, а право соціального забезпечення відносини по забезпеченню роботою, а також відносини що виникають внаслідок припинення роботи. Предметом права соціального забезпечення є всі соціальні питання незалежно від наявності трудових відносин. Як правило, відносини, що складають предмет права соціального забезпечення слідують за трудовими.