Тема: БОРОТЬБА ПОЛІТИЧНИХ СИЛ В УКРАЇНІ В 1995-2010 pp.

1. Динаміка партійно-політичного життя України другої половини 90-х років

Проведення виборчих кампаній 1994 р. та їх результати посилили зна­чення в суспільстві політичних партій. У другій половині 90-х років усе більшу роль відігравали партії центристського спрямування. Вони були наближені до владних структур («партії влади») і, на відміну від лівих пар­тій, декларували ринковий курс і демократичний устрій держави.

У січні 1995 р. завершилося формування Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) (СДПУ(о)). Партія декларувала ринкові перетворення і соціальний захист трудящих.

Помітним явищем у політичному житті стало також формування Народно-демократичної партії України (НДП). Вона увібрала в себе значну частину представників «партії влади». До неї належала велика кількість державних службовців, керівників обласних, міських та районних струк­тур. У складі НДП об'єдналися групи, які підтримували на виборах 1994 р. Президента Л. Кучму. Програмні установки партії передбачали створення вільного демократичного суспільства, яке мало базуватися на поєднанні ідей соціал-демократії та лібералізму.

Близькою до народних демократів була і позиція Аграрної партії Украї­ни (АПУ), яка організаційно оформилася на рубежі 1996-1997 pp. Її очолю­вала депутат Верховної Ради України Катерина Ващук.

У жовтні 1997 р. утворена «Партія регіонального розвитку України» (ПРРУ).

У жовтні 1997 р. було засновано партію «Реформи і порядок» (ПРП), яка стала п'ятдесятою зареєстрованою партією в Україні. Програмні цілі партії, що відобразились у її назві, передбачали утвердження демократичного сус­пільства, правової держави з соціально-ринковою економікою, підтримку вітчизняного виробника, сильну фінансову систему.

У цілому принципової різниці в програмних установках вказаних партій не було. Відмінність полягала у тому, що вони орієнтувалися на фінансово- промислові групи різних регіонів України.

2. Парламентські вибори 1998 р. За змішаною системою

Згідно з Конституцією України у 1998 р. мали відбутися вибори до Верхов­ної Ради. Відповідно до нового виборчого закону вони проводилися за пропорційно-мажоритарною (змішаною) системою. Зважаючи на це, партії ак­тивно включились у передвиборний марафон, виступаючи як індивідуально, так і в складі блоків. На цей час в Україні налічувалось вже більше 50 політич­них партій, а до виборчих бюлетенів 29 березня 1998 р. їх було включено ЗО.

Визначений законом 4 %-й бар'єр чисельності голосів, який давав партії чи блоку можливість взяти участь у формуванні складу парламенту, подо­лало всього 8.

Загалом перемогу в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі отримали представники лівих сил - 127 місць (комуністи, соціаліс­ти, прогресивні соціалісти, члени селянської партії), що відображало пев­ний протест суспільства відносно невдалих економічних реформ та падіння життєвого рівня населення. Решта - 96 депутатів представляли рухівців (32 місця) і центристів (члени Народно-демократичної партії, об'єднання «Громада», «зелені», об'єднані соціал-демократи). У 225 територіальних округах виборці віддали перевагу здебільшого безпартійним, тим, з ким пов'язували надії на сприяння у розвитку певного регіону.

Після тривалого марафону було обрано Голову Верховної Ради України - Олександра Миколайовича Ткаченка. Він народився на Черкащині, тривалий час працював на різних посадах, у т.ч. міністром у системі агропромислового комплексу, першим заступником Голови Верховної Ради України поперед­нього скликання. Новий Голова Верховної Ради був представником лівих сил, що позначилося на її роботі.