6. Вибори до Верховної Ради 2002 р.

Після невдачі акції «Україна без Кучми» всі політичні сили чекали ви­борів до Верховної Ради України.

З кінця 1999 р. у Верховній Раді активно дискутувались питання щодо но­вого виборчого закону. Головна проблема полягала в тому, за якою системою - пропорційною, змішаною чи мажоритарною - проводити майбутні вибори до парламенту. Зрештою, наприкінці 2000 р. було прийнято закон, відповідно до якого український парламент повинен був формуватись пропорційно, за спис­ками партій. Президент України Л. Кучма наклав вето на цей документ. Затяж­на боротьба з парламентом закінчилася 2001 p., коли Л. Кучма підписав закон, в якому залишалася стара пропорційно-мажоритарна система.

Вибори відбулися у березні 2002 р. Як і в попередній виборчій кампанії, влада широко використовувала адміністративний ресурс, своє майже моно­польне становище в ЗМІ, тиск на бізнес. У ході виборів були факти підкупу, шантажу, побиття кандидатів і виборців, маніпуляція зі списками, вкидан­ня бюлетенів тощо.

Прибічники «партії влади» йшли на вибори у березні 2002 р. у складі виборчого блоку «За єдину Україну!» («За ЄдУ»), До складу блоку ввійшли Аграрна партія України, Народно-демократична партія, Партія промислов­ців і підприємців України, Партія Регіонів, Політична партія «Трудова Україна». Цей блок очолив керівник адміністрації Президента В. Литвин.

Його склад - міністри, представники обласних державних адміністрацій, керівники податкових служб, міські голови, директори підприємств, міні­стри і т. ін. Але результат виборів розчарував владу. За партійними списка- і ми «За ЄдУ» одержала лише 11,8 % голосів - тобто 35 депутатських місць. І Перемога блоку була зафіксована лише в Донецькій області, а також серед 1 військовослужбовців та ув'язнених усіх регіонів України. *

Успіх у Донецькій області, завдяки якому, власне, блок «За ЄдУ» і увій­шов у парламент, підняв авторитет Партії Регіонів (ПР), найвпливовішої в Донбасі. Це була відносно молода партія: її формування почалося в 2000 р. У програмі ПР декларувалися наміри партії домогтися рівних сприятливих умов для розвитку і самореалізації кожного регіону України і кожної тери­торіальної одиниці. Серед основних завдань партія проголосила всебічний розвиток місцевого самоврядування. Після виборів 2002 р. заговорили про «донецький досвід», завдяки якому переважно прокомуністичний електо- рат шахтарського краю проголосував за регіоналів.

Соціал-демократична партія України (об'єднана), що розглядалася як президентський резерв, одержала 6,3 % голосів виборців, хоча очікувала отримати втричі більше.

Виборчий блок В. Ющенка «Наша Україна» у складі десяти правоцен- тристських, центристських та націоналістичних партій і об'єднань виявився по загальнодержавному виборчому округу, переможцем, набравши 23, 6 % голосів.

Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), усупереч жорсткому адміністративному тиску, отримав 7,3 % голосів.

Ліві партії відмовилися йти єдиним фронтом. Комуністи одержали 20 % голосів, соціалісти - 6,9 %. Це значно менше, ніж на попередніх виборах.

Не витримавши конкуренції з іншими партіями в загальнодержавному окрузі (по партійних списках), блок «За ЄдУ» з допомогою адмінресурсу, почав брати під свій контроль так званих незалежних депутатів, які про­йшли в парламент по мажоритарних округах. При цьому депутатів- мажоритарників відкрито підкуповували, викликали в кабінети прези­дентської адміністрації, в податкову службу чи на «бесіди» до представників силових структур.

Адміністративний тиск дав необхідний результат: вдалося зібрати 226 голосів - мінімум, необхідний для виборів керівників парламенту. Таємним голосуванням головою Верховної Ради було обрано В. Литвина, керівника блоку «За ЄдУ», колишнього очільника президентської адміністрації.

Відкрите свавілля влади викликало протести в суспільстві. Перемож­ці - блок «Наша Україна» - були розгублені. Вони сподівалися, що займуть керівні позиції у парламенті і одержать від Президента пропозицію на фор­мування уряду. Напевно, ці надії утримували їх декілька місяців від офі­ційного оголошення про перехід в опозицію.