- •1. Динаміка партійно-політичного життя України другої половини 90-х років
- •2. Парламентські вибори 1998 р. За змішаною системою
- •3. Президентські вибори 1999 р.
- •4. Формування більшості у Верховній Раді. Референдум 2000 р.
- •5. «Касетний скандал» і його політичні наслідки
- •6. Вибори до Верховної Ради 2002 р.
- •7. Акція «Повстань, Україно!» і наростання політичної кризи
- •8. Президентські вибори 2004 р. Конституційна реформа
- •9. Парламентські вибори 2006 p.
- •10. Президентські вибори 2010 р. Скасування конституційної реформи
6. Вибори до Верховної Ради 2002 р.
Після невдачі акції «Україна без Кучми» всі політичні сили чекали виборів до Верховної Ради України.
З кінця 1999 р. у Верховній Раді активно дискутувались питання щодо нового виборчого закону. Головна проблема полягала в тому, за якою системою - пропорційною, змішаною чи мажоритарною - проводити майбутні вибори до парламенту. Зрештою, наприкінці 2000 р. було прийнято закон, відповідно до якого український парламент повинен був формуватись пропорційно, за списками партій. Президент України Л. Кучма наклав вето на цей документ. Затяжна боротьба з парламентом закінчилася 2001 p., коли Л. Кучма підписав закон, в якому залишалася стара пропорційно-мажоритарна система.
Вибори відбулися у березні 2002 р. Як і в попередній виборчій кампанії, влада широко використовувала адміністративний ресурс, своє майже монопольне становище в ЗМІ, тиск на бізнес. У ході виборів були факти підкупу, шантажу, побиття кандидатів і виборців, маніпуляція зі списками, вкидання бюлетенів тощо.
Прибічники «партії влади» йшли на вибори у березні 2002 р. у складі виборчого блоку «За єдину Україну!» («За ЄдУ»), До складу блоку ввійшли Аграрна партія України, Народно-демократична партія, Партія промисловців і підприємців України, Партія Регіонів, Політична партія «Трудова Україна». Цей блок очолив керівник адміністрації Президента В. Литвин.
Його склад - міністри, представники обласних державних адміністрацій, керівники податкових служб, міські голови, директори підприємств, міністри і т. ін. Але результат виборів розчарував владу. За партійними списка- і ми «За ЄдУ» одержала лише 11,8 % голосів - тобто 35 депутатських місць. І Перемога блоку була зафіксована лише в Донецькій області, а також серед 1 військовослужбовців та ув'язнених усіх регіонів України. *
Успіх у Донецькій області, завдяки якому, власне, блок «За ЄдУ» і увійшов у парламент, підняв авторитет Партії Регіонів (ПР), найвпливовішої в Донбасі. Це була відносно молода партія: її формування почалося в 2000 р. У програмі ПР декларувалися наміри партії домогтися рівних сприятливих умов для розвитку і самореалізації кожного регіону України і кожної територіальної одиниці. Серед основних завдань партія проголосила всебічний розвиток місцевого самоврядування. Після виборів 2002 р. заговорили про «донецький досвід», завдяки якому переважно прокомуністичний електо- рат шахтарського краю проголосував за регіоналів.
Соціал-демократична партія України (об'єднана), що розглядалася як президентський резерв, одержала 6,3 % голосів виборців, хоча очікувала отримати втричі більше.
Виборчий блок В. Ющенка «Наша Україна» у складі десяти правоцен- тристських, центристських та націоналістичних партій і об'єднань виявився по загальнодержавному виборчому округу, переможцем, набравши 23, 6 % голосів.
Блок Юлії Тимошенко (БЮТ), усупереч жорсткому адміністративному тиску, отримав 7,3 % голосів.
Ліві партії відмовилися йти єдиним фронтом. Комуністи одержали 20 % голосів, соціалісти - 6,9 %. Це значно менше, ніж на попередніх виборах.
Не витримавши конкуренції з іншими партіями в загальнодержавному окрузі (по партійних списках), блок «За ЄдУ» з допомогою адмінресурсу, почав брати під свій контроль так званих незалежних депутатів, які пройшли в парламент по мажоритарних округах. При цьому депутатів- мажоритарників відкрито підкуповували, викликали в кабінети президентської адміністрації, в податкову службу чи на «бесіди» до представників силових структур.
Адміністративний тиск дав необхідний результат: вдалося зібрати 226 голосів - мінімум, необхідний для виборів керівників парламенту. Таємним голосуванням головою Верховної Ради було обрано В. Литвина, керівника блоку «За ЄдУ», колишнього очільника президентської адміністрації.
Відкрите свавілля влади викликало протести в суспільстві. Переможці - блок «Наша Україна» - були розгублені. Вони сподівалися, що займуть керівні позиції у парламенті і одержать від Президента пропозицію на формування уряду. Напевно, ці надії утримували їх декілька місяців від офіційного оголошення про перехід в опозицію.