7. Розкрити психологічну сутність сприймання, проаналізувати особливості зв’язку відчуттів та сприймання.

Досконалість сприймання зростає із збільшенням досвіду суб’єкта, бо при кожному новому сприйманні предмета чи явища пожвавлюються сліди, які залишилися від попереднього сприймання таких самих або ж подібних об’єктів, і активізовані минулі враження зливаються з новим відображенням, поширюючи і поглиблюючи образ сприйнятого. Ми бачимо більше якостей, чуємо нові відтінки звучання, помічаємо нові боки та властивості.

Зміст сприймання визначається такими важливими психологічними чинниками, як настанова на сприймання, інтерес, значущість сприйманого для суб’єкта.

Сприймання залежить і від бажання чи небажання школяра сприйняти об’єкт, від його настроїв, переживань і почуттів, від світогляду і знань, вольових якостей та особливостей характеру і темпераменту. Залежність сприймання людини від змісту всього її попереднього досвіду називається апперцепцією.

Властиве в певних умовах усім людям неадекватне, помилкове відображення пре6дметів називається ілюзією. Наприклад, світлі предмети здаються більшими порівняно з темними, рівні за величиною предмети розміщені вертикально, сприймаються більшими, ніж ті, що розміщені горизонтально.

За індивідуальними властивостями сприймання можна поділити на типи: аналітичний, синтетичний, аналітико – синтетичний; суб’єктивний і об’єктивний.

Школярі, що належать до аналітичного типу, схоплюють передусім деталі сприйманих об’єктів, а потім переходять до їх узагальнення; у представників синтетичного типу сприймання переважають загальні враження, часом на шкоду пізнання окремих якостей предметів і явищ. Для аналітико-синтетичного типу властива здатність сприймати як деталі, тік і об’єкти в цілому.

Учні суб’єктивного типу сприймання “забарвлюють” образи сприйнятих об’єктів власними переживаннями, накладають на них відбиток свого емоційного стану. Для представників об’єктивного типу сприймання властива безпристрасність і точність, нейтральність під час сприймання довкілля.

Сприймання, яке має цілеспрямований, планомірний і тривалий характер, називається спостереженням.

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття.

Результатом сприймання є цілісний образ об'єкта. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.

Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі.

Гештальтисти, зрозумівши недостатність такого підходу до пояснення сприймання, висунули свою концепцію центральних механізмів формування перцептивного образу (Келлер). Вони перенесли сприймання із сіткового на мозковий рівень, зберігши при цьому пороки старої психофізіології. Розглядаючи процеси формування образу сприймання як пряме відображення фізіологічних процесів структуроутворення, що ніби проходять у нервовій системі, вони прийшли до хибного розв'язання проблем сприймання.

Критичний аналіз цих поглядів зробили в своїх роботах вітчизняні психологи С. Л. Рубін штейн, О. М. Леонтьєв, П. Я. Гальперін та ін. На його основі був розроблений принципово новий підхід до вивчення проблеми сприймання. Виходячи із сєченівського розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів, вони почали розглядати сприймання як своєрідну дію, спрямовану на обстеження об'єкта сприймання і на створення його копії, його подібності.

Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта: його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їхньої істинності є практична діяльність людини. Сприймає дійсність не ізольоване вухо чи око, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкта, її бажання, інтереси, почуття тощо.

Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості називають аперцепцією.

Вона відіграє важливе значення в житті і діяльності людини. Людському сприйманню вона надає активний характер. Наприклад, ставлення студентів до сприймання психологічних знань різне до і після проходження педагогічної практики в школі.