До змінних факторів належать трудові фактори та елементи оборотних фондів (сировина, матеріали, енергія), тобто все те, що дуже швидко може бути мобілізоване для збільшення випуску продукції, або від чого легко можна відмовитися, якщо потрібно скоротити виробництво. Відповідно витрати, пов'язані з придбанням змінних факторів, називають змінними. Вони звичайно збільшуються пропорційно обсягу виробництва.
Можливість оптимізації структури змінних витрат пов'язана ще з двома явищами, які теж були відкриті представниками неокласичної економічної теорії. Це, по-перше, можливість взаємного заміщення різних факторів капіталу; по-друге - існування теоретичного оптимуму сполучення факторів виробництва, при якому сумарні витрати на вкладання коштів будуть мінімальними.
Визначення раціонального сполучення виробничих факторів є однією з найважливіших умов, необхідних для доведення режиму роботи підприємства до теоретично можливого рівня ефективності, наближеного до «умовного рівня гомеостазу».
3. Визначення оптимальних параметрів виробничої діяльності з урахуванням фактору часу. Фактор часу є одним із найважливіших параметрів оперативного управління процесами виробництва і реалізації продукції. Не випадково формула успіху на ринку: «Потрібна річ в потрібному місці в потрібний час» - відводить цьому фактору ключову позицію.
Найважливішими характеристиками ефективності здійснення в часі процесів виробництва і реалізації продукції є:
• середній залишок обігових коштів підприємства;
• середній період оборотності обігових коштів.
Середній залишок обігових коштів - це та сума обігових коштів, якою оперує підприємство в кожний з моментів часу розрахункового періоду. Це обсяг обігових коштів, які перебувають одночасно на підприємстві у всіх формах.
Середній період оборотності - це час, протягом якого обігові кошти здійснюють один оборот, проходячи всі зазначені стадії.
Формула «Час — гроші» розкривається саме у взаємозв'язку обох зазначених показників. З вихідних формул можна вивести реальну формулу, що погоджує час і гроші:
Де Р - обсяг продукції в грошовому вираженні, реалізованої за розрахунковий період (місяць, рік), грн.; Ооб - середній залишок обігових коштів підприємства, грн.; Д - тривалість розрахункового періоду в днях (зокрема, для року Д = 365 дн.); Т - середній період одного обороту обігових коштів, днів.
Таким чином, у лівій частині рівняння ми маємо гроші, у правій - час. З формули стає очевидним той вплив, який здійснює на ефективність підприємства фактор часу. При незмінних чисельниках (обсяг продукції, реалізованої протягом року, не змінюється) існує пряма пропорційна залежність між знаменниками. Якщо період оборотності збільшується хоча б на день або навіть на годину чи хвилину (і ми не хочемо втратити за рік жодної гривні доходу), то неминуче змушені будемо збільшувати середній залишок обігових коштів. І навпаки, будь-яке скорочення періоду оборотності дозволяє вивільнити кошти, «заморожені» на складах продукції.
Ефективність підприємства формується також з хвилин і секунд робочого часу, раціонально вкладеного у виробничий процес. І це - теж компоненти, що формують гомеостаз і обумовлюють збільшення «вільної енергії» у системі.
4. Визначення оптимальних просторово-часових параметрів виробництва. Суть даного аналізу зводиться до того, щоб визначити ту виробничу стадію (глибину переробки сировини), після якої реалізація продукції давала б даному підприємству максимальну вигоду.
Як правило, будь-який вид продукції у своєму життєвому циклі проходить довгий стадійний шлях: від початкових етапів переробки сировини до кінцевих етапів сервісного обслуговування готової продукції. У цьому циклі беруть участь багато підприємств. Кожне підприємство самостійно вибирає той відрізок шляху (стадії виробництва й експлуатації продукції), в якому йому вигідно діяти. Сільськогосподарське підприємство може не обмежитися стадіями виробництва сільгосппродукції, створивши торговельну і сервісну мережу. Або навпаки, переробні чи сервісні підприємства, не задовольнившись якістю сільгосппродукції, можуть взяти у свої руки її виробництво.
Одним із критеріїв вибору конкретним підприємством точки оптимальності завершення виробничого циклу є максимальна прибутковість виробничої стадії для даного підприємства. Товар має зніматися зі сфери виробництва у сферу реалізації в найвищій точці отримання ним своєї прибутковості.
Щоб визначити цю точку, слід зробити ґрунтовний аналіз (із усіма зазначеними елементами) всіх можливих стадій виробництва, в яких потенційно може брати участь дане підприємство. При цьому варто додати, що потенційно можливі стадії, які прийнятні для конкретного підприємства, залежать від індивідуальних особливостей даного підприємства, його технічного і трудового потенціалу, інвестиційних можливостей і багато чого іншого.
5. Формування мотиваційного інструментарію підтримки гомеостазу підприємства. Усі зазначені елементи аналізу об'єднані однією метою - досягнення найбільш ефективного режиму роботи підприємства, який би сприяв максимальному накопиченню «вільної енергії» у даній економічній системі. Будь-яке відхилення від цього стану означає «відхід» за межі «умовного гомеостазу» системи, що спричиняє різке збільшення витрат підприємства. Тому механізм негативного зворотного зв'язку при стабільно працюючому підприємстві має жорстко регламентувати виробничу дисципліну, обмежувати будь-яку ініціативу, яка призводить до порушення норм витрати сировини і матеріалів (за незначними винятками дійсно інноваційних рішень, що сприяють підвищенню якості виробництва).
Отже, довгострокова вигода прибутковіша за швидкий виграш.
4. Управління факторами трансформації підприємства
У своїй діяльності фірма може мати справу зі здійсненням двох видів трансформації гомеостазу - прогресивного і регресивного.
Прогресивна трансформація гомеостазу відбувається в тому випадку, якщо в системі накопичується зайва «вільна енергія» (надлишок вільних коштів), і виникають передумови підвищення рівня гомеостазу підприємства.
Регресивну трансформацію гомеостазу підприємство змушене здійснювати при зменшенні в системі «вільної енергії» і неможливості підтримання існуючого рівня виробництва і збереження досягнутих раніше фінансових результатів господарської діяльності.
Зміна гомеостазу підприємства є не що інше, як певна біфуркація, якій властиві певні особливості. По-перше, це, у повній відповідності зі значенням даного терміна {«furka» - латинською означає «вила», тобто розгалуження), своєрідне розгалуження можливостей, з яких фірма може вибрати найбільш прийнятний варіант. По-друге, у теоретичному плані це «катастрофа», якісний стрибок, після якого старий гомеостаз, пов'язаний з певною технологією виробництва конкретної продукції, припиняє існувати, і на зміну йому приходить інший. У будь-якому випадку це не може відбутися миттєво, так що термін «катастрофа» у даному випадку виправданий, ще й тим, що звичайно подібне переозброєння пов'язане з меншим (кілька днів) чи більшим (кілька тижнів або місяців) призупиненням виробництва для зміни технології.
Головна особливість трансформаційного стану підприємства: він дає можливість фірмі змінити всі задіяні фактори виробництва - як перемінні, так і постійні. При цьому підприємство може збільшити масштаб виробництва або зменшити його, налагодити випуск нової продукції або згорнути виробництво.
Проблема трансформації гомеостазу має певні загальні закономірності, що передбачають вирішення конкретних завдань.
1. Визначення базового рівня нового гомеостазу. Однією із переваг, що надає підприємству трансформація гомеостазу, є можливість віртуального перебору й оцінки потенційних варіантів розвитку.
Щоб «вільний вибір» біфуркальних продовжень (які передбачають якісні зміни) дав очікуваний результат і було вибрано дійсно найефективніший варіант, необхідно виконати якомога повніший економічний аналіз кожного з варіантів. Це обґрунтування має враховувати економічні характеристики (витрати і прибутковість) різного сполучення виробничих факторів, технічні й економічні можливості підприємства, ринкову кон'юнктуру й існуючі обмеження.
Основні методичні принципи подібного аналізу ґрунтуються на таких засадах:
а) кожний із можливих технологічних варіантів базується на конкретній техніко-економічній базі (устаткуванні, комунікаціях, певних вимогах до виробничих приміщень, наявності виконавців потрібної кваліфікації, режимі енергозабезпечення, умовах постачання тощо);
б) варіанти мають порівняно вузькі діапазони оптимальності за обсягом продукції, що випускається;
в) вигідність кожного з варіантів різко знижується при відхиленні від оптимального обсягу виробництва: зростають граничні витрати, зменшується гранична прибутковість одиниці продукції;
г) можна очікувати також на різке погіршення зазначених економічних характеристик при відхиленні від запроектованого набору змінних факторів або при зміні їх поєднання/ комбінації.
Отже, так само невигідно, як намагатися насичувати попит, використовуючи потужність, що значно поступається оптимальним значенням обсягу виробництва (переексплуатація потужності), так і працювати підприємству, з недовантаженою потужністю, що може статися внаслідок зменшення реальної потреби ринку (недовантаження). Щоб цього не сталося, слід точно визначити оптимальні параметри гомеостазу ще на стадії вибору.
2. Визначення оптимального варіанта здійснення трансформаційних процесів у часі. Оптимізація часового компонента передбачає, у свою чергу, вирішення кількох конкретних завдань:
по-перше, завчасного вибору орієнтовного часового періоду існуючого даного виду продукції з виробництва; причому попередні прогнозні оцінки цього параметра повинні бути здійснені ще до того, як продукція буде запущена;
по-друге, раціонального розподілу в часі окремих видів робіт (а відповідно, і коштів), а також усього комплексу робіт (досліджень), пов'язаних з підготовленням і здійсненням трансформації підприємства;
по-третє, визначення фактичного моменту здійснення процесу трансформації, який би забезпечував мінімальні втрати для підприємства; у даному випадку доречний вираз «спіймати момент».
Трансформаційний процес пов'язаний з втратами для підприємства (простої, вихід з одних ринків і входження в інші). Життєвий цикл виробництва будь-якого товару на підприємстві нерівномірний у своєму процесі. Неминучі природні підйоми (на початку циклу) і загасання (наприкінці).
Важливим завданням є пом'якшення можливих відчутних явищ, які підприємство може переживати в період зміни гомеостазу. Одним із заходів є максимальне скорочення часу безпосереднього запуску нової потужності у виробництво. Ще одним напрямком є диверсифікація виробництва.
Під диверсифікацією розуміється розширення сфери виробництва за рахунок внесення до неї нових продуктів. Диверсифікація дає можливість розосередити в часі (десинхронізувати) трансформаційні процеси для різних видів виробництва на даному підприємстві. Тим самим негативні моменти перебудови за кожним з них стають менш відчутними на загальному тлі виробничої діяльності підприємства. Спади за одним із продуктів компенсуються підйомами на інших ділянках.
3. Визначення оптимальних джерел фінансування інвестиційних процесів. При визначенні джерел фінансування трансформаційних процесів необхідно домагатися раціонального сполучення власних і запозичених коштів. При цьому власні кошти доцільно задіяти на недорогих, але довгострокових роботах підготовчого періоду. Запозичені кошти (кредит, позики), якщо без них не можна обійтися, повинні залучатися за принципом «імпульсного енергетичного вливання» для фінансування дорогих, але короткострокових робіт, пов'язаних безпосередньо з переозброєнням підприємства (закупівля устаткування, програмного забезпечення, оснащення). Основне завдання - максимально зблизити в часі періоди інвестування коштів і економічної віддачі нової технології.
Ще одним джерелом фінансування може бути використання «енергії руйнування старого гомеостазу», тобто реалізація (продаж) елементів старої технології (устаткування, будівельних елементів). Ефективність цього процесу можна підвищити, якщо почати підготовку до реалізації (інвентаризація, пошук потенційних покупців тощо) задовго до самого моменту розпродажу.
4. Формування мотиваційного інструментарію, що забезпечує трансформаційні процеси. Якщо завдання підтримки гомеостазу (механізми негативного зворотного зв'язку) спирається, головним чином, на негативну мотивацію (обмеження, заборони, санкції), розв'язання трансформаційного завдання (механізми позитивного зворотного зв'язку) повинне покладатися переважно на інструменти позитивної мотивації (стимули, пільги, заохочення). Тільки енергія позитивної мотивації може дозволити мобілізувати творчий потенціал працівників підприємства на пошук принципово нових напрямків розвитку підприємства. Щоб не створювалася суперечлива атмосфера «змішання» дії механізмів негативного і позитивного зворотного зв'язку, необхідно чітко розмежовувати сфери діяльності й обов'язки, де саме повинні використовуватися інструменти негативної, а де - позитивної мотивації.
З формуванням основ динамічного інформаційного суспільства епізодичні трансформаційні процеси в житті підприємства, повинні стати основою його діяльності. Вони забезпечують фірмі провідні позиції і є запорукою стійкого розвитку на основі постійного підвищення ефективності.