7. Світовий ринок позичкових капіталів

Сучасний світовий ринок позичкових капіталів включає в себе: світовий кредитний ринок, світовий фінансовий ринок та євроринок. Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов'язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів.

Світовий кредитний ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків.

Світовий фінансовий ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі й в євровалютах.

Євроринок — це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті.

В наш час світовий ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції й розподілу фінансових ресурсів у світовому економічному просторі і він охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн світу.

До валютного елемента в структурі світового ринку позичкового капіталу належать: • міжнародні ринки; • європейський ринок; • національні ринки.

Міжнародний ринок, як сукупність національних валютних ринків, в своїх відносинах використовує як національні валюти, що вільно конвертуються, а також євро і спеціальні права запозичення (СПЗ).

Національні ринки проводять операції виключно з національною валютою.

Євроринок включає грошові засоби в валютах, які функціонують як позичковий капітал за межами країн походження. Операції на евровалютному ринку проводяться в евровалютах.

У євроринок входять: єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій, або європозик.

Серйозною проблемою світового ринку позичкового капіталу є заборгованість і своєчасні розрахунки за борговими зобов'язаннями.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації як відмови від платежів по боргу суверенними боржниками

8. Проблеми зовнішньої заборгованості у мев

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, пов’язаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від’ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші. До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестицій і товарів. В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком “нафтодоларів” країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей. За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд дол. до 2,3 трлн дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол. Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник “вторинний ринок боргів”, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобов’язаннями на початку 90-х років перевищив 100 млрд дол.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов’язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

• відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

• зниження обмінного курсу місцевої валюти;

• жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

• стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

Починаючи з 1994 року МВФ надає кредити Україні. За 1994-2001 роки були підписані проекти співробітництва Світового Банку і України на суму 6,4 млрд дол., з них позики СБ – 4,8 млрд. дол.

Структура зовнішнього боргу України станом на 2009 р. наступна: загальний розмір зов-нішнього боргу — 105,4 млрд. доларів США (56,4 % від ВВП), державний борг — 14,2 млрд. доларів, борг банківського сектора — 42,1 млрд. доларів США, борг інших секторів економіки — 49 млрд. доларів. Постійне відслідкування, визначення та запобігання основним загрозам фінансової безпеки значно полегшує її підтримання на належному рівні. Це також дає можливість своєчасно розробляти і здійснювати практичні заходи щодо зниження фінансових ризиків та їх повної ліквідації. Усі загрози національним фінансовим інтересам можна поділити на внутрішні і зовнішні.

До зовнішніх загроз відносяться:

- значне від ємне зовнішньоторговельне сальдо;

- залежність реформування економіки від отримання іноземних кредитів;

- зростання зовнішнього державного боргу;

- втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій;

- залежність фінансового ринку від світового;

- дефіцит платіжного балансу країни.

Зовнішня заборгованість – сума фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами на визначену дату, котра належить погашенню у встановлені терміни. Погроза поєднання кризи платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості може виникнути в тому випадку, коли уряд збільшує зовнішній борг за рахунок закордонних позик, особливо якщо їхні розміри значно перевищують дефіцит рахунку поточних операцій