18. Європейський Союз – сутність та етапи розвитку

Відправним моментом інтеграції в Західній Європі стало утворення в 1951 році європейського Об’єднання Вугілля і Сталі (ЄОВС). Пізніше виникли Європейське Економічне Співтовариство (СЕС) і Євратом. На основі цих трьох співтовариств і виник сучасний Європейський Союз – ЄС. У 1987 році між членами Європейських співтовариств був підписаний Єдиний європейський акт, за яким передбачалося створення Сполучених Штатів Європи, в межах яких не мало би бути національних кордонів і перепон на шляху переміщень людей, капіталів, товарів і послуг. З цією метою намічалося, що повинні бути введені єдині: громадянський паспорт; валюта; система стандартів; система комунікацій і транспорту; спільна митна система; податки. За таким же актом скасовуються всі платежі та регулюючі інструкції, спрямовані на обмеження взаємної торгівлі, мають визнаватися рівноцінними національні сертифікати та дипломи про освіту. 7 лютого 1992 року держави-члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз. З 1 листопада 1993 року Договір набрав сили, тобто з цього моменту починається відлік часу існування Європейського Союзу.

На даний час членами ЄС є такі країни: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Естонія, Данія, Ірландія. Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Словенія, Словаччина, Сполучене Королівство, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чеська Республіка, Швеція. Усього в ЄС 27 країн –членів.

Головна особливість існування й функціонування Європейського Союзу полягає в тому, що його органи наділені повноваженнями на прийняття з ряду питань співробітництва ухвал, які мають безпосередню обов’язкову силу для країн-членів.

За даними літератури, європейський союз виконує такі основні завдання, як сприяння економічному і соціальному прогресу, його збалансованості й стійкості (для цього необхідним є створення простору без внутрішніх кордонів, підсилення економічного й соціального зближення, заснування економічного валютного союзу, включаючи запровадження єдиної валюти); затвердження свого статусу і призначення на міжнародній арені (робити це шляхом проведення зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи можливе формування спільної оборонної політики, яка з часом приведе до спільної оборони); підсилення захисту прав та інтересів громадян-членів (шляхом введення громадянства ЄС); розвиває тісне співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ; зберігає, а при необхідності й переглядає та вдосконалює систему зв’язків і відносин, яка складається у співтовариствах.

19. Міжнародні економічні організації та їх роль в системі мев.

Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої країни в цілому.

Світова організація торгівлі (СОТ)– це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 156 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

ФАО- Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй грає провідну роль в міжнародній діяльності, направленій на боротьбу з голодом. Обслуговуючи як розвинені, так і такі, що розвиваються країни, ФАО виступає як нейтральний форум, де всі держави зустрічаються на рівноправній основі в цілях обговорення угод і проведення дискусій по питаннях політики. ФАО є також джерелом знань і інформації. Ми допомагаємо країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою. З самого моменту утворення цієї організації, яка була створена в 1945 році, приділяють особливу увагу розвитку сільських районів, де проживає 70 відсотків бідного населення світу, що випробовує проблему голоду.