5. Зовнішня політика.

У цей період керівництво СРСР прагнуло поліпшити зовнішньополітичне становище країни, перебороти певне відчуження у відносинах між Радянським Союзом і США. Початок 1970-х рр. був ознаменований розрядкою міжнародної напруженості.

Відносини з США. Брежнєв зустрічався з американськими президентами:

• в 1972 р. в Москві з Ричардом Ніксоном;

• в 1974 р. у Владивостоці з Джеральдом Фордом;

• в 1979 р. у Відні з Джеймсом Картером.

Результатом зустрічей було підписання договорів про скорочення гонки озброєнь.

Відносини з «табором соціалізму». У відносинах з країнами Східної Європи СРСР продовжував політику грубого диктату і втручання у їхні внутрішні справи.

Але остаточно підірвало політику розрядки радянське вторгнення в Афганістан у 1979 р.

У 1979 р. в Афганістані, відбувся державний заколот, країна опинилася напередодні громадянської війни. Керівництво СРСР прийняло рішення щодо введення радянських військ в Афганістан з метою утвердити в цій країні про радянський режим і запобігти зростанню впливу США і Пакистану в цьому регіоні.

Введення радянських військ в Афганістан викликало різке засудження НАТО, а потім загострення відносин СРСР із США та іншими країнами.

Війна СРСР обійшлася (за офіційними, значно заниженими даними) у 13 тисяч вбитих та більш як 37 тисяч поранених військовослужбовців, а також підірвала міжнародне довір’я до СРСР.

Однак спроба нав’язати Афганістану соціалістичну модель розвитку зазнала повного краху.

6. Прихід до влади Горбачова.

10 листопада 1982 р. помер Л.І. Брежнєв. На цей час країна знаходилась у глибокій кризі. Після смерті Брежнєва керівництво країною переходило до

Ю.В. Андропова (листопад 1982 – лютий 1984 рр.) та

К.У. Черненка (1984 – 1985 рр.). Але за цей час вжити дієвих заходів щодо подолання кризи не вдалося.

11 березня 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М.С.Горбачов (у березні 1990 р. обраний президентом СРСР).

З приходом до влади Горбачова сталися кардинальні зміни в керівництві партії та країни.

7. «Прискорення» і «гласність», «нове мислення».

З обранням Горбачова Генеральним секретарем починається завершальний період історії СРСР, що набув назву «перебудова».

Згідно із задумом Горбачова і його прибічників, перш за все О. Яковлєва, Е. Шеварднадзе, «перебудова» повинна була охопити всі сфери життя радянського суспільства, реформувати його тоталітарну сутність, дати простір розвитку демократії.

Чіткої програми у ініціаторів реформ не було, у другій половині 80-х років йшов пошук шляхів виходу з кризи.

Курс на «прискорення». Перший етап реформ (1985-1986 рр).

Уже у квітні 1985 р. був проголошений курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР. Його основні положення зводилися до наступного:

- перебороти значне зниження темпів економічного зростання;

- перебороти відставання вітчизняного машинобудування як базової галузі

економіки на основі широкого впровадження НТР;

- виробити до 2000 року стільки ж продукції, скільки було вироблено за 70

років існування радянської влади;

- виробити новий господарський механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва;

- удосконалювати структуру управління.

Другий етап реформ (1987 – 1989 рр.).Головним змістом другого етапу реформ стала орієнтація на перехід від адміністративних методів до економічних при збереженні централізованого управління.

Однак нова реформа, здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці. Кооперативи обкладалися непомірним податком (понад 40%). Незважаючи на прийняття закону «Про індивідуальну трудову діяльність, на шляху товаровиробників виникло безліч перешкод. Спроби перетворень не були підкріплені продуманою грошовою, кредитною, фінансовою політикою, що привело до сплеску інфляції в країні в 1988 р. З магазинів зникли товари першої необхідності, почала вводитися вже забута карткова система. У 1989 р. у країні почалися масові страйки шахтарів. Незабаром страйковий рух охопив практично всі галузі промисловості. Реформа була приречена на провал.

Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990-1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Але нова програма також виявилася нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців вона зазнала краху.

Політика «гласності» проводилась з 1987 р. коли Горбачов у своєму виступі уперше висунув ініціативу з розвитку гласності і демократизації суспільства.

Особливого поширення «гласність» набула після ХІХ конференції КПРС (червень 1988 р), яка прийняла спеціальну резолюцію «Про гласність».

Внаслідок лібералізації життя в СРСР почало формуватися відкрите демократичне суспільство, в якому поступово утверджується свобода слова; вільний доступ до інформації; право на критику влади; можливість широкої участі в політичному житті країни.

В березні 1990 р. на ІІІ позачерговому з’їзді народних депутатів було скасовано 6 – статтю Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС, після цього у країні почала складатися система багатопартійності. На з’їзді була введена посада Президента СРСР – ним був обраний М.С.Горбачов.