35. Драматична поема л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.

Драматична поема “Сніг у Флоренції” – вершинний твір і певний підсумок роздумів Ліни Костенко над проблемою ролі художника у суспільному житті, про вписаність таланту у часопросторі. Парадоксальна назва твору і промовистий підзаголовок – “Сад нетанучих скульптур” забирають увагу Драматична поема Л.Костенко «Сніг у Флоренції»: особливості конфлікту.читача, котрий прагне розкодування загадки. Рідкісний сьогодні жанр драматичного диспуту з одного боку потверджує невмирущість традиції психологічної драми Лесі Українки, а з іншого – вписує поему у світовий контекст, де проблема вибору, здійсненого творчою натурою, віддавна тривожила таланти. Процес самоспостереження, котрий здійснює Джованфранческо Рустичі при заході свого життя, інтерпретується авторкою як етичний урок сучасникам і нащадкам. Болючий досвід самопізнання, спізнений і безнадійний для самого героя, оприявлюється поетесою як засторога. Енергія впливу на читача забезпечується інтенсивністю руху до істини обох опонентів, що подолали часопростір власного земного буття. Тільки в дискусії, де спроба самозахисту перекривається жорсткими аргументами досвіду іншого великого творця, котрий не поступився найсвятішим, із магми майже непосильних переживань героя виокремлюється істина.За способом самозбереження Рустичі у Ліни Костенко – вічний утікач. Але визнати це він не має мужності, тому, аби виправдати себе, апелює до імені і досвіду великого Данте (“Він теж молився іншим небесам”), котрого прихистила чужа земля.Ліна Костенко послідовно художньо окреслює своє бачення позиції митця: народ свій люблять не тому, що він найкращий, а через те, що він твій. І край, у якому випало народитися, так само потребує твоєї любові, діяльного співчуття. Удосконалювати образ своєї нації у світі можна лише шляхом власного удосконалення.

36. Проблема «митець і влада» в драматичній поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».

Драматична поема "Сніг у Флоренції" – вершинний твір і певний підсумок роздумів Ліни Костенко над проблемою ролі художника у суспільному житті, про вписаність таланту у часопросторі. В поемі йдеться про XVI ст., французьке містечко Тур, де в монастирі усамітнився старий італійський скульптор Джованфранческо Рустичі, але, по суті, у творі Ліни Костенко змодельовано духовно-психологічну ситуацію в Україні 1970-х рр. По обидва боки монастирського муру склалася атмосфера, яка гнітить особистість, пробуджуючи страх і покору. Блискучий митець перетворюється на раба владик і юрби! Рустичі багато нарікає на обставини, на неможливість працювати із замовниками, бо “усі володарі – Прокрусти” Звичайно, кожен з можновладців розгортає й реалізує в житті власну, переважно, егоїстичну волю. Коли ж митець виконує цю волю або підпорядковується їй, він втрачає творче начало, оскільки його бачення світу за таких умов виявляється зайвим. Художній досвід антипода Рустичі Буонарроті свідчить, що справжній митець навіть у межах замовлення може сягнути досконалості. Для цього необхідна внутрішня свобода та незалежність.Мораль поеми в тому, що справжній митець має нести важкий тягар, бути сином народу, стоїчно долати незгоди, втішатися тим, що вічність — його спільник, а не скороминущих властителів. Дивовижна метафора є в поемі Ліни Костенко «Сніг у Флоренції» — створена зі снігу статуя, що розтає, коли пригріє сонце. Вона яскраво ілюструє те, що слава вельмож ефемерна, вона минає разом із владою. Але генії залишаються, як Буонарроті, який не зламався: замкнувся в гордій самотині, у болях за долю республіки, перетворився на фортецю духу, не возвеличував земних володарів.