2.2 Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт - галузь, яка покликана задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях та інших послугах автомобільного транспорту і включає суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності, які забезпечують перевезення пасажирів, вантажів, експедиційне і технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, підготовку кадрів та здійснюють інші види діяльності, пов'язані із своєчасним і повним задоволенням потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях[31].

Термін "автомобільні перевезення" означає будь-яке переміщення дорогами, що відкриті для загального користування, навантаженого чи не навантаженого, з пасажирами чи без, транспортного засобу, який використовується для перевезення пасажирів або вантажів[32].

Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального призначення здійснюються перевізниками за замовленням власників вантажу чи уповноважених ними осіб. На початку XX століття міжнародні автомобільні перевезення регламентувала Конвенція про вре­гулювання авторуху між країнами, встановлення технічних вимог до автомашин у міжнародному сполученні, прав управ­ління автомобілем, уніфікації сигналів на автошляхах (Париж, 1926). Поширення міжнародних автомобільних перевезень призвело до розробки Конвенції про шляховий рух та до Про­токолу про дорожні знаки і сигнали (Женева, 19 вересня 1949 р.). До них приєдналися відповідно майже 100 та 50 дер­жав. Колишній СРСР також був їх учасником з 1959 p. Вка­зані акти чинні у редакції від 8 листопада 1968 p. Сьогодні вони відомі за назвами: Конвенція про шляховий рух та Конвен­ція про дорожні знаки і сигнали. Підписані від імені України 8 листопада 1968 р. та схвалені 25 квітня 1974 p., вони стали чинними для України відповідно з 21 травня 1977 р. та б черв­ня 1978 p.

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між європейськими державами визначає Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (інакше: КДПВ або ЦМР), підписана у Женеві 19 травня 1956 p. Вона стала чинною з 2 липня 1961 p., а сьогодні діє у редакції від 5 липня 1978 р. Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранс­портного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення усієї операції перевезення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. Конвенція передбачає, що договір перевезення вантажу автотранспортом підтверджується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником. Накладна складається у трьох примірниках. Перший вручається відправнику, другий додається до товару, третій залишається у перевізника. Іноді накладну складають у чотирьох екземплярах, два з яких залишаються у перевізника. Накладну підписують відправник та перевізник. При доставці для розвантаження покупцю, він вказує час при­буття автомашини для розвантаження і вибуття після розван­таження, підписує накладну і засвідчує підпис печаткою. Ван­таж видається зазначеному в ній отримувачу.

Якщо до перевезення подається різноманітний або поділе­ний на партії вантаж, чи перевезення здійснюють різні транс­портні засоби, як продавець, так і перевізник мають право вимагати окрему накладну на кожний транспортний засіб, ко­жен вид чи партію вантажу. У накладній на міжнародне пере­везення зокрема вказують: місце і дату її складання; назву та адресу відправника й перевізника; місце і дату прийняття вантажу до перевезення; місце його передачі отримувачу; назву та адресу отримувача; прийняте позначення характеру ванта­жу і спосіб його упаковки, а у випадку перевезення небезпеч­них вантажів — їх звичайно визнане позначення; кількість вантажних місць, їх маркування та номери; вагу вантажу брут­то або кількість вантажу, виражену в інших одиницях виміру; витрати, пов'язані з перевезенням (провізна плата, митні збо­ри, додаткові та інші витрати, зроблені з моменту укладення договору до здачі вантажу); відомості, необхідні для виконан­ня митних та інших формальностей. Відповідно до норм Конвенції перевізник відповідає, якщо вантаж втрачено повністю або частково чи заподіяно шкоду в період з моменту прийняття вантажу до перевезення і до мо­менту його доставки, а також у результаті затримання достав­ки. Перевізник завжди відповідає, якщо: втрата, пошкодження чи затримання в доставці викликані несправністю транспорт­ного засобу; мала місце неправомірна поведінка чи недбалість особи, у якої транспортний засіб було орендовано, або служ­бовців транспортної організації.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата, збитки чи затримання доставки вантажу виникли у результаті: неправомірних дій чи недбалості позивача; вка­зівок позивача, які не пов'язані з неправомірними діями чи недбалістю перевізника; недоліків вантажу, що зумовлені його специфічними властивостями; настання обставин, яких пере­візник не міг уникнути, і наслідків, яких він не міг відвернути. В останньому випадку перевізник повинен довести розсудли­вість своїх дій та неможливість уникнення шкоди. Серед міжнародних договорів є такі, що регулюють переве­зення специфічних вантажів, або таких, що вимагають спеці­альних застережних заходів і особливих умов при транспор­туванні. Такою є, наприклад, Європейська конвенція про між­народне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО ве­ресня 1957 p., яка набула чинності 29 січня 1968 p. її учасни­цями є, зокрема, Австрія, Англія, Бельгія, Іспанія, Італія, Люк­сембург, Нідерланди, Польща, Португалія, ФРН, Франція, Швейцарія, Швеція. Колишній СРСР у згаданій Конвенції участі не брав. Україна теж не бере у ній участі. Міжнародні договори можуть містити застереження про за­борону перевезення між державами, що домовляються, або транзит їх територіями окремих вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, військового спорядження, вибухових матеріалів та інших небезпечних чи шкідливих речовин.

Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом є специфічним видом перевезень, враховуючи потенційну небезпеку вантажів, що перевозяться. Тому до перевезень небезпечних вантажів пред'являються особливі підвищені вимоги, як до самого транспорту, так і до персоналу. Перевезення небезпечних вантажів з мінімальним ризиком можливо лише за умови дотримання встановлених вимог.

Для забезпечення виконання вимог нормативних документів, що регламентують перевезення небезпечних вантажів, встановлені обов’язки різних учасників перевезень таких вантажів. Відповідно до вимог Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів”. Згідно цих нормативних документів учасниками перевезень небезпечних вантажів є:

Відправник небезпечних вантажів;

Перевізник небезпечних вантажів;

Одержувач небезпечних вантажів;

Вантажник, що здійснює завантаження транспортного засобу або контейнера, небезпечними вантажами;

Відповідальний за наповнення;

Пакувальник;

Оператор контейнера-цистерни (переносної цистерни).

За порушення законодавства про перевезення небезпечних вантажів юридичні та фізичні особи несуть відповідальність згідно з законом.

При кожному пред'явленні небезпечних вантажів до перевезення повинні бути вжиті визначені заходи, спрямовані на те, щоб всі особи, які у процесі транспортування можуть стикнутися з відвантаженими до перевезення небезпечними вантажами, були належним чином сповіщені про потенційну небезпеку, що притаманна цим вантажам.

Звичайно це робиться шляхом нанесення на транспортні пакети та упаковки спеціального маркування і знаків небезпеки, а також шляхом включення відповідної інформації в товаро-транспортні документи й розміщення на транспортних одиницях інформаційних таблиць небезпечного вантажу та, якщо таке вимагається, знаків небезпеки.

Відповідно до вимог Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджені наказом МВС України від 26.07.2004 № 822 обов’язки щодо виконання процедур відправлення небезпечних вантажів покладені на вантажовідправників таких вантажів.

Коли виконання деяких вимог, що стосуються процедур відправлення, покладено на інших учасників перевезень небезпечних в а н т а ж і в , н а п р и к л а д м а р к у в а н н я т р а н с п о р т н и х о д и н и ц ь інформаційними таблицями небезпечного вантажу та знаками небезпеки, вантажовідправник зобов’язаний проконтролювати виконання цих вимог.

Також необхідно, щоб відправник небезпечного вантажу на випадок аварії, що може статись під час перевезення, надавав необхідну інформаціющодо видів небезпеки вантажу і заходів з ліквідації наслід Завдання перевізних документів полягає в забезпеченні наявності точної, надійної, інформації про небезпечні вантажі, що перевозяться, яка відповідає нормативним вимогам. Достовірна і точна інформація, передана між Сторонами, що несуть відповідальність за документування, упакування та обробку небезпечних вантажів, забезпечує безпеку та ефективність перевезення вантажів. Крім цього, під час перевезення небезпечних вантажів перевізні документи підтверджують відповідність транспортних засобів встановленим вимогам, проходження водіями спеціальної підготовки, містять інформаціюпро правильні дії у разі аварії та заходи безпеки під час обробки вантажів, підтверджують правильність виконання визначених операцій, а також вказують маршрут перевезення небезпечних вантажів.

Перелік і кількість перевізних документів їх зміст залежать від виду та кількості небезпечних вантажів, що перевозяться, а також від способу їх перевезення. Транспортні документи, необхідні при перевезенні небезпечних вантажів (на автомобільному транспорті):

• дорожній лист з позначкою "Небезпечний вантаж" або інший транспортний документ (Правила п.5.1.9, ДОПНВ Марго № 2002);

• свідоцтво про допуск водія до перевезення ОГ (Правила п.5.1.9, ДОПНВ Марго № 10315);

• аварійна картка інформації про небезпеку (Правила п.5.1.9, ДОПНВ Марго № 10385);

• свідоцтво про допуск транспортного засобу до перевезення ОГ (Правила п.2.2.2, ДОПНВ Марго № 230000, 10282, 10283);

• дозвіл органів МВС на перевезення "особливо небезпечних вантажів" (Правила п.2.3);

• спеціальний дозвіл при перевезенні ОГ у міжнародному сполученні (Правила п.2.2.1);

• копія тексту відступу від правил (ДОПНВ Марго № 2010, 10602);

• пакувальний сертифікат на контейнер, призначений для перевантаження на морський або річковий транспорт (ДОПНВ Марго № 2008).

При цьому, транспортний документ, свідоцтво про завантаження контейнеру та письмові інструкції складаються відправником небезпечного вантажу. За відповідність цих документів встановленим вимогам та вантажу несе відповідальність відправник ваків аварії (у виді письмових інструкцій на випадок аварії або надзвичайної ситуації).

На виконання норм вказаних законів, Міністерством внутрішніх справ розроблено та введено в дію наказом МВС України від 26.07.2004 № 822 (зареєстрований в Мін'юсті 20.08.2004 за № 1040/9639) Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів (далі – Правила). Підпунктом 9.1 д) Правил визначено, що під час перевезення небезпечних вантажів, на транспортному засобі повинно бути узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією МВС України.

Єдиним загальнодержавним центром, що здійснює керівництво в галузі спеціальної підготовки водіїв автотранспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі, є Департамент Державтоінспекції МВС України[13].

Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів (далі - Правила) визначають порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки цих перевезень автомобільними дорогами на всій території України та обов'язкові для виконання всіма українськими перевізниками. Міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів ( 994_217 ) (далі - ДОПНВ) та інших міжнародних договорів України. Небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

На сьогодні також існують методичні рекомендації з питань безпеки автомобільних перевезень (далі - Методичні рекомендації) підготовлені з метою

Наприклад, В Управлінні ДАІ МВС України розглянуто листа щодо обов'язкової наявності на транспортній одиниці під час перевезення небезпечних вантажів в міжнародному сполученні свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів та ДОПНВ-свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажів[18].

Загальні обов’язки суб‘єкти перевезень небезпечних вантажів зобов‘язані вжити відповідних виду та ступеню небезпеки заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, а в разі аварії, що відбулася, - заходів, що дозволяють максимально обмежити важкі наслідки цієї аварії.

Відправник небезпечних вантажів зобов‘язаний:

а) передавати до перевезення небезпечні вантажі, які відповідають вимогам Правил та ДОПНВ;

б) передавати до перевезення небезпечні вантажі тільки тоді, коли вони класифіковані та згідно з цими Правилами та ДОПНВ допущені до перевезення;

в) вказати перевізнику або вантажнику, який передає небезпечні вантажі до перевезення дорожніми транспортними засобами на небезпечний вантаж, його номер ООН, відповідне відвантажувальне найменування, клас небезпеки (в разі вантажів 1-го класу – підклас та групу сумісності) та, якщо застосовується, групу упаковки, а також номери знаків небезпеки, вказаних для небезпечного вантажу в додатку 15 до Правил. У разі перевезення небезпечного вантажу, упакованого в обмежених кількостях, вказати на небезпечний вантаж, без зазначення його номера ООН, відповідного відвантажувального найменування, класу небезпеки, групи упаковки та номерів зразків знаків небезпеки тощо;

г) надати перевізнику необхідні відомості та, в разі необхідності, перевізні документи.

Вантажник, що здійснює завантаження транспортного засобу або контейнера небезпечними вантажами, зобов'язаний:

а) передавати до перевезення небезпечні вантажі тільки в тому разі, якщо вони класифіковані та згідно з Правилами та ДОПНВ допущені до перевезення;

б) перевірити, щоб упаковки з небезпечними вантажами не мали явних дефектів, забруднень небезпечними речовинами та не протікали.

Не передавати до перевезення упаковки, які мають ушкодження, через які небезпечні вантажі проникають або можуть проникнути назовні. Ці вимоги застосовуються також до порожньої неочищеної тари з-під небезпечних вантажів;

в) при навантажені транспортного засобу, великого чи малого контейнера небезпечними вантажами дотримувати спеціальні вимоги до навантаження і обробки вантажів;

г) після завантаження контейнера небезпечними вантажами нанести на контейнер відповідне маркування, що вказує на небезпеку;ти, що вимагаються.

Тобто, якщо вимоги правил не дотримуються, в ході перевезення виявлені порушення, які становлять під загрозу безпеку перевезення, транспортування вантажу припиняється з урахуванням вимог щодо забезпечення безпеки руху, безпечного зберігання вантажу та цивільної безпеки.

З огляду на вищевикладене можно зазначити, що регулювання перевезення вантажів, а зокрема, небезпечних є досить ефективним і має досить тверде законодавство.