2. Сучасний стан виховного процесу (питання національного виховання та міжетнічних стосунків).

Сучасний тип культури характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації суспільства. Тим не менше, важливою традицією виховання дітей та розвитку української культури, порівняно з європейською, є фольклор та етнографія, народна пісня й традиційний побут: християнська обрядовість, поважне ставлення до батьків та рідної землі, навколишнього середовища, в цілому.

Однак, специфічною рисою сучасного життя є відчуження людей, порушення традиції спілкування, привнесених новими технологіями та ідеологічними постулатами, заснованими на засадах конкуренції та фінансово-економічних законах приватної власності.

Відтак, перспективність виховання підростаючого покоління та розвитку української культури залежить від вже сформованого менталітету, в якому характерною рисою називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності та загальну «де соціалізацію» суспільства, в якому зростає цінність матеріальних взаємовідносин, збудованих на принципах приватної власності. Крім того, на сьогодні, в моделюванні систем базових цінностей української національної культури існують значні відмінності між східними та західними регіонами України, які мають принциповий характер і є свідченням варіативності її розвитку. Ці тенденції мають історичне значення й пов,язані з ідеологією «європоцентризму» та цілісності зв,язків з, так іменованим, «сло в,янським світом».

Подолання суперечностей і закріплення позитивних наслідків розвитку української культури залежить від наполегливої праці кожного громадянина суспільства. Запорукою цьому є могутній потенціал нації та демократизація всіх напрямків існування українського суспільства, що може стати головним рушієм культурного поступу, гарантом подальшого розквіту української культури.

В умовах розвитку українського суспільства XXI ст. з,ясовується важливість принципів безперервності та зв,язків між поколіннями на теренах розробки напрямів історичної науки, осмислення проблем освіти та культури. Всі ці аспекти набувають особливого значення в системі родинного, дошкільного, шкільного й вузівського навчання.

Знання історії та культури власного народу закладає міцний фундамент світогляду людини, формує її високі морально-етичні якості. Відповідно до філософсько-гуманістичних, історіософських, культурологічних основ українознавства є визнання: світ – єдиний, цілісний, що може проявляти свою повноту лише у різноманітності націй і народностей; кожна людина, народ, його мова, культура має природне право на самореалізацію; тільки у взаємодії з іншими народами культурний простір може проявити свою повноту; посягання на право кожної людини, нації, мови, культури до самобутності є злочином проти людства; шлях до повної реалізації сутності, покликання людини і людства є пізнання як синтез самопізнання й самотворчості.

3. Порівняльний аналіз індивідуального та групового виховання дітей (система гувернатства та дитячий садок).

Як відомо, історичне минуле дає нам безліч прикладів існування форм та структур суспільства, що плинули на методичні засади виховного процесу. Так, система гувернантства є прийнятною у суспільстві, яке надає більшої уваги формуванню особистісних, творчих і самодостатніх якостей характеру людини. В той же час, вона виховує в свідомості суб,єкта виокремленість від природного стану речей, в якому характер людини формується на засадах колективізму, взаємодопомоги й визнання реальності, як основи для діяльності.

Таким чином, повна відмінність індивідуального й колективного виховання у сформованому сприйнятті навколишнього середовища як сфери буття або об,єкту впливу, реалізації суб,єктивних амбіцій.

Як відомо, система гувернантства має ще й свою специфіку, сутність якої в сповідуванні сімейних або корпоративних цінностей. Це означає, що підростаюче покоління дітей може виховуватися на сповідуванні не загальнонаціональних, загальнодержавних принципах, але вузько корпоративних, характерних для певних груп людей чи прошарків суспільства.

В цілому, позитивний характер системи гувернантства у активному розвитку певних особистісних якостей дитини, що в системі колективного виховання може бути проігнорованим, тому що вона є заснованою на вихованні узагальнених рис особистості.

В системі ж музичного виховання, в цілому, існує повна необхідність індивідуального підходу, в якому могла б проявитися ідея інтенсивного розвитку музичних здібностей дитини. На відміну від спеціальних шкіл для обдарованих дітей, система гувернантства дає можливість поєднати виховання у дітей сімейних цінностей й гармонізації їх зі сферою мистецьких уподобань особистості.

Система колективного виховання в дошкільних закладах (дитячих садках) надає переваги у вихованні в дітях креативності мислення, вчить усвідомленому значенню відчуття соціуму, як сфери співпереживання не пов,язаної з утвердженням особистісних пріоритетів. Іншими словами, природній стан спілкування призводить до виявлення особистісного начала в кожній дитині, яка виховується на ідеях співслужіння й взаємодопомоги.