МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КРИМСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ” (м. ЯЛТА)

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

„Допущено до захисту”

Завідувач кафедри

____________ проф. Кочерга С. О. Реєстраційний № _______

„___” ______________2012 р. „___” ____________ 2012 р.

УДК

ХУДОЖНЯ КОНЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ У ЛІТЕРАТУРНОМУ ДОРОБКУ НЕОКЛАСИКІВ

Кваліфікаційна робота

на здобуття освітнього рівня

„бакалавр”

студентки 4 курсу,

спеціальність

„Українська мова та література”

Лемешко Альони Вікторівна

Науковий керівник:

асистент кафедри української

філології та методики викладання

Козлітіна О. І.

Ялта – 2012 р.

ЗМІСТ

ВСТУП….……………………………………………………………...…… РОЗДІЛ 1. НЕОКЛАСИЦИЗМ ЯК ПОЕТИЧНИЙ СТИЛЬ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ……………………………………..…………………………… 1.1. Характерні риси неокласичного стилю, його основні константи…………………………………………………….…………………….. 1.2. Своєрідність поетики неокласиків у контексті українського модернізму …………………………………………..…………………………….. РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЇ ТВОРЧОСТІ У ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ-НЕОКЛАСИКІВ…………….…… 2.1. „Академічна” творчість М. Зерова……………………………………. 2.2. Візія мистецької творчості у неокласичній ліриці М. Драй-Хмари… 2.3. Національна самототожність П Филиповича ...……………………… 2.4. Культурно-естетична концепція у творчості Ю. Клена……...……… 2.5 Поетичний доробок М. Рильського у контексті ідейно-естетичних настанов неокласиків………………………………………………........................ ВИСНОВКИ….……………………………………………………………. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….……………………………

ВСТУП

Літературний напрям, що мав назву неокласицизм (від грец. neos– новий і classicus – зразковий), сформувався в Україні у перші десятиліття XX століття внаслідок рецепції і переосмислення творчих здобутків українського (І. Котляревський) і європейського класицизму, естетичних програм французької групи „Парнас”, російської поезії срібного віку. Основу для українського неокласицизму своїми оригінальними творами і перекладацькими працями підготували І. Франко, Л. Українка, М. Вороний.

Серед основних рис, властивих неокласицизму, О. Ніколенко виділяє такі: орієнтація на традиції світової літератури в поєднанні з вітчизняними здобутками; вимога естетичних критеріїв у мистецтві; відображення складних філософсько-психологічних проблем у широкому культурно-історичному контексті; удосконалення класичних форм і жанрів, пристосування їх до української традиції; тяжіння до універсалізації і міфологізації конкретно-образного узагальнення; складний метафоризм, асоціативність, символіка.[20, с. 45].

Неокласики зверталися до змалювання рівноваги у взаєминах людини і природи, естетичної насолоди від сприймання краси витворів мистецтва. Для них характерна своєрідна відстороненість від подій дійсності, але в їхньому зверненні до минулого цілком виразно простежуються алюзії на сучасність.

До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Ю. Клена (О. Бургардта), М. Рильського. Окрім того, В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру.

Актуальність теми роботи зумовлена потребою дослідити художні концепції у творчості у літературному доробку українських неокласиків.

Мета дослідження – з’ясувати і зіставити авторські інтерпретації мотивів творчості, творення і мистецства у літературному доробку українських неокласиків.Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• Характерні риси неокласичного стилю, його основні константи.

• Своєрідність поетики неокласиків у контексті українського модернізму.

• Поетичний доробок Максима Рильського у контексті ідейно-естетичних настанов неокласиків.

• Культурно-естетична концепція у творчості Юрія Клена.

• Національна самототожність Павла Филиповича.

• Полістильні параметри „неокласичної” лірики Михайла Драй-Хмари.

Об’єкт – поетична творчість українських неокласиків.

Предмет – концепції творчості, мистецтва у літературній спадщині поетів-неокласиків.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані на уроках української літератури та на факультативних заняттях.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел.

Кількість сторінок роботи

Розділ 1 неокласицизм як поетичний стиль, його особливості

1.1. Характерні риси неокласичного стилю, його основні константи

Українська література завжди щільно пов’язана з національним буттям народу. Особливо міцними стають ці зв’язки в революційну чи переходову добу, коли падають прогнилі підвалини старих суспільних структур і між новим і старим точиться боротьба не на життя, а на смерть. Тоді гостро постають проблеми гуманізму, самого сенсу життя людини, свободи, прогресу і справедливості. Такими були перші три десятиліття ХХ століття. У пореволюційні роки культура українського народу, мова якого в Російській імперії протягом кількох століть зазнавали жорстоких переслідувань, заборон, відзначається небаченим суцвіттям мистецьких талантів і силою художніх відкриттів. Відбувається справжній переворот в естетичній свідомості й художній культурі. Він був масштабним і по-своєму радикальним, витворивши нові засади й структури художнього мислення, нову систему напрямів, стилів. Розквітають, зокрема, усі жанри літературної творчості. Українська література стає модерною за змістом і формами, розвивається під гаслами духовного оновлення й національного відродження.

Після занепаду класицизму як літературного напрямку в українській літературі ХХ століття значно широкого розквіту набув літературний напрям, що мав назву неокласицизм (від грец. neos – новий і classicus – зразковий), який сформувався в Україні у перші десятиліття XX століття внаслідок рецепції і переосмислення творчих здобутків українського (І. Котляревський) і європейського класицизму, естетичних програм французької групи „Парнас”, російської поезії срібного віку. Основу для українського неокласицизму своїми оригінальними творами і перекладацькими працями підготували І. Франко, Леся Українка, М. Вороний.

Неокласики вже як „вагомо-конструктивний літературний напрям” [21, с. 346] протиставили про більшовицьким літературним угрупуванням „національну творчість, оперту на класичній традиції та західній культурі” [12, с. 177]. М. Зеров так визначав естетичні принципи неокласиків: „Даючи повний простір один одному, вони ніколи не окреслювали спільної для всіх рамки. Однаково перекладали і „залізні сонети” німецької робітничої поезії, і давніх римлян, і польських романтиків, і...їм однакові гекзаметри і октави, ямби і свободний вірш [12, с. 123]. Вони не створювали ніяких програмних документів, тому що не хотіли обмежувати себе штучними рамками, їх єднало те, що в „гроні пʼятірному” сповідувався міф святого Мистецтва, яке підноситься над часом та державними кордонами...” [40, с.60]. Мистецтво для них є втіленням гармонійності вселюдських цінностей, а їхня поезія, як один із засобів їх вираження, характеризується емоційною та інтелектуальною ускладненістю. В українській літературі „окреслюється новий напрям” [40, с.60], який виникає внаслідок збагачення її перекладами з античних і європейських авторів, що впливає і на українську поезію, яка пронизана, за словами М. Зерова, „кларизмом” [12, с. 51] – класичною врівноваженістю і чіткістю вислову. Вони утверджували думку про незалежність вічного мистецтва і абсолют художньої правди, про гармонію розуму і почуттів як оптимального способу світосприймання людини.

Серед основних рис, властивих неокласицизму, О. Ніколенко виділяє такі: орієнтація на традиції світової літератури в поєднанні з вітчизняними здобутками; вимога естетичних критеріїв у мистецтві; відображення складних філософсько-психологічних проблем у широкому культурно-історичному контексті; удосконалення класичних форм і жанрів, пристосування їх до української традиції; тяжіння до універсалізації і міфологізації конкретно-образного узагальнення; складний метафоризм, асоціативність, символіка. В. Пахаренко визначив наступні ознаки неокласицизму: дисципліна духу, здатність контролювати розум і волю, схильність до поетично-філософської споглядальності і віддалення від швидкоплинних явищ життя. Неокласики орієнтувалися на класичні зразки у розумінні найвизначніших здобутків людства, що мають цінність в усі часи, прагнули до строгої досконалості форми, пошуку гармонії духу, осягнення творчого інтелекту як вічної категорії. Приділяли значну увагу дотриманню естетичної традиції, що вимагала високого мистецького рівня їхньої роботи у сфері науки і літератури. Вони ретельно розробляли композицію, виходячи з вимог чіткості і симетричності, прагнення до утвердження грандіозності і цілісності. Використовували теми, образи, мотиви античності, ренесансу, класицизму, звертали увагу на кращі здобутки усіх напрямів, які досягли свого найвищого розвитку. [26, с. 43].

Вони зверталися до змалювання рівноваги у взаєминах людини і природи, естетичної насолоди від сприймання краси витворів мистецтва. Для них характерна своєрідна відстороненість від подій дійсності, але в їхньому зверненні до минулого цілком виразно простежуються алюзії на сучасність.

Визначальні рисинеокласицизму:

– використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;

– проголошення гасел „чистого” мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;

– оспівування земних насолод;

– прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;

– віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці [26,с. 47].

До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Ю. Клена (О. Бургардта), М. Рильського. Окрім того, В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру.

Творчий доробок „грона п’ятірного” (М. Зерова, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, Ю. Клена (О. Бургардта), М. Рильського) крізь призму неокласицистичного стилю буде розглянуто у наступних розділах роботи.