2.1. Згальна характеристика Тернопільського району

Терно́пільський райо́н — адміністративний район у Тернопільській області, утворений у грудні 1966. Площею у 749 км², межує з Теребовлянським, Збаразьким, Зборівським, Козівським і Підволочиським районами.(див.дод.А) Населення — 64,2 тис. осіб (2010; міське — 16,5 %, сільське — 83,5 %); із них — понад 90 % українці, мешкають також росіяни, поляки, білоруси, євреї. Районний центр — місто Тернопіль.[29]

У 2007 затверджено символіку району — герб і хоругву. У 15-16 ст. містами та містечками були Баворів, Буцнів, Великі Бірки, Острів, Чернелів-Руський.

До 1939 діяли «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», «Відродження» та інші товариства. 1940-50-і активність проявляли ОУН і УПА; нині встановл. пам’ят. знаки на місцях загибелі героїв нац.визв. змагань, зокрема у с. Гаї-Шевченківські на місці криївки ком-ра 3-ї воєн.округи «Лисоня» В. Якубовського (псевдо «Бондаренко», 1994), спорудж. криївку-музей у с. Козівка, встановл. пам’ят. хрест у с. Стегниківці (обидва — 1999) та ін. У с.Козівка встановл. перший в області пам’ятник С. Бандері (1992, скульп. Б. Григоренко). Освяч. символ. могили полеглим за волю України у майже всіх насел. пунктах р-ну. Від січня 1940 до грудня 1962 райцентрами були Великі Бірки та Великий Глибочок.[30]

У районі — 56 населених пунктів: два смт (Велика Березовиця та Великі Бірки) і 54 села, об’єднані в 38 сільських та 2 селищні ради.[29]

Територія р-ну — на Поділ. височині. Поверхня — хвиляста лесова рівнина, розчлен. долинами річок, ярами і балками. На сході р-ну — горбисте пасмо Товтр. Трапляються карстові форми рельєфу. Поклади кварц. піску, глини, вапняків, піщаників, торфу, самород. сірки. Є джерела мінерал. вод (побл. с. Настасів). Т. р. належ. до вологої, помірно теплої агроклімат. зони. Осн. річки — Серет із притокою р. Гнізна (басейн Дністра). Площа лісів — 4,9 тис. га (береза, граб, дуб, липа, сосна, ялина, ясен). Переважають ґрунти чорноземні й опідзолені.[31].

2.2 Земельні ресурси

Основним природним багатством району є його земельні ресурси, які в значній мірі обумовлюють структуру народного господарства, тип і рівень освоєнності території. В ґрунтовому покриві Тернопільського району переважають чорноземи та опідзолені.[32,c.11]

Чорноземно-карбонатні ґрунти трапляються окремими ділянками в Тернопільде на поверхню виходять вапняк. і крейд. породи. Ці ґрунти мають неглибокий гумусовий горизонт (4050 см), високий вміст гумусу (4-5 %), великі запаси пожив. речовин, але через низьку рухомість вони малодоступні для рослин. Тріщинуватість карбонатних порід і пухкість ґрунт. маси зумовлюють нестачу ґрунт. вологи, що зменшує продуктивність ґрунтів; вони непридатні для вирощування плодових дерев.(див.дод.Б.)

Елювіальними породами, або елювієм, називаються продукти вивітрювання вихідних гірських порід, що залишились на місці свого утворення. Елювій щільних гірських порід поширений здебільшого у гірських районах. Характерною ознакою цієї групи порід є грубозернистість та щебенистість, що збільшується зверху до низу ґрунтового профілю, невелика потужність і поступовий перехід до невивітрених шарів, найбільш поширений елювій твердих карбонатних порід (2,3% території). Це вапняки, крейда, доломіти, мергелі. Продукти вивітрювання безкарбонатних щільних порід — піщаників, магматичних порід — також займають 2,3% території.[33]

Карбонатні породи (рос. карбонатные породы, англ. calcareous rocks; нім. Karbonatgesteine) – гірські породи (г.п.), складені в осн. карбонатами природними. До цієї групи можуть бути віднесені всі г.п., що складаються з кальциту, арагоніту, доломіту, магнезиту, сидериту, анкериту, родохрозиту, вітериту і інш.

К.п. належать до найбільш універсальних видів мінеральної сировини і застосовуються у багатьох галузях господарства.

Найбільші споживачі К.п. - пром-сть буд. матеріалів (виробництво цементу, вапна, щебеню, штучного і облицювального каменю), чорна металургія (флюсові вапняки, вогнетриви) і с.г.(вапнування кислих ґрунтів і добавка до корму худоби та птахів). К.п. використовується в кольоровій металургії, хім., цукровій, целюлозно-паперовій, електротехн., парфюмерній і інш. галузях.[34]

. Чорноземи глибокі поділяються, залежно від розміщення вуглесолей, на типові для даної групи, карбонатні і вилуговані. У чорноземах глибоких типових як малогумусних, так і середньогумусних вуглесолі кальцію і магнію спостерігаються в перехідному горизонті, в чорноземах глибоких карбонатних - на глибині 0-25 см і в чорноземах глибоких вилугованих – в нижній частині перехідного горизонту або в материнській породі.

За механічним складом серед чорноземів глибоких переважають легкоглинисті, важкосуглинкові та піщано- важкосуглинкові.

Аналіз цих ґрунтів, чорноземи глибокі мають в орному шарі великі запаси рухомості поживних речовин: фосфору - від 8,5 до 11,5 мг на 100г ґрунту, калію від 9,7 до 13,0 мг і азоту - 7,1 мг.

Глибокі чорноземи - найродючіші ґрунти, проте й їх необхідно удобрювати, тим більше, що в районах їх поширення вирощуються такі культури, як цукрові буряки та інші, що потребують багато поживних речовин.

Щоб зберегти цінні властивості цих чорноземів, необхідно застосовувати правильну систему обробітку ґрунту.[33]

Чорноземи опідзолені за механічним складом вони не відрізняються від інших опідзолених лісостепових грунтів, так що лише слабкі прояви опідзолення пов'язані з тимчасовим поселенням на цих територіях лісової рослинності і переважанням чорноземного процесу грунтотворення, обумовлених особливостями рельєфу.

Профіль опідзолених чорноземів слабо диференційований. Виділяється неглибокий (28-30 см) гумусовий горизонт з незначною кількістю крем'янки, досить міцною грудкувато-зернистою структурою. За ним до глибини 60-80 см йде перехідний горизонт з проявами ілювійованості – ущільненням, горіхувато-призматичною структурою, напливами колоїдів по гранях структурних агрегатів у нижній частині горизонту. Карбонати вимиті до глибини 100-120 см.

З усіх опідзолених грунтів вони мають найкращі фізико-хімічні властивості. Вміст гумусу у верхньому горизонті досягає 2,4%, реакція грунтового розчину слабокисла (рН 6,0), високі суми ввібраних основ та процент насичення основами. Середньо забезпечені вони рухомими формами поживних речовин.[35]