5. Управління стресом

Життя, а особисто трудова діяльність – має ряд проблем, рішення яких призводить до стресових ситуацій. Річ у тому, що навіть в найбільш продуманої та гарно налагодженої управлінські роботі спостерігаються ситуації, що негативно впливають на людей та призводять до стресу.

Стрес – неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка потребує певних змін, що майже будь-яка нова життєва ситуація може викликати стресовий стан, але не кожен стан є критичним, окрім горя, нещастя, що супроводжується погіршенням адаптації, контролю. Стрес – це напруга, що проявляється у психологічному, соціальному житті людини, що має ціллю мобілізувати захисні та оборонні сили людського організму. Черезмірні стреси створюють проблеми для людей та організацій.

Виділяють дві групи факторів стресу:

1. Організаційні:

- фактор перенапруження чи перевантаження робітників. Робітник, що перенапружений завданням, почуває тривогу, у нього виникає почуття безнадійності. Робітник, що отримав невелике завдання, почуває тривогу відносно своєї цінності та положення у соціальній системі організації та почувається ненагородженим.

- конфлікт ролей. Виникає, коли до робітника пред’являють протирічні вимоги, виникає при ігноруванні принципу єдиної підпорядкованості.

- невизначеність ролей. Виникає тоді, коли робітник не впевнений у тому, що від нього чекають.

- нецікава робота . Робітники, яким робота цікава, менш доводяться до стресів.

- погані умови праці. Температура приміщення, погане світло чи черезмірного шуму, дефіцит часу для прийняття управлінських рішень.

2. Особисті:

- позитивні особисті причини стресів – підвищення з посади, збільшення доходів за короткий термін часу, суттєві зміни у житті (весілля, переїзд).

- негативні – смерть когось, складні проблеми у сім'ї, пониження у посаді.

Для управління собою у стресових ситуаціях можна рекомендувати наступні методи:

1. Розробіть систему пріоритетів у своєї роботі. Оцініть свою роботу наступним чином: „повинен зробити сьогодні”, „зробити на цьому тижні”, „зробити, коли буде час”.

2. Навчитесь говорити „ні”, коли досягаєте межі, після якої ви вже не можете узяти на себе ще роботу. Опішить керівникові пріоритети завдань, що розумієте важливість завдання. Якщо він наполягає на виконанні, запитайте, яку роботу можна відкласти.

3. Не погоджуйтесь з керівником чи з ким-небудь ще, хто починає виставляти протирічні вимоги. Обрясніть, що ці вимоги тягнуть вас у протилежному напрямку.

4. Знайдіть кожного дня час для відпочинку (хоча б на 5-10 хвилин).

Тема 5. Особливості управлінської праці менеджера

1. Управлінська праця як складова управлінської діяльності.

2. Функціональний аналіз діяльності менеджера.

3. Розпорядча діяльність менеджера.

1. Управлінська праця як складова управлінської діяльності

Управління як специфічний вид людської діяльності відокремився в ході розподілу і кооперації суспільної праці. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, задачами, яке воно вирішує, з іншого, - його предметом, засобами і самою роботою з управління.

Управлінська праця - переважно розумова праця. Вона, хоча безпосередньо не виступає творцем матеріальних благ, є «від'ємною частиною праці сукупного працівника. Невипадково оцінка діяльності керівників (і, насамперед, вищого керівництва) пов'язана з результатами діяльності підприємства.

Управлінська праця - це вид суспільної праці, основним завданням якого е забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому.

Основні задачі управління полягають у визначенні цілей організації і створенні необхідних умов (економічних, організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т.д.) для їхньої реалізації, «встановленні гармонії» між індивідуальними трудовими процесами, координації спільної діяльності працівників.

Досягнення цілей управління здійснюється шляхом підготовки і реалізації керуючих впливів на людей, що активізують їхню роботу в організації. Це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення.

В процесі управління управлінські працівники вирішують різноманітні проблеми організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру, їхнє різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

Менеджер - це людина, яка професійно здійснює управлінські функції. Поняття "менеджер" у сучасному розумінні - це керівник або фахівець, який займає постійну посаду та має повноваження в області прийняття рішень з конкретних видів діяльності підприємства, що функціонує у ринкових умовах..

У даний час використовується широке трактування терміну «менеджер" - і як керівника, і як працівника апарату управління, що займає постійну посаду і має повноваження в області прийняття рішень по конкретних видах діяльності організації. Термін „менеджер» вживається стосовно: до організатора конкретних видів робіт у рамках окремих підрозділів або програмно-цільових груп; до керівника організації у цілому або його підрозділів (відділень, відділів); до керівника стосовно підлеглих; до адміністратора будь-якого рівня.

Визначають 3 категорії менеджерів:

• менеджери нижчого рівня управління (технічний рівень) -керівники, які займаються щоденними операціями та діями, що необхідні для забезпечення ефективної роботи підприємства

- менеджери середнього рівня управління (узгоджують різноманітні форми діяльності та зусилля різних організації);

- менеджери вищого рівня управління (зайняті в основному, розробкою довгострокових планів встановленням цілей, адаптацією організації).

Менеджери вищого рівня - сама нечисленна, але найбільш впливова категорія. Вони визначають загальні напрямки функціонування і розвитку організації і її великих підрозділів, приймають ключові рішення щодо стратегії розвитку і поточних справ, наділені повноваженнями для придбання інших компаній, запуску нових виробничих потужностей, наймання працівників і т.п. Дальність цих менеджерів характеризується масштабністю і складністю, пріоритетом стратегічної і перспективної діяльності, найбільш тісними зв'язками із зовнішнім середовищем, розмаїтістю прийнятих рішень, напруженим темпом роботи.

Менеджери середнього рівня координують і контролюють роботу керівників низового рівня. У їхніх діях переважає рішення тактичних задач, що не виключає їхньої участі у розробці стратегічних проблем. Значну питому вагу в робочому часі цих менеджерів займає спілкування з менеджерами середнього (горизонтальна координація робіт) і низового рівня (вертикальна ієрархії управління).

Менеджери низового рівня складають саму численну групу в організації. Вони відповідають за виконання завдань і використання ресурсів, їхня робота пов'язана з вирішень переважно тактичних і оперативних проблем. Вона характеризується розмаїтістю дій, що виконуються, частими -— від однієї задачі до іншої, коротким тимчасовим періодом реалізації прийнятих рішень, постійним спілкуванням з безпосередніми виконавцями (працівниками).

У структурі витрат робочого часу менеджерів низового рівня велике місце займають контроль і інструктування підлеглих . Менеджери вищого рівня третину свого часу витрачають на вивчення ділового навколишнього середовища.