Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та підвидів, що знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.
До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.
Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування,Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.
Історія
Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою «Червона Книга Української РСР». Перше видання Червоної книги України (1980 р.) містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 — ссавців, 28 — птахів, 6 — плазунів, 4 — земноводних, 18 — комах і 151 вид вищих рослин.
Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році — том «Тваринний світ» (наклад — 2400 примірників), в 1996 році — том «Рослинний світ» (наклад — 5000 примірників). З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами. Друге видання нараховувало 382 види тваринного та 541 вид рослинного світу.
У 2009 р. вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено 542 види тварин. Кількість видів тварин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 160 видів, а у другому порівняно з першим — на 297 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття окремих таксономічних груп фауни України. Разом з тим, викликає занепокоєння суттєве збільшення у Червоній книзі Україні кількості видів риб та ссавців.
До третього видання «Червона книга України» (рослинний світ) занесено 826 видів рослин і грибів. Кількість видів рослин у третьому порівняно з другим виданням збільшилась на 285 видів, а у другому порівняно з першим — на 390 видів. Таким чином, з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України, спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття видів рослин і грибів України.
Структура
У виданні 1994 року залежно від стану і ступеня загрози для популяцій видів, занесених до Червоної книги України, було застосовано наступні категорії: зниклі (0), зникаючі (I), вразливі (II), рідкісні (III), невизначені (IV), недостатньо відомі (V), відновлені (VI).
Зниклі: види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх існування у дикій природі;
Зникаючі: види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан;
Вразливі: види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;
Рідкісні: види, популяції яких невеликі, які у наш час[Коли?] не відносяться до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека;
Невизначені: види, про які відомо, що вони відносяться до категорії «зникаючих», «вразливих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити, до якої із зазначених категорій вони відносяться,- відсутня;
Недостатньо відомі: види, які можна було б віднести до однієї з вище перерахованих категорій, однак у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним;
Відновлені: види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.
У виданні Червоної книги 2009 року для видів застосовано наступні критерії:
Вразливий;
Зникаючий;
Недостатньо відомий;
Неоцінений;
Рідкісний.
Рослини
СОСНА КЕДРОВА (СОСНА КЕДРОВА ЄВРОПЕЙСЬКА)
Таксономічна належність: Родина Соснові — Pinaceae. Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Середньоєвропейський монтанний плейстоценовий релікт. Ареал виду та його поширення в Україні: Альпи, Зх., Сх., Пд. Карпати на висотах 1200–2500 м н.р.м. В Україні у вигляді смуги локалітетів з пн. зх. на пд. сх. по водозборах верхів’я р. Свіч, Лімниця, Бистриця Солотвинська, Бистриця Надвірнянська, від Брустурянки до Пруту. Адм. регіони: Ів, Зк. Чисельність та структура популяцій: Переважна більшість локалітетів сконцентрована в Ґорґанах (4159,9 га) — по вершинах головних хребтів (Артиця, Матахів, Ґорґан, Явірник, Верхній Пасічний та ін.). У Чорногорі вид поширений на площі 34,7 га, на г. П’єтрос, в ур. Гаджина, Кізі-Улоги, на хребті Кедруватий — Погорілець, в ур. Кедроватий. Локальні популяції невеликі за площею та чисельністю особин, характерна циклічність поновлення популяцій новими генераціями особин. Причини зміни чисельності: Вирубки лісів, незадовільне відновлення у зв’язку з розростанням ялиці. Умови місцезростання: На стрімких схилах різної експозиції, вкритих валунами, на бідних, кислих, свіжих, іноді перезволожених ґрунтах на висоті 900–1300 м н.р.м. Едифікатор угруповань до союзу Piceion abietis, як правило в умовах, де позиції Picea abies послаблені, заходить в угруповання союзу Pinion mughi. Мезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Фанерофіт. Хвойне дерево 20–25 (30 м) заввишки, тривалістю життя до 400 і більше років. Крона яйцеподібна, кора тріщинувата коричнево-сірого кольору. Деревина міцна, смолиста, запашна. Хвоя тригранна 8–12 см завдовжки, 1 мм завширшки, зібрана на вкорочених пагонах у пучки по 5 штук. Шишки бурі, яйцеподібні, спрямовані вгору або відхилені вбік, 5–8 см завдовжки, 5 см завширшки. Насіння до 1 см завдовжки, в товстій лушпині, їстівне. Пилування відбувається у червні–липні, насіння достигає у жовтні–листопаді. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в ПЗ «Ґорґани», Карпатському НПП, в заказниках загальнодержавного значення «Грофа», «Тавпіширський», «Яйківський», (Івано-Франківська обл.), «Брадульський», «Ґорґани» і «Тавпишірка», «Кедринський» (Закарпатська обл.). Необхідно взяти під охорону всі місцезнаходження виду. Заборонено вирубування дерев. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують в ботанічних садах. Господарське та комерційне значення: Протиерозійне, декоративне, ґрунтотвірне, харчове, технічне.
Філофора псевдорогата
Таксономічна належність: Родина Філофорові — Phyllophoraceae.. Природоохоронний статус виду: Зникаючий. Наукове значення: Вид з обмеженим ареалом, важливий для вивчення питань ареалогії та альгосозології. Ареал виду та його поширення в Україні: Каспійсько–середземноморский та атлантичний ареал — уздовж атлантичного узбережжя Європи, Ісландії, Пд. Америки (Фарерських о–вів), Балтійському та Чорному морях. Адм. регіони: Од, Кр. Чисельність та структура популяцій: Трапляється групами, зрідка поодиноко, чисельність швидко скорочується серед Чорноморських локалітетів: пн.–зх. регіон Чорного моря, Одеська обл., Овідіопольський р–н, Філофорне поле Зернова; Каркінітська затока, Мале філофорове поле; зх. та пд. Крим, Севастопольський та Прикерченський регіони. Через погіршення екологічних умов рясно обростає епіфітами. Причини зміни чисельності: Антропогенний вплив (евтрофування водойм) та рекреаційне навантаження, пригнічений розвиток унаслідок інтенсивного обростання епіфітами і тваринними об’єктами, скорочення природних біотопів через посилену господарську діяльність на шельфовій зоні пн.–зх. частини моря. Умови місцезростання: Морські акваторії, бентос, серед обростань стулок мідій, каміння (черепашник — на глибині 20–30 м), формує змішані угрупування з Phyllophora crispa та Coccotylus truncatus (=Ph. brodiaei). Олігосапробіонт. Загальна біоморфологічна характеристика: Слань заввишки 3–20 см, неправильно розгалужена, кущикоподібна, з голими стеблоподібними гілками та трьохгранними листковими пластинками на верхівках. Стеблова частина сплющена (завтовшки близько 1 мм), дуже розгалужена, вгорі переходить у клиноподібну, із загостреними верхівками листоподібну пластинку завдовжки 1,5–3 см, завширшки 1–2 см, без ребра. Розмножується статевим (карпоспорами) та нестатевим (тетраспорами) шляхом. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Вид занесено до ЧКУ (1996). Охороняється в ботанічнному заказнику «Філофорне поле Зернова». Посилення режиму охорони та контролю стану популяцій виду, призупинення господарської діяльності в місцях зростання, надання Малому філофоровому полю Зернова статусу природно–заповідного об’єкта України та формування альгорезерватів у акваторіях зростання виду. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає. Господарське та комерційне значення: Кормове, харчове, лікарське.
Рябчик руський
Таксономічна належність: Родина Лілійні — Liliaceae. Природоохоронний статус виду: Вразливий. Наукове значення: Диз’юнктивноареальний вид на зх. межі ареалу. Ареал виду та його поширення в Україні: Сх. Європа, Кавказ, Зх. Сибір, Алтай, Середня Азія, Джунгарія. В Україні — лісостепова та степова зони. Адм. регіони: Кв, Чн, См, Чк, Кд, Дн, Пл, Хр, Дц, Лг, Од, Мк, Хс, Зп. Чисельність та структура популяцій: Популяції нечисельні — від 1 до 10 особин на 1 м2 при середній площі від 0,01 до 0,02 га, до 10 до 20 особин на 1 м2 (0,01 до 0,05 га). За типом просторової структури — ізольовані локальні, рідше лінійні; за типом вікової структури — повночленні, стійкі, гомеостатичні. Причини зміни чисельності: Осушування, розорювання, випалювання, зривання на букети, викопування. Умови місцезростання: Узлісся, чагарники, луки, кам’янисті схили на лужних та кислих ґрунтах. В екотонах між лісовою і лучно-степовою рослинністю та у лучностепових угрупованнях. Ксеромезофіт. Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20–60 см заввишки, з бульбоцибулиною, яка у генеративних особин з 2–3 м’ясистих лусок, поміж якими є кілька бруньок поновлення (діток). Стебло пряме, від середини до верхівки улиснене. Листки лінійні, нижні і верхні супротивні або кільчасті, середні чергові; верхні майже ниткоподібні з дуже тонкими, спіральнозакрученими і чіпкими верхівками. Квітки (1–4) пониклі, листочки оцвітини овальні або еліптичні, тупі, 2–3 см завдовжки, зовні темнопурпурові, зсередини жовтуваті, з нечітким шахово-сітчастим малюнком. Цвіте у квітні– травні, плодоносить у травні–липні. Плід крилата шестигранна коробочка. Розмножується насінням і вегетативно. Режим збереження популяцій та заходи з охорони: При відсутності антропогенного тиску розширює межі зростання. Необхідні інвентаризація місцезростань, контроль стану популяцій. Охороняють в Канівському, Українському степовому (відділення «Михайлівська цілина» та «Крейдова флора»), Луганському (відділення «Станично-Луганське», «Стрільцівський степ») ПЗ, у НПП «Святі гори», на території ряду пам’яток природи. Заборонено зривання, викопування рослин, порушення умов місцезростань. Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують в ботанічних садах: Національному ім. М.М. Гришка, Донецькому, Криворізькому НАН України та університетських: м. Києва, Харкова та ін., Національному дендропарку «Софіївка» НАН України. Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське.
