83. Структура навчальної діяльності Раніше відзначалось, що научіння може відбуватися спонтанно, неусвідомлено, нецілеспрямовано, а навчання припускає активність суб'єкта. Коли мова йде про активність, можна говорити про діяльність. У широкому сенсі діяльність - це динамічна система взаємодії людини зі світом або специфічна активність, спрямована на задоволення потреби. Людська діяльність містить у собі: потребу як неусвідомлюваний стан нестатку в чому-небудь, що виступає джерелом активності; мотив як усвідомлювану причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків; мету як усвідомлений образ передбаченого результату, на який спрямована дія людини; задачу як дану у визначених умовах мету діяльності, що має бути досягнута перетворенням цих умов.Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив - пізнавальна мета - пізнавальна задача - пізнавальні дії - контроль - оцінювання.Навчальна діяльність являє собою процес, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює наявні в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності.Навчальна діяльність припускає два взаємозалежних процеси: научіння та навчання. Научіння - це свідомий процес, що припускає спільну діяльність учня й учителя. Коли говорять про научіння, традиційно наголошують на діяльності вчителя. Навчання як аспект навчальної діяльності більше пов'язане з діяльністю учня, його навчальними діями для розвитку здібностей і придбання необхідних навчальних компетентностей. Мотиви учіння та їх класифікації: Будь-яка діяльність і учіння спонукальними певними стимулами ролі яких можуть виступами інтереси, потреби, ідеали, ціннісні інтереси особистості вони утворюють, мотиваційну сферу та мотивацію учіння. Функції: спонукальна; організуючу; смислоутворюючу — надає учіння певний особистісний смисл для школяра. Види мотивів: 1) за характером: пізнавальні — це мотиви які безпосередні пов'язані з метою, процесом і змістом учіння, з прагненням людини отримували нові знання; (учбово-пізнавальні — спрямовані на оволодіння раціональними прийомами учбової діяльності, оволодіння способами пізнаннями, мотиви самоосвіти — спрямовані на поглиблення власного освітнього рівня); соціальні — пов'язані з певними взаєминами між людьми в процесі учіння (широкі соціальні мотиви — пов'язані зі ставленням до учіння як до засобу бути корисним суспільством, вузькі соціальні мотиви — пов'язані з прагненням зайняти перше місце у системі міжособистісних стосунків групи, або підтвердити свій статус і престиж; мотиви співробітництва — пов'язані з прагненнями встановлення стосунків з іншими партнерами учіння); утилітарні — спрямовані на досягнення людиною власної користі за допомогою учіння. 2) за змістовними характеристиками: за наявністю або відсутністю (смислоутворюючі, несмислоутворюючі); за ступенем дійовості (дійові, недійові); за особливостями утвореннями (внутрішньо які є результатом є результатом роботи самого учня, зовнішні — формуються під впливом дорослих) за місцем в ієрархічній системі (домінуючі, другорядні); за ступенем усвідомленості (чітко усвідомлені, слабо усвідомлені, неусвідомлені); 3) за динамічними характеристиками: за силою (слабкі, сильні); за тривалістю (стійкі, не стійкі); за емоційними особливостями (мотиви які викликали позитивні емоції, які викликали негативні емоції, нейтральні). Шляхи формування мотивації учіння: показ новизни та практичної значущості матеріалу; використання елементів проблеми навчання; організація навчальної дискусій; організація навчальних дискусій; комп'ютеризація навчання та ТЗН; врахування вікових та індивідуальних особливостей; збільшення питомої ваги творчим завдань, самостійної та лабораторної роботи; використання різних форм позакласної та позашкільної роботи.

84. Життєтворчість являє собою особливий прояв активності

особистості, що залежить від суб’єктної організації, від здатності до

самодетермінації. Це і дозволяє визначити здатність до життєтворчості як

духовну здатність особистості, найважливішою особливістю якої є

високий рівень організації активності [9,с.12]. Демократичне суспільство

надає безліч можливостей для самовизначення та життєтворчості, але, у

свою чергу накладає вищу відповідальність на особу. Життєтворчість – це

не лише дорога до саморозвитку, не лише зовнішній предмет творчості,

але і внутрішній, коли людина вибудовує власне життя відповідно до

певного морального позитивного задуму, що зрештою збігається із

загальнолюдським. Життєтворчість  це мистецтво жити. Тому завданням школи і

суспільства полягає в тому, аби впровадити життєтворчу стратегію

виховання, яка забезпечила б придбання особою позитивної складової

життєвої компетентності. Життєтворчість ‒ особливий тип

життєдіяльності за яким кожна мить життя є творчим актом, потенційною

інновацією в будь‒якій сфері життя людини і культури, що забезпечується

і одночасно підтверджується унікальністю людини. Проблема

життєтворчості зосереджується на проблемі творіння себе, побудові

власного життя, виходячи з особи її духовного світу, світогляду, цілей,

устремлінь, зрештою ‒ з розуміння сенсу життя

86. Формування творчої особистості майбутнього вчителя, підготовка  його до педагогічної творчості – це проблема, вирішення якої на сьогоднішній  день  не завершене. Узагальнений досвід, спостереження та експериментальні дані свідчать, що процес формування  педагогічної  творчості у майбутніх вчителів не приведе до ефективних наслідків, якщо не буде передбачена його органічна єдність із розвитком становлення їх творчої особистості, формуванням уміння сприйняти педагогічну діяльність як творчий процес.Щоб виховати справжню творчу особистість, розвинути потенційні творчі можливості дитини, учителю необхідно оволодіти методами і засобами, які розвівають креативні риси особистості. Для реалізації такої мети педагог і сам повинен уміти творити, адже творчість розвивається через творчість.Творчість – необхідна умова становлення самого педагога, його самопізнання, розвитку і розкриття як особистості. Творчість є основою формування педагогічної талановитості вчителя.Виховання справжнього творчого вчителя має починатися ще у вузі. Заняття з основ педагогічної майстерності (ОПМ) та інших предметів психолого-педагогічного циклу за умови, доцільної їх організації сприяють активному розвитку творчого потенціалу студентів, їхніх креативних якостей і є необхідними при формуванні творчої особистості.Розвиток педагогічної творчості вчителів і підвищення результативності навчально-виховного процесу залежить від психолого-педагогічних умов, правильно визначених шляхів розвитку та реалізації творчої педагогічної діяльності та особистісних якостей учителя.Отже, педагогічна діяльність — це передусім діяльність творча. Без творчості неможливі ні виховний, ні навчальний процеси. Бо подібно до того, як скульптор ліпить свої скульптури, художник пише картини, а ювелір обробляє коштовне каміння, учитель творить нову особистість, яка житиме в цьому суспільстві, стане його невід'ємною часткою.

75. Конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення) - це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, точок зору, поглядів тощо.Конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію та як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, учинку.Конфлікти надовго руйнують систему взаємин між учителем та учнями, викликають у вчителя стан глибокого стресу, незадоволеність своєю роботою; такий стан підсилюється свідомістю того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поведінки учнів, з'являється стан залежності вчителя від «милості» учнів.Але не можна думати, що конфлікти взагалі мають тільки негативний вплив на особистість і діяльність. Уся справа в тому, ким, коли й наскільки ефективно він розв'язується. Відхід від конфлікту, що розв'язується, погрожує переходу його всередину, у той час як прагнення його розв'язати спричиняє можливість конструювання нових відносин на іншій основі. Причини конфліктів При всій розмаїтості конфліктів можна виділити їх основні причини: В останні роки учні сильно змінились, тоді як деякі вчителі бачать їх такими, якими були учні десять-п'ятнадцять років тому, тому стосунки з учнями складаються напружені. Відсутність взаєморозуміння між педагогами й учнями, викликана насамперед незнанням вікових психологічних особливостей вихованців. Так, підвищена критичність, притаманна підлітковому віку, найчастіше сприймається вчителями як негативне ставлення до особистості. Консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів. Учителем, як правило, оцінюється не окремий учинок учня, а його особистість. Така оцінка часто визначає ставлення до учня інших учителів. Оцінка учня нерідко будується на суб'єктивному сприйнятті його вчинку та малої поінформованості про його мотиви, особливості особистості, умови життя в родині. Учителю складно провести аналіз виниклої ситуації, він квапиться суворо покарати учня. Немаловажне значення має характер відносин, що склались між учителем та окремими учнями; особистісні якості та нестандартна поведінка цих учнів є причиною постійних конфліктів з ними. Особистісні якості вчителя (дратівливість, брутальність, бажання помститись, самовдоволеність, безпорадність); настрій учителя під час взаємодії з учнями; життєве неблагополуччя вчителя. Загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі. Як вирішити проблему протиріч у взаєминах педагога з учнями? Професійна позиція, зорієнтована на потенціал дитини, на її подальший розвиток, мусить бути тактично пророблена, а тонкий психологічний дотик до особистості дитини - згідно з тим, що він відбувається зараз (вік, стан, досвід, знання, інтелект, здібності, рівень вихованості й інше), - виправданим. Багато чого залежить від вибору стилю поведінки, що відповідає конфліктній ситуації. Адже деякі стилі можуть бути найбільш ефективними для розв'язання конфліктів визначеного типу. К. У. Томасом і Р. Х. Кілменном були розроблені основні найбільш сприятливі стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Вони вказують, що існують п'ять основних стилів поведінки при конфлікті: пристосування, компроміс, співробітництво, ігнорування, суперництво чи конкуренція. Стиль поведінки в конкретному конфлікті, указують вони, визначається тією мірою, в якій ви хочете задовольнити власні інтереси, діючи при цьому пасивно чи активно, й інтереси іншої сторони, діючи спільно чи індивідуально. Стиль конкуренції, суперництва може використовувати педагог, який має сильну волю, достатній авторитет, владу, не дуже зацікавлений у співробітництві з учнем і прагне в першу чергу задовольнити власні інтереси. Його можна використовувати, якщо: результат конфлікту дуже важливий для Стиль співробітництва можна використовувати, якщо, відстоюючи власні інтереси, ви змушені брати до уваги потреби та бажання іншої сторони. Цей стиль найбільш важкий, тому що він вимагає більш тривалої роботи Стиль компромісу. Сутність його полягає в тому, що сторони прагнуть врегулювати розбіжності при взаємних поступках. У цьому плані він трохи нагадує стиль співробітництва, однак здійснюється на більш поверхневому рівні, тому що сторони в чомусь поступаються один одному. Стиль відхилення реалізується зазвичай, коли проблема не настільки важлива для вас, ви не відстоюєте свої права, не співпрацюєте ні з ким для вироблення рішення та не хочете витрачати час і сили на її рішення. Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою стороною, але при цьому не намагаєтесь відстоювати власні інтереси з метою згладжування ситуації та відновлення нормальної робочої атмосфери. Треба пам'ятати, що жоден із розглянутих стилів розв'язання конфлікту не може бути виокремлений як найкращий. Треба навчитись ефективно використовувати кожний із них і свідомо робити той чи інший вибір, з огляду на конкретні обставини.

89. У процесі продуктивного мислення суб’єкт

використовує низку методів, прийомів, операцій, які ми назвали

психологічними засобами. Провідним методом при цьому слугує

розумовий експеримент, в контексті якого функціонують такі

важливі прийоми, як аналогія, ідеальні перетворення, моделювання,

рефлексія, інверсія. Дослідники зауважують, що на різних етапах

продуктивного мислення можуть переважати ті чи інші з них, а

знаходження ефективного рішення передбачає використання їх

цілісного комплексу. Його пізнання є актуальною задачею сучасної

психології, оскільки відкриває шлях для поповнення арсеналу

методик активізації продуктивного мислення і творчості загалом, а

також дає можливість психологічно обґрунтовано будувати

підготовку дітей і фахівців до творчої діяльності.

6. Cлужби системи освіти.

На основі аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду, результатів експериментів по запровадженню посади шкільного психолога були сформульовані цілі, задачі ШПС, визначено зміст, форми роботи, функції, права та обов'язки шкільного психолога.

Головна мета ШПС: максимальне сприяння психічному, особистісному, індивідуальному розвитку школярів, що забезпечує їм на момент закінчення школи психологічну готовність до самовизначення в самостійному житті.

Функція ШПС: психологічне забезпечення процесів навчання і виховання.

Завданнями ШПС є:

- виявлення резервів психічного розвитку дитини, їх реалізація в навчанні та вихованні (мова йде і про обдарованих, і про дітей із фізичними вадами та затримкою психічного розвитку);- конструювання змісту навчання;- створення різноманітних програм для шкіл різного типу;- визначення відповідності програм цілям виховання і навчання, - прогнозування запитів суспільства та їх відображення в навчальних програмах;- розв'язання проблеми послідовності вивчення різних предметів;- з'ясування відповідності матеріалу віковим можливостям учнів- аналіз та експертиза методів, які використовуються в навчально-виховному процесі;- вирішення проблем контролю знань - екзаменів, колоквіумів, тестів, конкурсів, які ще не дають повної картини про розвиток учнів;- вивчення причин низької успішності учнів;- контроль за процесом навчання і виховання дітей з метою підвищення якості навчання і виховання (йдеться про необхідність побудови цих процесів відповідно до закономірностей психічного розвитку та формування особистості; про відповідність основним положенням психологічної теорії виховання і навчання);- практичний вплив психологів на безпосередніх учасників педагогічного процесу: дітей, вчителів, батьків і керівництво (йдеться про надання прямої психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу); - профорієнтаційна робота та розробка рекомендацій щодо вибору професії (через вивчення нахилів учнів, їх здібностей, розробку індивідуальних програм навчання); - профілактика та корекція девіантної поведінки дітей;- розв'язання спільно з представниками інших спеціальностей - педагогами, дефектологами, соціологами, юристами, лікарями - різноманітних питань, що стосуються долі дітей, які потребують специфічних умов для задоволення своїх потреб (у випадку аномального розвитку); - відбір до спеціальних закладів розумово відсталих дітей, дітей-інвалідів;- робота з малими контактними групами (вирішення комплексу соціально-психологічних проблем).

Особливості організації ШПС:

- застосування специфічних методів і прийомів впливу на поведінку людини, що потребують високого професіоналізму; - висока відповідальність спеціалістів за результати діагностично-корекційної роботи і за ті поради, які вони дають; - анонімність у роботі та необхідність обережного надання інформації фахівцям різного профілю, батькам, дітям; - врахування індивідуальних, специфічних потреб кожного клієнта, оскільки робота з людьми, що перебувають у складній життєвій ситуації, у стані депресії, стресу, внутрішньо особистісного або міжособистісного конфлікту, мають певні органічні чи психічні захворювання, відрізняються від інших нестандартними формами поведінки.

9. Технології роботи психолога в організаціях малого бізнесу.

Специфіка організацій малого бізнесу полягає в обмеженій кількості персоналу. В цих установах відсутня система відділів, які є на промислових підприємствах: збуту і постачання, маркетингу і реклами, фінансового і кадрового. Працівники, як правило, поєднують кілька різнорідних функцій і працюють єдиною командою.

Практичний психолог у такій організації, як зазначає І. С. Сидоренко, здійснює свою роботу в кількох напрямках: Об'єкти діяльності психолога на підприємства

Партнери і клієнти – Конкуренти – Засоби масової інформації

Психолог

Керівництво Персонал Реклама

Робота проводиться в усіх напрямках одночасно, інакше буде порушена цілісність функціонування організації. У роботі з керівництвом практичний психолог розв'язує такі задачі:

1. розробка найефективнішої структури організації; 2.забезпечення розвитку організації та безболісний перехід з етапу на етап; прогнозування напрямків подальшого розвитку організації; 3.діагностика, виявлення і профілактика "слабких місць" в організації; 4.формування стилю діяльності та іміджу організації.

У роботі з персоналом практичний психолог забезпечує:

- формування кадрової політики; - підбір персоналу (врахування необхідності виконання ним широкого кола функцій); - раціональне використання кадрів; - формування навичок роботи в команді;- мотивацію персоналу; - оцінку і атестацію співробітників, участь у розробці схем оплати праці співробітників з урахуванням їх індивідуальних особливостей; - розробку і проведення тренінгів з персоналом;

- організацію неформального спілкування.

З партнерами і клієнтами практичний психолог здійснює:

1.формування довгострокових відносин між малими підприємствами та партнерами і клієнтами;

2.допомогу в пошуку нових партнерів (організація презентацій, акцій, участь у виставках);

3.зміцнення зв'язків з постійними клієнтами; 4.створення психологічних портретів клієнтів;

5.диференціацію груп клієнтів для створення найбільш ефективної реклами, розрахованої на кожну цільову аудиторію;

При взаємодії малого підприємства із засобами масової інформації практичний психолог:- контактує з пресою для висвітлення у різних виданнях інформації про організацію;

- організовує та психологічно забезпечує участь керівників у телевізійних програмах; - веде переговори про надання знижок на розміщення реклами.

З метою організації рекламної кампанії практичний психолог:

1.розробляє стратегію; 2. висуває креативні ідеї з приводу змісту і форми реклами; 3.проводить психологічну експертизу реклами; маркетингові дослідження; 4.вирішує питання спонсорства, участі у масових та благодійних заходах.

Практичний психолог малого підприємства виступає також як аналітик діяльності конкурентів: - виявляє їх переваги і недоліки; - аналізує рекламу конкурентів, розмежовуючи її на успішну і невдалу.

Такий широкий спектр задач висуває складну систему вимог до знань, умінь та навичок практичного психолога. Практичний психолог повинен: мати відмінні знання з психології, зокрема таких її розділів, як соціальна психологія, психологія управління, організаційна психологія, психологія праці, профвідбір, психодіагностика, мотивація поведінки, психологія реклами, конфліктологія, психологія спілкування, психотерапія, психологія сприймання, психологічна експертиза, психологія торгівлі, методологія експериментальних досліджень; а також з менеджменту, маркетингу, соціології; володіти навичками ефективного спілкування, психодіагностики та психологічної просвіти; відзначатися системою професійно важливих психічних якостей та властивостей (аналітичне і нешаблонне мислення, здатність до саморозвитку та креативність, комунікабельність та організованість).