Чехословаччина,

Чеська та Словацька республіки.

План:

1. Встановлення комуністичного режиму після Другої світової війни.

2. Події 1968 р.

3. «Оксамитова» революція 1989 р., відновлення демократичного ладу.

4. Утворення незалежних Чеської та Словацької республік. Їхні відносини з Україною.

Навчально-методичний комплекс:

1. Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 196 – 202.

2. Я.М. Бердичівський, Т.В. Ладиченко, І.Я. Щупак. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. Запоріжжя. Прем’єр. 2004 р. стор. 219 – 225.

1. Встановлення комуністичного режиму після Другої світової війни.

Чехословаччина була звільнена від нацистів Червоною армією і військами союзників протягом січня-травня 1945 р. У ході боротьби проти нацизму в країні сформувався патріотичний Національний фронт, до якого входили різні політичні партії.

В квітні 1945 р. було офіційно оголошено про створення уряду Національного фронту, коаліційного за своєю суттю, однак в ньому вже тоді переважали комуністи. На виборах у законодавчі збори в травні 1946 р. більш за всіх мандатів одержали комуністи. Новий уряд країни очолив лідер КПЧ Клемент Готвальд, завзятий прихильник сталінізму.

Державний переворот у лютому 1948 р. У Чехословаччині були розвинуті демократичні традиції, однак у перші післявоєнні роки КПЧ, спираючись на підтримку Москви, почала застосовувати силові методи і взяла курс на установлення своєї диктатури в країні.

У лютому 1948 р. комуністи свідомо загострили обстановку в країні з метою захоплення влади. На знак протесту 12 міністрів-некомуністів в уряді К.Готвальда подали у відставку. Комуністи наполягали, щоб президент Е.Бенеш прийняв їхню відставку і замінив 12 міністрів. 25 лютого Е.Бенеш підписав заяви про відставку міністрів-некомуністів.

Під керівництвом К.Готвальда був сформований новий уряд, контрольований комуністами. Після державного перевороту Національні збори 9 травня 1948 р. ухвалили нову конституцію країни, що проголосила утворення держави «народної демократії», але в дійсності знаменувала встановлення комуністичної диктатури за радянським зразком.

Почалася повальна націоналізація промисловості. Незабаром було оголошено про проведення колективізації в сільській місцевості. Супротивників нової влади репресували.

Репресія (від лат. repressio- придушення) – захід держаного примусу, покарання, в т.ч. й за ідейні переконання, нерідко позасудовим способом.

Обидві частини країни, різнилися за рівнем соціально-економічного розвитку. Чеські землі визначалися розвиненою промисловістю та інтенсивним сільським господарством. Словаччина була переважно аграрною областю з невисокою концентрацією промислового виробництва.

Формування тоталітарного режиму. Економічні успіхи (національний доход у 1960 р. виріс у порівнянні з 1948 р. у 2 рази) дозволили комуністам констатувати, що в Чехословаччині побудовані «основи соціалізму», а конституція 1960 р. закріпила це положення у своїх статтях. Країна одержала нову назву – Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). КПЧ була законодавчо забезпечена керівна роль у політичній системі країни. Нове керівництво партії та країни очолив О.Новотний.

У 60-ті рр. темпи економічного розвитку значно знизилися, було вичерпано можливості екстенсивного розвитку промисловості, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна й державна бюрократія. Суспільство з демократичними традиціями не приймало авторитарного, майже диктаторського стилю керівництва А.Новотного. У січні 1968 р. його звільнили з посади першого секретаря ЦК партії. Новим лідером партії був обраний А .Дубчек, а президентом країни незабаром став генерал Л. Свобода.

2. Події 1968 р.

За ініціативою О.Дубчека в країні та партії почалися реформи. У січні 1968 р. реформатори проголосили необхідність будівництва «соціалізму з людським обличчям», намагаючись поєднати основи соціалістичного суспільства з ринковою економікою, політичним плюралізмом і демократією.

В Чехословаччині розпочинається масовий революційний рух проти існуючого режиму («Празька весна»).

В цих умовах 5 квітня 1968 р. керівництво КПЧ прийняло «Програму дій», в якій по-новому вирішується ряд принципових питань:

- заперечувався репресивний характер підтримання влади;

- відкидалася доктрина про здійснення КПЧ керівної ролі в суспільстві;

- гарантувалася реальна свобода думки та слова;

- намічався перехід до федеративного влаштування;

- передбачалося проведення глибокої економічної реформи, націленої на децентралізацію і впровадження ринкових механізмів та багато іншого.

Ця програма реформ викликала різку негативну реакцію лідерів СРСР та інших країн соціалістичного табору.

Коли дипломатичний тиск на керівництво КПЧ не приніс результату, в середині серпня 1968 р. Політбюро ЦК КПРС, а потім нарада керівників 5-ти країн учасниць Варшавського договору (СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР та Польщі) прийняли рішення про збройне втручання у справи Чехословаччини.

Інтервенція в Чехословаччину. 21 серпня в радянській пресі була опублікована заява ТАРС про те, що вступ військ Варшавського договору на територію ЧССР здійснено «на прохання партійного і державного керівництва Чехословаччини».

20 серпня 1968 р. о 23.00 годині війська СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі перейшли кордони Чехословаччини.

Окупацію здійснювали 500 000 військовослужбовців та 5000 танків та БТР. Частини ПДВ СРСР зайняли стратегічні об’єкти Праги: аеродроми, вокзали, телецентр, будинок ЦК та т.п.

А.Дубчек і ряд членів ЦК КПЧ були заарештовані органами безпеки СРСР та літаком доставлені в Москву.

Наприкінці серпня в Москву була запрошена чехословацька делегація на чолі з президентом Л.Слободою. У ході переговорів розглядалися питання «нормалізації обстановки в ЧССР». Фактично доля країни вирішувалася в Кремлі. Спираючись на присутність радянських військ супротивники реформ перейшли в наступ.

Вторгнення військ до Чехословаччини викликало негативну реакцію у всьому світі і в самій країні.

Реакції в 1970-1980 рр. У квітні 1969 р. до влади в Празі прийшло промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість А.Дубчека був обраний Густав Гусак, що визнав вторгнення 1968 р. «актом інтернаціональної допомоги», і в 1975 р. був обраний президентом. 1970-1980-ті рр. ознаменувалися наступом реакції. Прихильників «Празької весни» виганяли з державних органів, засобів масової інформації; учинялися розправи над демократичною інтелігенцією. Нове керівництво ЧССР слухняно виконувало волю Москви по «будівництву соціалізму» на основі «радянської моделі».

Тільки після 1985 р. керівництво СРСР, а потім і Росії, засудило інтервенцію радянських військ у Чехословаччину як «грубе попрання норм міжнародного права і втручання у внутрішні справи суверенної держави».