4.5. Політика стосовно довкілля

Спільна політика ЄС стосовно довкілля – це екологічна програма ЄС, спрямована на стабільний розвиток, що враховує сучасні потреби, не ризикуючи можливостями розвитку наступних поколінь. Екологічна політика ЄС розвивається за такими напрямами:

1. Створення та підтримка організаційного й економічного механізмів охорони навколишнього середовища,

2. Захист екологічних прав:

   • право на судовий захист від дій екологічних порушників, право заперечувати в суді дії уряди, процедурні права (доступ до інформації, право на участь у прийнятті рішень з охорони навколишнього середовища);

   • право на судовий захист при безпосередньому заподіянні шкоди позивачеві й право застосування положень обмежувальних норм;

   • право на сприятливе навколишнє середовище або право на інформацію про навколишнє середовище.

Договір про створення Європейської економічної спільноти не надавав ЄС правової компетенції в сфері охорони навколишнього середовища. В 1970-х роках закріплюються компетенції в галузі охорони навколишнього середовища за інститутами ЄС. В Єдиному Європейському Акті визначено певні цілі й завдання, принципи й напрямки політики ЄС в галузі охорони навколишнього середовища. У відносинах між ЄС і країнами-членами в сфері охорони навколишнього середовища був впроваджений «принцип субсидіарності»: ЄС здійснює свою діяльність в області екології в тій мірі, у якій цілі екологічної політики можуть бути реалізовані на рівні ЄС кращим чином, ніж окремими країнами-членами. Характерною рисою цього періоду був вертикальний і секторальний підходи до екологічних проблем, на них базувалися перші програми дій ЄС в області захисту навколишнього середовища.

Правова база спільної політики щодо довкілля була чітко визначена Договором про Європейський Союз. Це сприяло удосконаленню екологічної політики ЄС через позначення основних рамок екологічної політики за рахунок інституціонального закріплення питань екологічної політики й проблем навколишнього середовища в Договорах ЄС. Екологічна політика ЄС носить «наскрізний» характер. Діяльність ЄС у галузі охорони навколишнього середовища обумовлена особливостями:

• екологічна компетенція ЄС є спільною з країнами-членами;

• екологічна діяльність ЄС нерозривно пов'язана з іншими напрямками європейської інтеграції.

Спільна політика щодо довкілля є тепер однією з політик ЄС і має такі цілі:

• збереження, захист і поліпшення стану навколишнього середовища;

• турбота про захист здоров'я людей;

• досягнення раціонального використання природних ресурсів;

• сприяння на міжнародному рівні заходам, спрямованим на рішення регіональних і глобальних проблем охорони навколишнього середовища.

У Договорі про Європейський Союз (1992 р.) визначені вимоги до поточних програм дій ЄС у галузі охорони навколишнього середовища, а також передбачені положення, що стосуються фінансування природоохоронних заходів. Принцип субсидіарності був виведений з екологічних статей, ставши одним із загальних принципів діяльності ЄС.

Амстердамський договір (1997 р.) заклав основу для подальшої трансформації й розвитку екологічного законодавства. Договір підтвердив принципи «сталого розвитку», включаючи питання охорони навколишнього середовища. Екологічна інтеграція стала обов'язковою для всіх членів і кандидатів на вступ у ЄС. Ніццький Договір (2001 р.), метою якого було проведення інституційної реформи в ЄС, не передбачав значних змін у галузі охорони й захисту навколишнього середовища. У даний момент екологічна діяльність ЄС здійснюється на основі ст. 174-176 Договору про Європейський Союз, а також на основі ст. 95 Ніццького Договору, що надає повноваження ЄС за узгодженням екологічного законодавства країн-членів з метою підтримки функціонування внутрішнього ринку. У зв'язку з обов'язковим характером екологічної інтеграції, у ЄС була розроблена система екологічної сертифікації (Green Star System, 1998 р.).

В сферу правового регулювання захисту навколишнього середовища, здійснюваного ЄС, увійшли екологічна стандартизація, оцінка антропогенного і техногенного впливу на навколишнє середовище, збір і обробка екологічної інформації, моніторинг стану навколишнього середовища, екологічна сертифікація, екологічний менеджмент і екологічний аудит, розвиток механізму фінансування й захист екологічних прав.

Середина 1990-х років характеризується виділенням екологічної політики в якості одного із пріоритетних напрямків діяльності ЄС. З 1998 р. проголошено завдання включення питань навколишнього середовища в усі напрямки політики ЄС. До заходів ЄС став застосовуватися «горизонтальний» підхід, головним принципом якого є облік усього спектра галузей, що викликає забруднення навколишнього середовища.

Країни-члени фінансують і реалізують політику стосовно довкілля за принципом «забруднювач платить» (п. 2 Догово­ру про створення Європейської економічної спільноти), який означає, що кошти, залучені для боротьби із забрудненням і незручностями, передусім покладаються на забруднювача, тобто на проми­словість. Принципом пе­редбачено, що забруднювальне виробництво мусить нести:

• витрати на заходи необхідні для боротьби із забрудненням;

• витрати, призначені для заохочення самого забруднювача вжити якомога дешевших заходів для зменшення спричиненого ним забруднення;

• внески в спільні очисні заходи.

Створено фінансовий інструмент для захисту навколишнього середовища – програма LIFE, яка має розвивати вироблення й реалізацію політики ЄС щодо довкілля та законодавства шляхом:

• фінансування пріоритетних проектів у ЄС (мережа "Natura 2000");

• надання технічної допомоги асоційованим країнам Центральної та Східної Європи й країнам у середземноморському регіоні або при­бережних регіонах Балтики. Фінансова допомога надається для підготовчих за­ходів, демонстраційних планів, попереджувальних кампаній, ініціатив, технічної допомоги та заходів, необхідних для утримання або відновлення біотопів, природних середовищ проживання та окремих видів;

• підтримка ЄС через структурні фонди та Фонд гуртування сприяє ре­алізації спільних проектів у галузі довкілля (Jeeps) в найбідніших країнах-членах;

• гарантування фінансової підтримки неурядовим організаціям, які дають у природоохоронній сфері.

Стра­тегія ЄС сталого розвитку (2001 р.) ґрунтується на:

• скоординованій розробці спільних політик, які стосуються еко­номічних, екологічних і соціальних аспектів стабільного розвитку, який є їх головною метою;

• системі цілей для обмеження змін клімату та більшого вико­ристання чистої енергії, боротьби із загрозами громадському здоров'ю, відповідальнішого управління природними ресурсами та поліпшення менеджменту транспорту й використання земель.

Європейська Комісія у своїх пропозиціях до Шостої програми дій ЄС стосовно довкілля (2001-2010 р.) визначила екологічні цілі на наступні 10 років та дії для їх досягнення:

• зменшення викидів на 8% від 2008 до 2012pp. та від 20 до 40% до 2020 p., запроваджуючи структурні зміни, особливо в енергетичних і транспортних галузях;

• завершення формування мережі "Natura 2000" для відвернення загроз виживанню багатьох видів та їх ареалів у Європі через систему секто­ральних планів дій щодо біорозмаїття;

• перегляд союзної системи управління ризиками, пов'язаними з хімічними елементами, стратегія на зменшення ризиків від пестицидів, захист якості води в Союзі, зменшення шуму та темати­чна стратегія для якості повітря;

• стабільне використання природних ресурсів через збільшення перероб­ки відходів і запобігання забрудненню.

На сучасному етапі (починаючи з 2003 р. по теперішній час) екологічна діяльність ЄС здійснюється на основі екологічної компетенції, передбаченої Договором про Європейський Союз. Екологічна діяльність нерозривно пов'язана з іншими напрямками діяльності ЄС. В ЄС проводиться вдосконалення правового регулювання охорони навколишнього середовища. Відновленню піддалися акти, що закладають правову базу збору й обробки екологічної інформації, моніторингу навколишнього середовища, екологічної сертифікації, проведення оцінки впливу на навколишнє середовище, механізму фінансування екологічних заходів.

ЄС поступово перетворюється в «екологічний союз». Країни-члени ЄС зобов'язані інтегрувати завдання охорони навколишнього середовища в нормативно-правові акти, що діють у всіх сферах політики, та інкорпорувати в національне право директиви ЄС про охорону навколишнього середовища.

Питаннями охорони навколишнього середовища на рівні ЄС займаються: Європейське агентство з охорони навколишнього середовища (див. Агентство з охорони навколишнього середовища (європейське)) та Європейська мережа екологічної інформації й спостережень (ЄМЕІН). Метою цих організацій є забезпечення ЄС, країн-учасниць та країн, що не є членами ЄС, достовірною інформацією, здійснення заходів щодо захисту навколишнього середовища, належне інформування громадськості.

Спільна політика ЄС стосовно довкілля грунтується на наступних принципах:

• попереджувальному принципі;

• принципах щодо вжиття превентивних заходів;

• принцип «забруднювач має платити» щодо компенсації шкоди довкіллю.

Робота ЄС щодо довкілля все більше відзначається інтегрованим превентивним підходом, який враховує людську діяльність і її наслідки для навколишнього середовища загалом. Проактивна політика добровільного попередження відбита в Директиві про оцінювання впливу певних державних і приватних проектів щодо навколишнього середо­вища та природних ресурсів, які беруть до уваги зобов'язання відповідно до міжнародної Конвенції "Espoo" про оцінювання впливу на довкілля в транс­кордонному контексті.

Попередження також є метою Регламенту про схему "екоаудиту", який дозволяє добровільну участь компаній промислового сектора в схемі екоменеджменту та аудиту (СЕМА або екоаудит). Ця схема ґрунтується на трьох елементах:

• розробленні й реалізації згаданими компаніями екологічних політик, програм і систем управління для місць виробництва;

• систематичному, об'єктивному та періодичному оцінюванні ефективності цих програм і систем незалежними перевірниками

• щорічному інформуванні громадськості у формі представлення компаній, які беруть участь у системі "екологічних декларацій". Логотип ЄС має поліпшити імідж організацій, які дбають про зменшен­ня їхнього впливу на довкілля, беручи участь у схемі.

Зусилля політики ЄС щодо довкілля, спрямовані на боротьбу із забрудненням і незручностями, мають на меті наступне: зафіксувати показники якості європейської води; контролювати ви­киди у водне середовище ЄС, боротися з забрудненням моря та повітря, запобігати промисловим нещасним випадкам і боротися з шумовим забрудненням.

Загальний напрямок політики навколишнього середовища ЄС викладено в останній програмі дій, - "Навколишнє середовище 2010: наше майбутнє, наш вибір". Вона концентрується на 4 пріоритетних областях: зміна клімату, природи й біорозмаїтості, охорона навколишнього середовища й здоров'я, а також природних ресурсів і відходів.

Лісабонський договір віддає пріоритет ЄС меті забезпечення стійкого розвитку в Європі на основі високого рівня охорони навколишнього середовища. It makes “promoting measures at international level to deal with regional or worldwide environmental problems, and in particular combating climate change” one of the objectives of the environmental policy (amended Article 174). Це робить "сприяння вживанню заходів на міжнародному рівні для рішення регіональних або всесвітніх екологічних проблем і, зокрема, боротьбі зі зміною клімату" одна із цілей екологічної політики. The indispensable link with the energy policy, first raised at the EU's June 2007 summit, is confirmed: EU energy policy must be carried out “with regard for the need to preserve and improve the environment” Енергетична політика ЄС повинна проводитися "з урахуванням необхідності збереження й поліпшення навколишнього середовища".