2.2. Основні та додаткові органи єс

Інститути ЄС – найбільш важливі органи, що наділені власними повноваженнями, які зазначаються в засновницьких документах ЄС терміном «інститути» або «інституції», інші іменуються «органами».

Важливою умовою цілісності ЄС виступає наявність єдиної системи управління, що складається з двох підсистем – інститути ЄС та органи ЄС.

Обов'язком інститутів ЄС є забезпечення й розвиток управління, що носить відкритий, ефективний характер і здійснюється на засадах лояльного співробітництва у відносинах між інститутами.

Система інститутів ЄС згідно Договору про створення Європейської економічної спільноти (1957 р.) (ст. 7 ч. 5 «Інститути Спільноти») включає п’ять інститутів: Європейський Парламент; Рада Європейського Союзу; Європейська Комісія; Суд Європейського Союзу; Суд аудиторів. В Договорі закріплено основи правового положення інститутів ЄС (ст. 189-280).

Згідно ст. 3 Договору про Європейський Союз (1992 р.) в Союзі функціонує «єдиний інституційний механізм», а перелічені інститути «здійснюють свої повноваження на умовах і в цілях, що передбачаються договорами, що засновують Європейські спільноти, та положеннями цього Договору» (ст. 5).

До політичних інститутів («інституційного трикутника») відносять ті, що розробляють і здійснюють політику ЄС: Раду Європейського Союзу; Європейську Комісію; Європейський Парламент.

Європейський Суд та Суд аудиторів при прийнятті рішень повинні керуватися нормами права і відносяться до неполітичних інститутів.

Кожен інститут діє відповідно до своїх повноважень, закріплених за ним Договором про створення Європейської економічної спільноти (1957 р.), Договором про Європейський Союз (1992 р.) з урахуванням змін щодо Амстердамського (1997 р.), Ніццького (2001 р.) та Лісабонського договорів (2007 р.).

Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих на реформування системи управління ЄС з ціллю посилення інститутів ЄС. Разом із набуттям ЄС міжнародної правосуб’єктності, основні зміни відбулися в інституційній сфері, в тому числі у механізмах ухвалення рішень інститутами ЄС.

Статті Європейський Парламент; Рада Європейського Союзу; Європейська Комісія; Суд Європейського Союзу; Суд аудиторів розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

Органи ЄС – самостійні елементи організаційного механізму ЄС, який складається із «інститутів ЄС» та «органів ЄС».

Наряду з органами, які передбачені в засновницьких договорах, Європейський Парламент, Рада Європейського Союзу і Європейська Комісія своїми правовими актами засновують нові органи ЄС, кількість яких постійно збільшується (принцип відкритої системи).

До органів ЄС відносяться:

• Європейська Рада як орган політичної координації і планування ЄС;

• консультативні органи: Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, Економічний та фінансовий комітет; Комітет із зайнятості; Консультативний комітет тощо;

• правоохоронні органи: Євроюст, Європол, Європейська служба боротьби проти шахрайства;

• контрольні органи: Європейський омбудсмен;

• банки ЄС: Європейський інвестиційний банк; Європейський Центральний Банк;

• органи спеціальної компетенції, що мають правосуб’єктність як юридичні особи, це як правило агентства: Європейське агентство з оцінювання лікарських препа­ратів, Європейське агентство з питань авіаційної безпеки тощо (див. Агентства Європейського Союзу);

• органи, що виступають підрозділами інших інститутів або органів (внутрішні органи), наприклад, Генеральний секретаріат як допоміжний орган (апарат) Європейського Парламенту, Ради Європейського Союзу та Європейської Комісії; Координаційний Комітет зі співробітництва між органами поліції та юстиції.

В засновницьких документах ЄС зафіксовано метод скоординованої субординації (або гармонізації), що забезпечує механізм взаємодії інститутів і органів ЄС. Створено гнучку і рухливу систему елементів розподілення і взаємодії влади, що не ставить перед собою ціль їх розділити і жорстко закріпити в певному взаємозв’язку, але дає можливість ефективно забезпечити їх взаємодію між собою.

Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін в інституційній сфері. В зв’язку з набуттям ЄС міжнародної правосуб’єктності, утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль «міністерства закордонних справ»).

Окремий розгляд органів ЄС представлено у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

Агентства Європейського Союзу (додаткові органи) – не є інституціями ЄС та відносяться до децентралізованих структур Європейського Союзу, які мають власний юридичний статус. Ці органи, створюються відповідно до окремих актів вторинного законодав­ства з метою сприяння регулюванню діяльності окремих секторів на рівні Європейської Спільноти. Більшість агентств були створені для підтримки країн-членів Європейського Союзу й їх громадян. Вони - відповідь на бажання географічного делегування повноважень та потреб вирішення новітніх завдань, які мають юридичну, технічну та/або наукову природу. Конкретні умови та принципи участі будь-якої країни в агенціях мають встановлюватися двосторонніми угодами з кожною із них. Не всі ці органи мають слово «агентство» у своїй офіційній назві: вони називаються центрами, фондами, інститутами, офісами чи установами.

Перші агентства ви­никли в 70-х роках ХХ ст., але більшість із них почали роботу в середині 90-х.

Агентства ЄС згруповані в 5 різних категорій:

1) агентства Спільноти:

• Агентство зі співробітництва енергетичних регуляторів, Agency for the Cooperation of Energy Regulators (ACER) – знаходиться на стадії планування. Очікується, що з 3 березня 2011 р. ACER буде повністю функціонувати у своєму постійному офісі в м. Любляна, Словенія;

• Агентство Спільноти з питань контролю рибальства, Community Fisheries Control Agency (CFCA), (м. Віго, Іспанія);

• Офіс Спільноти з питань рослинного розмаїття, Community Plant Variety Office (CPVO), (м. Анже, Франція);

• Європейське агентство з питань безпеки та охорони здоров’я на робочих місцях, European Agency for Safety and Health at Work (EU-OSHA), (м. Більбао, Іспанія);

• Агентство ЄС з менеджменту оперативного співробітництва на зовнішніх кордонах, European Agency for the Management of Operational Cooperation at the External Borders (FRONTEX), (м. Варшава, Польща);

• Європейське агентство з питань авіаційної безпеки, European Aviation Safety Agency (EASA), (м. Кельн, Німеччина);

• Європейський центр з питань профілактики та контролю хвороб, European Centre for Disease Prevention and Control (ECDC), (м. Стокгольм, Швеція);

• Європейське хімічне агентство, European Chemicals Agency (ECHA), (м. Гельсінкі, Фінляндія);

• Європейське агентство з охорони навколишнього середовища, European Environment Agency (EEA), (м. Копенгаген, Данія);

• Європейський орган з питань безпеки продуктів харчування, European Food Safety Authority (EFSA), (тимчасово м. Брюссель, Бельгія);

• Європейський інститут з питань гендерної рівності, European Institute for Gender Equality (м. Вільнюс, Літва);

• Європейська фундація з питань поліпшення умов життя та праці, European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions (EUROFOUND), (м. Дублін, Ірландія);

• Європейський наглядовий орган Глобальної навігаційної супутникової системи, European GNSS Supervisory Authority (GSA), (м. Брюссель, Бельгія);

• Європейське агентство з питань морської безпеки, European Maritime Safety Agency (EMSA), (м. Лісабон, Португалія);

• Європейське агентство з оцінювання лікарських препа­ратів – European Medicines Agency (EMEA), (м. Лондон, Великобританія);

• Європейський моніторинговий центр з питань наркотиків та наркозалежності, European Monitoring Centre for Drugs and Drug Addiction (EMCDDA), (м. Лі­сабон, Португалія);

• Європейське агентство з питань мережевої та інформаційної безпеки, European Network and Information Security Agency (ENISA), (м. Іракліон, о. Кріт, Греція);

• Європейське агентство залізниць, European Railway Agency (ERA), (м. Лілль та м. Валанс’єн, Франція);

• Європейський центр розвитку професійної освіти, European Centre for the Development of Vocational Training (Cedefop), (м. Салоніки, Греція);

• Європейська освітня фундація, European Training Foundation (ЕТF), (м. Турин, Італія);

• Центр перекладів для органів ЄС – Translation Centre for the Bodies of the European Union (CdT), (Люксембург);

• Бюро з гармонізації внутрішнього ринку – Office for Harmonisation in the Internal Market (ОНІМ), (м. Аліканте, Іспанія);

• Агентство ЄС із захисту основних прав, European Union Agency for Fundamental Rights (FRA), (м. Відень, Австрія).

2) агентства загальної безпеки та оборонної політики:

• Європейське оборонне агентство, European Defence Agency (EDA), (м. Брюссель, Бельгія);

• Інститут з питань дослідження безпеки Європейського Союзу, European Union Institute for Security Studies (ISS), (м. Париж, Франція);

• Супутниковий центр ЄС, European Union Satellite Centre (EUSC), (м. Торрехон-де-Ардос, Іспанія).

3) агенства з правового співробітництва щодо кримінальних справ:

• Європейське бюро судової співпраці (Євроюст), The European Union’s Judicial Cooperation Unit (EUROJUST), (м. Гаага, Нідерланди);

• Європейський поліцейський коледж, European Police College (CEPOL), (м. Бремшил, Великобританія);

• Європейський поліцейський офіс, European Police Office (EUROPOL), (м. Гаага, Нідерланди).

4) виконавчі агенства:

• Виконавче агентство з освіти, аудіовізуальної продукції та культури, Education, Audiovisual and Culture Executive Agency (EACEA);

• Виконавче агентство Європейської дослідницької ради, European Research Council Executive Agency (ERC);

• Виконавче агентство з конкурентоспроможності та інновацій, Executive Agency for Competitiveness and Innovation (EACI);

• Дослідницьке виконавче агентство, Research Executive Agency (REA);

• Виконавче агентство з охорони здоров’я та споживачів, Executive Agency for Health and Consumers (EAHC);