Тема 2. Наднаціональна система єс: структура та принципи функціонування

2.1. Основоположні домовленості ЄС.

2.2. Основні та додаткові органи ЄС.

2.3. Принципи побудови системи права ЄС.

2.1. Основоположні домовленості єс

Договори основоположні – чотири основні договори, на яких базується європейська інтеграція. До них належать:

Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі (Договір Паризький);

Договір про заснування Європейської спільноти (Римський договір);

Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії;

Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір).

Основоположні договори зазнали численних змін і доповнень, які вносились за допомогою доповнюючих договорів (Амстердамський договір, Єдиний Європейський Акт, Ніццький договір та ін.). Зміни договорів здійснюються шляхом скликання міжурядових конференцій. Об’єднати всі договори в єдиний текст основного закону ЄС має на меті ухвалення Європейської Конституції.

Договір Паризький або Договір про створення Європейської спільноти вугілля і сталі (ЄСВС) – один з основоположних договорів європейської інтеграції. Був підписаний 18 квітня 1951 р. у Парижі. Зафіксував створення шістьма західноєвропейськими країнами (Бельгією, Францією, Німеччиною, Італією, Люксембургом і Нідерландами) Європейської спільноти з вугілля та стали (див. Європейська спільнота з вугілля та сталі). Договір набув чинності 23 липня 1952 р. і припинив свою дію рівно через 50 років 23 липня 2002 р.

Головними завданнями Договору було усунення різних торговельних бар'єрів та створення спільного ринку, в якому вугілля і сталева продукція країн-членів могла рухатися вільно для задоволення потреб всіх їх споживачів. Договір передбачав також вільний рух капіталу та робочої сили у вугільній і сталевій галузях. Для цього договором були закріплені певні правила на інвестиції і грошову допомогу, на виробництво та політику ціноутворення, на укладання угод і концентрацію бізнес-структур, а також на транспортування продукції. Ці правила мали здійснювати установи Європейської спільноти, які розвивали б повноваження, які до цього належали окремим державам в цих галузях. Паризький Договір заснував Європейську Асамблею та Європейський Суд.

Наміром засновників ЄСВС було проведення експерименту у вугільній та сталевій галузі, який міг би поступово поширитися на інші економічні сфери, досягаючи апогею в "Європейській Федерації". Для цього, тривалість Паризького договору була обмежена п'ятдесятьма роками. 23 липня 2002 р., коли закінчився термін його дії, специфічні правила у вугільній та сталевій промисловості були об'єднані в законі Спільноти та у специфічних програмах і міжнародних зобов'язаннях, прийнятих Європейською Спільнотою [Рішення 2002/234, 2002/595, 2002/596, 2003/76 і 2003/77]. Вугільна та сталева галузь, що до 2002 р. регулювалася Паризьким договором, перейшла до юрисдикції енергетичної та промислової політики ЄС.

Примітно, що текст Паризького договору був надрукований у французькій друкарні на голландському папері німецьким чорнилом. Плетіння було виконано в Бельгії та Люксембурзі, а шовкові закладки - в Італії.

Договір про заснування Європейської Спільноти (ДЄСп) або Римський договір – є одним з основоположних договорів європейської інтеграції. Був підписаний 25 березня 1957 р. у Римі шістьма країнами: Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, ФРГ та Францією. Римський договір набув чинності 1 січня 1958 року.

Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати “Договором про заснування Європейської спільноти” (ДЄСп).

Згідно договору, Європейська спільнота має за мету шляхом створення спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики сприяти на всій його території гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками й жінками, стійкому і безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та зближення економічних показників, захисту й поліпшенню стану навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній і соціальній згуртованості та солідарності країн-членів.

Вступ у силу даного договору офіційно розпочав реалізацію таких спільних заходів: скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів у торгівлі між країнами-членами; проведення спільної торговельної та транспортної політики, спільної політики у сфері сільського господарства та рибальства; створення внутрішнього ринку, що характеризується скасуванням перешкод вільному руху товарів, осіб, послуг та капіталу; забезпечення конкуренції на внутрішньому ринку; зближення законодавства країн-членів; сприяння координації у здійсненні політики зайнятості та політики в соціальній сфері; посилення економічної та соціальної згуртованості; проведення політики у сфері навколишнього середовища; посилення конкурентоспроможності промисловості Європейської спільноти; сприяння дослідженням і технологічному розвитку; заохочення створення та розвитку транс'європейських мереж; розвиток освіти, професійного навчання та культури, досягнення високого рівня охорони здоров'я; реалізація політики співробітництва з третіми країнами і територіями з метою розширення торгівлі та сприяння спільному економічному і соціальному розвитку; захист прав споживачів; заходи у сферах енергетики, соціального захисту й туризму.

Договором передбачено, що завдання Європейської Спільноти виконуються такими установами: Європейський Парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Суд ЄС, Палата Аудиторів. Також засновується Європейська система Центральних Банків (ЄСЦБ), Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) та Європейський інвестиційний банк.

Договір про створення Європейської спільноти атомної енергії (Євратом) – один з Римських договорів, підписаних 25 березня 1957 р. у Римі шістьма країнами: Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, ФРГ та Францією. Набув чинності в 1958 р. Згідно договору було створено Європейську спільноту атомної енергії (далі - Спільнота).

Необхідність підписання даного договору була обумовлена тим, що атомна енергія являє собою істотне джерело енергії, яке здатне забезпечити розвиток і відновлення виробництва, стимулювати технічний прогрес і, відповідно, сприяти зростанню добробуту своїх народів. Таким чином, було поставлене завдання Спільноти - шляхом створення необхідних умов для створення та швидкого зростання атомної промисловості сприяти підйому життєвого рівня в країнах-членах і розвитку взаємного обміну з іншими країнами.

З метою виконання цього завдання передбачалася реалізація таких заходів: розвиток досліджень і поширення технічних знань; розробка єдиних норм безпеки для захисту здоров'я трудящих і всього населення та спостереження за їх виконанням; спрощення інвестиційного режиму й забезпечення створення установ для фундаментальних досліджень, необхідних для розвитку атомної енергетики в Спільноті; спостереження за регулярним і справедливим постачанням споживачів у Спільноті ядерним паливом і рудою; гарантування неможливості використання ядерних матеріалів на інші цілі, крім тих, для яких вони призначені; використання права власності на володіння спеціальними матеріалами, що розщеплюються; забезпечення широкого збуту й доступу до кращих технічних засобів шляхом створення загального ринку спеціального устаткування й матеріально-технічного забезпечення, вільного руху капіталів для інвестицій в атомні галузі, а також шляхом вільного вибору місця роботи фахівцями всередині Спільноти; встановлення з іншими країнами й міжнародними організаціями різноманітних зв'язків, що сприяють прогресу в мирному використанні атомної енергії.

Згодом акцент був перенесений на національні програми окремих країн і фінансування Євратому істотно скоротилося.

Договір про Європейський Союз (ДЄС) або Маастрихтський договір – один з основоположних договорів європейської інтеграції. Був підписаний у Маастрихті (Нідерланди) 7 лютого 1992 р. дванадцятьма країнами: Бельгією, Данією, ФРН, Грецією, Іспанією, Францією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією, Великою Британією після остаточного обговорення 9 грудня 1991 р. Набув чинності 1 листопада 1993 р.

Маастрихтський договір оформив створення Європейського Союзу, заснувавши його на базі Європейських спільнот, доповнених сферами політики й новими формами співробітництва. Відповідно до договору був сконструйований механізм співробітництва країн-членів у зовнішньополітичній галузі. Новими формами співробітництва стала насамперед взаємодія поліцій і судів у кримінально-правовій сфері.

Договір закріпив назву «Європейський Союз - ЄС» (European Union - EU) замість назви «Європейське економічна спільнота - ЄЕС» (European Economic Community - EEC). Була сформована структура ЄС - так звані «Три опори ЄС» або «Античний храм». Першу опору ЄС утворює Європейська економічна спільнота, другу - спільна зовнішня та безпекова політика й третю – політика з правосуддя та внутрішніх справ.

Згідно статті 2 Маастрихтського договору, Європейський Союз має на меті:

• сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через посилення економічних та соціальних зв’язків, створення економічного та валютного союзу, що передбачає введення єдиної валюти відповідно до положень даного Договору;

• утверджувати свою ідентичність на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, не виключаючи можливості оформлення в майбутньому спільної оборонної політики, яка може сприяти створенню спільної оборони згідно з умовами статті 17;

• посилити захист прав та інтересів народів, що входять до країн-членів, шляхом запровадження громадянства Союзу;

• повною мірою розвивати й утверджувати роль Союзу у сфері свободи, безпеки та справедливості, в якому забезпечується свобода пересування людей поряд з відповідними заходами по контролю за зовнішнім кордоном, наданням притулку, імміграцією, а також по запобіганню та боротьбі зі злочинністю;

• повною мірою забезпечити дотримання «acquis communautaire» і спиратись на нього для визначення, в якій мірі політика та форми співробітництва, запроваджені даним Договором, потребують перегляду з метою забезпечення ефективності механізмів та інститутів Спільноти.

Договір поклав початок створенню нових міжурядових структур: Спільної зовнішньої та безпекової політики - СЗБП (Common Foreign and Security Policy - CFSP), а також Політика з правосуддя та внутрішніх справ (Justice and Home Affairs - JHA). Крім того, договір передбачив створення Європейського омбудсмена, Комітету регіонів, запровадження процедури спільного ухвалення рішень, а також розширив сферу застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю.

З набранням договором чинності усередині Союзу були остаточно усунуті останні обмеження на вільне пересування фінансових ресурсів. При цьому зводилися економічні бар'єри на кордонах країн ЄС із іншими державами. Крім того, спеціальні програми уніфікації зближували основні показники соціально-економічного розвитку всіх країн-членів ЄС (бюджети, торговельні дефіцити, рівень інфляції, державні борги і т.д.). Із створенням Європейського Союзу, сформовані раніше Європейські спільноти не припинили свого існування.

Доповнюючи Договори (Договір злиття або Брюссельський договір; Договір Амстердамський; Договір Ніццький; Договір Лісабонський або Договір реформування та ін.) розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).